Життєві історії

Качка для зятя

29.08.2026, 20:28

Марійка сказала, що приведе Петра  знайомитися з мамою. Поліна Василівна підготувалася : запекла качку з яблуками, - це в домі вважалося головним вишуканим частуванням. Тушкувала голубці, гарно сервірувала стіл, можливо,  зятем стане гість, треба не осоромитись. Донька у жінки була єдиною, народила її у пізньому шлюбі, невдовзі не стало чоловіка, то віддавала…

Вже й не пам’ятаю, як ми познайомилися з Надією Франк, але коли нещодавно випадково зустрілися у Запоріжжі,  нам було про що поговорити.   Вона народилася у Новопавлівці на Оріхівщині  і жила б там  у власному домі і дотепер, якби не війна… Всього було на її життєвому шляху. Після Новопавлівської восьмирічки - курси секретаря-машиністки,…

Що зник гаманець, Віра спохопилась, коли під’їхали до Журбинців. Звично пірнула рукою у сумку, яку син називав «кравчучка – редикюль», і не відчула теплого на дотик смушку. Похололо на душі: обікрали! Старший на вид чоловік, який на вокзалі запропонував Вірі підвезти до села, дорогою все поглядав на неї у дзеркало, а побачивши, що вона порпається…

Матеріал читачки Під час  створення БФ «Південь» засновник Сергій Чертоляс та директорка Любов Ярова ставили перед собою основне завдання – підтримувати, допомагати вразливим категоріям населення, постраждалим від військової агресії рф, в першу чергу, - внутрішньо переміщеним особам, людям похилого віку, родинам з дітьми, особам з інвалідністю.…

КАРТАТА сумка стояла напоготові у кутку польового шпиталю. Кілька кофтин, чобітки, літня вдяганка. — Ти збери все, а трапиться оказія, відправим тебе у бік Чорнолісся, — командир був старший, сивий від літ і війни, таким приблизно міг би бути Галинчин батько. Яким лише вона його не уявляла за свої 20 років! І тата, і маму. А тут, на війні, Дмитрович і справді…

Давно примітила: людям, які люблять дітей і тварин, немає ціни! Вони поділяться з тобою останнім, а головне, переллють у твою душу стільки позитиву, такої щедроти емоцій, що черпатимеш іще довго з теплою згадкою.  З Наталею Клейн, вчителькою оріхівського «Сузір’я» і волонтеркою,  ми зустрічалися давненько, якоїсь суботи у затишному помешканні,…

Матеріал читачки Війна поділила життя кожного з нас на ДО та ПІСЛЯ…   Багато зламаних доль, багато втрат у кожній родині, немає жодної родини в Оріхівській громаді, яка  б не зазнала втрати – втрати житла, втрати рідних та близьких… У фонд «Південь» щодня приходять мешканці Оріхівської громади, об'єднані одним горем,…

Війна і поле – дражлива, болюча тема для сільської людини. Як би не складалася доля оріхівських фермерів під час війни, а на початку літа, у переджнив’я, душа хліборобська обливається кров’ю: немає надії вийти в поле, не буде врожаю там, де засіяно ворожим залізяччям. Як живеться сьогодні тим, хто не шкодував задля праці на землі  своїх років і…

До годинників у мене трепетне ставлення, як до живих істот. Маленькі наручні нагадують кошенят. Вони завжди при тобі, звикають до руки, «муркотять», тихенько заколисують і зайве не нагадують про себе, але завжди на чатах.  Домашні, з маятниками або гирями - то віддані собаки. Оберігають оселю, гарчать, як настає час. Можуть розбудити, нагадуючи, що час…

Людмила Вікторівна Акулова до війни була соціальним працівником у КУ «ЦНСП» Оріхівської міської ради. Має вищу освіту. Після повномасштабного вторгнення російської армії на територію України займалася евакуацією осіб похилого віку в більш безпечні місця. Працювала в Оріхові у пункті незламності, що знаходилися у двох закладах освіти. У грудні 2023 року перейшла…

