Мешканка Оріхова Ганна Григор'єва стала лауреаткою першого регіонального конкурсу «Історії, які надихають», який започаткувала Благодійна організація «100% життя. Запоріжжя» у співпраці з департаментом культури і туризму міськради, Інститутом розвитку міста Запоріжжя і Центром сучасного мистецтва.
Громадська організація «Мережа 100% життя. Запоріжжя» взяла на себе важливу місію — щороку, напередодні Міжнародного дня благодійника, відзначати людей, ініціативи й проєкти, що змінюють життя громад і формують культуру благодійності в Запорізькому регіоні.
За задумом організаторів, конкурс «Історії, які надихають!» — це спосіб подякувати тим героям нашого сьогодення, хто щодня творить буденні дива, підтримує і несе надію людям у цей непростий час.
Переможців обирали у таких номінаціях:
- «Історія року»
- «Сила громади»
- «Добро від серця»
- «Трансформація життя»
- «Надія майбутнього» .
Ганна Григор'єва (організатори помилково назвали оріхів'янку Тетяною) стала лауреаткою у номінації «Трансформація життя». Журі відзначало історії, які показують, як підтримка та добрі справи здатні кардинально змінити долю людини.
Ганна Іванівна — відома волонтерка, яка проводить майстер-класи, пече смаколики для військових, бере участь у різних заходах, які проводяться у Центрі життєстійкості.
З початку повномасштабної війни жінка пережила чимало — помер чоловік, певний час жила за кордоном, і в якийсь момент прийняла рішення повернутися до Запоріжжя.
“Коли почалася повномасштабна війна, виїхати з Оріхова я не могла — тяжкохворий чоловік був лежачим, - розповідає Ганна Іванівна. - Але вже в перші дні, коли росіяни доходили до Токмака, сказала дітям, щоб виїжджали з міста — для порятунку своїх дітей.
У нас з чоловіком п’ятеро дітей, восьмеро онуків. Троє дітей жили в Оріхові, у них був бізнес, магазини. Але життя важливіше.
У місті були дуже великі обстріли. Прилетіло в будинок, який від нас метрів за 500, загинуло подружжя. Але я не могла кинути лежачого чоловіка. Він помер у квітні 2022 року. Ховати його було нікому.
Син із Запоріжжя хотів приїхати, але був обстріл Комишувахи і він не приїхав. Приїхали з Вільнянки донька з чоловіком, онучки. Поховали і на другий день мене забрали у Запоріжжя.
Була місяць в сина, а потім донька запросила в Йорданію, де живе з сім’єю. Поїхала через Польщу. Деякий час була в центрі для біженців, який був облаштований у виставковій залі. 600 чоловік, спокою не було — багато дітей, тварин: котів, собак.
Потім поїхала в Йорданію. Прожила пів року, а донька з чоловіком вирішили поїхати в Канаду, бо для українців були привілеї. Поїхали всі в Канаду: троє дорослих і п’ятеро дітей. Жили на острові Ньюфаунленд. Там дуже гарні люди, але ми не змогли потягнути матеріально.
Донька повернулася в Йорданію, а я поїхала в Німеччину. Знову табір для біженців. Я дуже захворіла там на ковід, хвороба дала ускладнення на легені. Ледве не померла... У мене ще й страховки не було, треба було за все платити. У Німеччині була в трьох таборах.
Діти сказали: “Мамо, їдь назад”. Якби не приїхала в Запоріжжя, то не хочу і думати, чим все могло скінчитися. Тут довго лікувалася, жила в доньки. А потім поселилася в гуртожитку “Запорізької політехніки”, де мешкають переселенці. Правда, уже двічі гуртожиток зазнавав пошкоджень внаслідок ворожих обстрілів. Але нічого, живемо”.
Усе своє життя Ганна Іванівна працювала в культурі — в Оріхівському будинку культури, в клубі комбінату хлібопродуктів. Потім вийшла на пенсію. У Запоріжжі оріхів’янка зайнялася волонтерством.
“Проводжу безкоштовні майстер-класи - зокрема, з виготовлення новорічних прикрас, імбирного печива, пряничних будиночків. Збираю гроші на ЗСУ, два тижні тому відправила військовим розмальовані імбирні пряники, - перераховує свої добрі справи Ганна Григор’єва.
Ганна Іванівна ще й поетеса, вона член клубу “Синичка”, який працює при обласній універсальній науковій бібліотеці. На її вірші Володимир Козеровський і Володимир Шпирко написали вже три пісні
А нещодавно Ганна Іванівна приходила допомагати членкиням ГО "Запорозькі берегині" виготовляти 3-метровий дідух - символ українського Різдва. Його встановили в театрі імені Магара.
. “Хоч тут гучно, лячно, але я щаслива. Кожен день кудись йду, щось роблю”, - поділилася Ганна Григор’єва.
