Два дні поспіль у театрі імені Магара показували драму на одну дію за п’єсою К. Чапека «Мати».
Під час показу частина глядачок плакала. Нову виставу “магарівців” сміливо можна назвати мистецькою подією року не тільки у театрі, а й в культурному середовищі Запоріжжя. Її дивишся на одному диханні, у залі 1 годину 45 хвилин стоїть тиша — глядачі вслухаються в кожне слово головних героїв.
Про що вистава? Ось як прем’єру анонсують у театрі: «Динамічна сценографія з елементами відеомапінгу та відеоарту, бої на справжніх кавалерійських шаблях, глибокий драматизм і несподіваний гумор, шалене зіткнення чоловічої та жіночої енергій – це вистава, яка вишуканою театральною мовою говорить про любов і життєвий вибір.
Реальність війни завжди захоплює людину зненацька, забирає можливості й пропонує низку не-можливостей: неможливо жити нормальним життям під час війни, неможливо віддати на війну своїх найдорожчих, неможливо здатися і не захищати Батьківщину…
Здавалось би, все це – про наш час. Але події вистави – це 1937 рік, Іспанія. Точиться громадянська війна, назріває Друга світова. У такі гострі й болючі обставини Карел Чапек вписує героїв п’єси «Мати» і наділяє їх неймовірно сильними характерами.
Долорес – дуже сильна жінка. Вона хоче зберегти майбутнє. Тільки як це зробити? Силоміць втримати сина біля себе, ламаючи його волю? Відпустити його, поета, в бій і щомиті боятися за нього? І ще. Захистити майбутнє – чиє? Свого останнього сина чи дітей інших матерів, яких може врятувати він? Тяжкий вибір. Неможливий. То який же вибір судилося зробити Долорес?», - інтригують глядачів у театрі. І додають, що “у виставі звучать вірші Федеріко Ґарсія Лорки мовою оригіналу, а також авторські вірші актора театру Євгена Биковченка, який створив ці тексти спеціально для свого героя, Тоні».
Долорес (це блискуча акторська робота провідної актриси театру Світлани Ромашко) вже втратила на війні чоловіка і чотирьох синів. Зібрався захищати країну і 17-річний Тоні. Звісно, вона не хоче його відпускати від себе, бо не хоче залишитися одною на усім білім світі.
Пристрасні монологи матері, яка не хоче втрачати останнього сина, вона збирається його ховати у підвалі і не випускати з дому — ну просто до мурашок, до сліз. І ми всі розуміємо чому — події, зображені у виставі, хоч і відносяться до 1937 року, але аж надто перегукуються з трагедією, яку вже понад 3 роки переживає Україна. І з трагедіями матерів, які втратили синів на цій клятій війні, розв’язаній росіянами.
Але у виставі головні герої не тільки Долорес і Тоні. На сцену виходять мертві сини Долорес, її чоловік та батько. І Долорес веде розмови вже з ними. Але у кінці вистави матері Тоні потрібно зробити нелегкий вибір.
І на нього вплинув зовсім не родинний чинник. Вона відпустила Тоні захищати країну після звістки про бомбардування баскського міста Герніка під час громадянської війни в Іспанії, яке сталося 26 квітня 1937 року.
До речі, на репетиції з’ясувалося, що у Євгена Биковченка, який грає молодшого сина, була така ж ситуація, як у його героя. І його підхід до ролі пов’язаний із його особистою ситуацією. На початку повномасштабної війни він та його батько домовилися тихо піти, не кажучи матері. Мати дізналась. Євген не зміг піти. Батько пішов, він ще воює. Під враженням п’єси Євген написав два вірші, які звучать у виставі.
Ця прем’єра — здійснення багаторічної мрії режисера-постановника Віктора Попова. Причому, другий показ відбувся в день 88-ї річниці бомбардування Герніки.
- Тобто, це той експеримент, який здійснюють путіністи сьогодні в Україні. В Герніці за 4 години місто було повністю спалене, загинуло 800 людей (за різними даними, кількість загиблих варіюється від 126 до 1624. - Авт.). Це був той досвід, який потім застосовували у Другій світовій війні і застосовується зараз. Так склалося, що в цей день ми грали виставу і у фіналі про це розповідали”, - поділився Віктор Попов.
За його словами, п’єсу Карела Чапека для постановки він двічі пропонував керівникам різних театрів, де працював.
- Цю п’єсу виношував 10 років. У 2015 році пропонував керівництву театра імені Магара. Мені сказали “ні”. У Кам’янському театрі імені Лесі Українки почув, що “нам така тема не потрібна, ми повинні у театрі народ відволікати і розважати”.
І лише завдяки тому, що у театрі імені Магара керівником працює Наталія Федорівна Власова, постановка стала можливою. Прочитавши п’єсу, Наталія Федорівна сказала: “Я хочу, щоб ця вистава була в репертуарі театру”. Це її рішення, і я щасливий. Я дуже їй вдячний, що моя мрія здійснилася!
- Чому саме цю п’єсу обрали для постановки?
– Я полюбив цю п’єсу, бо тут неймовірний образ матері. Ті обставини, в яких перебуває Долорес, викликає певні позамежні почуття. Бо горе матері та її неймовірне почуття втрати – не знаю, яка ще драматургія може подарувати нам таке.