НАС із Зоєю свого часу звела коротка зустріч. Я приїздила у відрядження в невеличке село Новотроїцьке, довелося затриматись і не встигла на останній автобус. Обліковець із місцевого господарства Клава люб’язно запросила переночувати у них, Зоя була невісткою цієї привітної жіночки. Чорнява дівчина з величезними очима здалась мені відлюдкуватою — ховала погляд…

Ці  тривожні думки ні вдень, ні вночі не дають спокою оріхів’янці Лідії Мельник з того часу, як дізналася, що її син Денис зник безвісти 7 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання на території бойових дій. Він народився в Оріхові 31 січня 1989 року.  Вчився у гімназії «Сузір’я»,   де його класним керівником була Любов…

Він долучився до лав територіальної оборони вже на наступний день після повномасштабного вторгнення. Змінив звичне вчительське житті на берці та однострій. Боронив Україну та захищав наш спокій на різних напрямках. Але, зрештою, повернувся до цивільного життя після важкого поранення. І саме творчість стала для нього тією життєдайною силою, що допомагала триматися, як під…

Одного разу стала свідком такого епізоду біля контейнерів зі сміттям. Молода білявка легковажно викинула на купу відходів шматки черствого запліснявілого хліба. Їх одразу ж підібрала бідно вдягнена старенька жінка, в якої сльозилися очі, і сховала в пакет. Декому хліб зайвий, а комусь його не вистачає. І від побаченого стало не по собі… Людям властиво ідеалізувати…

Оріхівщина  -  батьківщина багатьох видатних людей. Серед них  -  Всеволод Арутюнович Лазарян, талановитий український вчений- механік, професор, академік, доктор технічних наук, спеціаліст у галузі динаміки рухомого складу залізниць.  Він народився у м.Оріхів Катеринославської губернії 16 жовтня 1909 р. З 1916-го по 1920-й - учень Оріхівського…

Вона народилася та мешкає на Житомирщині. Ніколи не була у Малій Токмачці і не мала там рідних чи друзів. Але, одного разу почувши про це прифронтове селище, присвятила йому вірш. Довгі роки пані Надія займалася малюванням. А ось писати вірші почала 5 років тому і вважає це Божим даром. Оскільки поетичні здібності з’явилися після того, як вона несла обов'язки…

Пригадалася давня історія. Готувала розлоге інтерв’ю з відомим науковцем. Ім’я в медицині, лауреатство, визнання колег і учнів. Коли було перегорнуто силу-силенну сторінок пережитого, я наостанок запитала вченого, що йому болить і часом ночами не дає спати. Відповідь не забарилася: «Очі мого покинутого собаки». І розповів. Бабуся у селі по смерті…

Чи думала Катерина Макарівна Чаусова до війни, що доведеться їй  виїхати з Оріхова у безпечне місце, щоб зберегти своє життя. Тепер вона має статус ВПО і тимчасово мешкає у Дніпрі разом з сином і невісткою.  Ми познайомилися років двадцять тому. «Кличе барвистий світ» - так називалася замальовка про її жіночу долю і захоплення вишиванням у моїй книзі…

На характер дівчини, мабуть, вплинуло вибране батьками ім’я – Олександра. Вона з дитинства дружила з хлопцями, ганяла з ними у футбол, не боялася лазити по деревах, плавати у річці, ходила на заняття у секцію айкідо. Звали її по-різному: Саня, Саша, Шура і навіть по-модному Алекс.  Навчання у школі давалося легко, з вибором професії визначилася без сумнівів.…

Новоіванівка попрощалась із Віталієм Божинським, якого вбив ворожий дрон біля комбайна  Новоіванівка в жалобі, скорботна новина охопила всі села Комишуваської громади: тут попрощалися з Віталієм Божинським, життя якого на самісінькому злеті, у розквіті сил обірвав ворожий  FPV-дрон. Просто на жнивному полі, біля комбайна, куди вони з товаришем вийшли збирати…

Є люди, яких пам’ятають не лише рідні. Їх знає місто — за багаторічною працею, добрими справами, готовністю вислухати, порадити, допомогти. Такою для багатьох оріхівців була Лідія Іванівна Штанько — багаторічна очільниця Бюро технічної інвентаризації «Імпульс». А для своєї великої родини вона передусім була найдорожчою людиною — люблячою…

На довоєнних світлинах прийомної родини Тетяни Юричко та Сергія Гашенка з Оріхова, їхній син Мустафа завжди попереду – щасливий і гарно вбраний. Він таким і є, життєрадісне маленьке сонечко, позитивний помічник пані Тетяни.  Їхня прийомна родина з настанням війни пережила у рідному місті тяжкі часи, - ворог розтрощив їхній дім, зламав життя і налагоджений побут…

Велика війна виснажує, це наша спільна біда, разом несемо важкий хрест. На тлі вселенського горя у кожного є свої, нехай не такого масштабу, але напасті, долати які не менш складно. Коли ж торкається проблем зі здоров’ям, нерідко проблеми розростаються в нещастя, подолати самим які просто неможливо. І тоді людина, у відчаї переступаючи збентеженість, ніяковість,…

«А тепер молись усім богам», - сказав бойовий офіцер дружині, і автівка помчала їх у зуби диявола Ця історія про любов, війну, людяність і фронтову Жульку, яка заволоділа серцями двох мужніх хороших людей. Про песика - насамкінець, це вишенька на торті. Спершу хочу, щоб земляки дізналися про одного із захисників Запорізького краю, офіцера Володимира Шуляка,…

Оріхів’янин Сергій Хрипун 22 лютого 2022 року їхав на роботу в селище Нове, але опинився в окупації. На підприємство зайшли чужинці. Лише згодом стане відомо з камер відеоспостереження, що мешканця Оріхова разом з іще кількома працівниками агрофірми зв’язали та вивезли в невідомому напрямку окупанти.  Понад чотири роки полону… І от нарешті на…

Запоріжжя ледь не щодня опиняється під ударами російських дронів. У таких випадках надзвичайно важливо, як діють люди, котрі знаходяться в місці «прильоту», особливо, якщо вони мають відповідні навички. Старший сержант, бойовий медик 15 бригади оперативного призначення НГУ «Кара-Даг» Тетяна «Ейрена» Барабаш сама дивом нещодавно…

З початку квітня в транзитному центрі Запоріжжя зареєстрували 563 евакуйованих, із них 156 – це маломобільні люди, 59 – діти. Днями представники Преображенської громади Пологівського району діставили 66-річного Івана Кушина, який проживав у Червоній Криниці – маленькому селі, яке щодня потерпає від російських атак. Про це повідомляє Запорізька…

Селище Таврійське — мала батьківщина військовослужбовця 65 окремої механізованої бригади “Великий Луг” Андрія Патрашка на псевдо “Батарейка”. Тут він народився, виріс. У Таврійському, а ще в сусідній Юрківці багато років жила його багаточисельна рідня. Як і у всіх нас, життя цього життєрадісного хлопця на “до” і “після”…

Історія Лариси Леонідівни Грицаєнко, сильної жінки, матері загиблого на війні захисника України не могла залишити мене байдужою. Вона не піддається відчаю, прагне вгамувати нестерпний біль у душі,  хоча зробити це непросто... До Оріхова вона приїхала  з чоловіком Олегом після закінчення Вінницького політехнічного інституту влітку 1983 року. Подружжя вже мало…

На мосту було вітряно. Пронизливий, з першими колючими сніжинками, вітрюган шарпав благеньке пальто, і Сергій вилаяв себе, що вибрався сюди таким собі піжоном – чорний  кашемір, довгий червоний шарф, модні кросівки. - Невже я ще хочу їй сподобатись, а може вразити? – спитав себе майже вголос. Її, Катерину, яку колись до нестями кохав, а зараз на…