Ця п’єса така співзвучна сьогоднішньому дню. І для мене велике щастя, що театр все ж таки погодився на постановку. Тому що це матеріал для тих людей, які хочуть у театрі щось ще, окрім відпочинку, отримати якийсь заряд для власного роздуму про життя, про самого себе.
Для мене важливо, щоб людина, яка приходить до театру, замислилася про себе, про те, як вирішувати свої проблеми, куди рухатися. Ця п’єса якраз про це. Кожна людина може тут одержати щось своє.
За словами режисера-постановника, виставу випустили фактично за 3 місяці.
– Зараз у театрі дуже хороша команда на всіх рівнях – акторський склад, адміністративний склад та цехи. Глядач бачить, що ми маємо непрості декорації. Взагалі, вважаю, що те, що ми планували щодо декорацій із художником-постановником Ірою Кохан, ми досягли. Театр може собі дозволити робити динамічні декорації, які виступають як ще один герой цієї вистави. У театрі є така геніальна людина, як Геннадій Лещенко, яка зробила відео, тут є відеоарт.
– Долорес грає Світлана Ромашко. Чому зупинили вибір на цій актрисі?
- На мій погляд, вона єдина, яка змогла б підняти цей матеріал. Їй він нелегко дається, це велика акторська і людська праця, щоб витримати таке психологічне навантаження!
- Яку думку ви, як режисер, хотіли донести до глядача?
- Що хотів донести, я доніс. Це глядач мені має розповідати, що відчуває під час вистави, які у нього думки та емоції. Думка ясна. Є доля матері, яка втратила усіх своїх синів. І останнього вона не захистила від війни, вона зрозуміла, що йому треба йти боротися за других дітей. Ось вона, думка - що для матері це трагедія. У нашому сучасному світі бути матір’ю — це трагедія.
Враження
Наталія Власова, директор-художній керівник Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру імені В.Г. Магара:
“Вітаю всіх з прекрасною премʼєрою вистави «Неможливість», яка пройшла в нашому театрі Магара!
Скажу відверто, що не всі підтримували ідею включення її в репертуарний план, але я була переконана, що такий хвилюючий і актуальний для всіх нас матеріал має бути взятий в роботу.
Та найголовніше, я побачила велике бажання режисера і розуміла, що Віктор Васильович Попов є тим митцем, який тонко відчуває настрій, душі своїх героїв і його бездоганність, чуттєвість та естетизм в роботі допоможуть створити справжню цінність для нашого театру та глядача. І я не помилилась!
Витончена образність у сценографії, глибокі характери й чудові акторські роботи, болюча актуальна тема не залишили байдужими перших глядачів вистави. Вони дивилися, затамувавши подих - така уважна, "слухаюча" тиша панувала в залі, що здається було чутно кожен подих і навіть наші серцебиття. А по завершенню овації тривали декілька хвилин!
Я дякую всім, хто був із нами в цей важливий момент, а нашим акторам і постановчій групі - за професійність і творчу самовіддачу!”
Наталія Ігнатьєва, керівниця літературно-драматургічної частини театру:
“Прості графічні лінії. Стримані кольори. Прості істини й дуже стримувані емоції. Бо всередині - буря. Син хоче на фронт. Мати хоче зберегти його життя. Чоловіки роду розуміють, як важливо битися за свою землю, свої ідеї. А ти сидиш у залі й відчуваєш біль за них усіх.
Бо вистава "Неможливість" за п'єсою Карела Чапека нібито про передгроззя Другої світової, а насправді - про нас, нашу реальність і щоденний вибір. І це не спойлер, а очевидна очевидність.
Плакала. Милувалася строгістю режисерського рішення та акторськими роботами. Співпереживала героям драми. Дякую за пережите.
Дякую за цю прем'єру режисеру Віктору Попову, акторам Світлані Ромашко, Євгену Биковченку, Костянтину Шадріну, Антону Попудренку, Олегу Тодиці, Богдану Кумунджиєву, Марку Первухіну та заслуженому артисту України Анатолію Сиротенку, постановчій групі, всім причетним.
Дякую директорці-художній керівниці Запорізький академічний обласний театр імені Володимира Магара Наталії Власовій за рішучість брати в репертуар такі гостроактуальні теми! Дякую воїнам України за життя!
Дійові особи та виконавці
- Мати - Світлана Ромашко
- Батько - народний артист України Юрій Бакум, Костянтин Шадрін
- Онджей - Антон Попудренко
- Їржі - Олег Тодика, Богдан Кумунджиєв, Костянтин Шадрін
- Корнель - Богдан Кумунджиєв, Олег Тодика
- Петр - Марко Первухін Тоні - Євген Биковченко
- Дідусь заслужений артист України Анатолій Сиротенко
- Диктори радіо (голоси) - заслужена артистка України Любов Фріган (обласний театр юного глядача), Олексій Маковоз
- Приятель Тоні (голос) - Кирило Охрімець
У травні прем'єру сезону - виставу "Неможливість" покажуть двічі : 8 травня і 30 травня (початок - о 17.00).
