У залі Запорізького фахового коледжу мистецтв і культури імені П.І. Майбороди відбувся сольний концерт студента четвертого курсу Павла Макєєва «Весняні голоси».

Анонсуючи концерт, Павло, якого характеризують як людину з відмінним почуттям гумору, на сторінці в соцмережі за день до його проведення написав: «Друзі, нагадую! Не пропустіть, поїду в консерваторію — таких концертів в Запоріжжі не буде. Перші дні весни радують нас теплом, а я намагатимусь музикою».

Подіяла ця «загроза» чи ні, невідомо, але факт залишається фактом: на концерті студента випускного курсу, клас викладача Анатолія Петриченка, вільних місць у залі залишалося небагато.

Прийшли студенти, викладачі коледжу, педагоги з музичних шкіл міста, рідні, друзі, знайомі і запоріжці, які вирішили послухати юний талант.

Початок концерту співпав з відключенням будівлі коледжу від електропостачання, тому виступав Павло при світлі від генератора. Такі реалії нашого часу — Запоріжжя живе по графіку погодинних відключень, який складають фахівці «Запоріжжяобленерго».

У виконанні крутого 19-річного баяніста Павла Макєєва прозвучали твори Й. Баха, Д. Скарлатті, Ф. Мендельсона, Х.Бреме, В. Підгорного, Ф. Анжеліса і В. Власова.

Чого крутого в такому молодому віці? Та тому, що Павло вже виступав на багатьох міжнародних та всеукраїнських конкурсах, на яких ставав лауреатом, завойовував гран прі. А ще він лауреат міської премії “Обдаровані діти”.


За словами Павла, щороку під час навчання в училищі він брав участь в 5-6 конкурсах різного рівня, їх у нього було понад 25. Але найбільш  пам’ятні для юного таланту два міжнародні - “InterSvitiaz Accomusic” (Україна, м. Луцьк) і “Trophee Mondiale de l’Accordeon” (Франція).

Конкурс у Луцьку був першим, який під час повномасштабної війни проходив офлайн, тодішній директор музучилища Сергій Пелюк возив на нього ансамбль “Містерія Нова”, створений зі студентів та викладачів. На конкурсі Павло виступав і сольно, став лауреатом.

А міжнародний конкурс, який проводився у Франції онлайн, запам’ятався йому тим, що був складним: в одному турі треба було грати 3 твори, в наступному — 4.

Цікаві факти про виконавця та твори, які він виконував, розповідала чудова ведуча - вчитель-методист, музикознавець Тетяна Новохатська.

...Перед одним з номерів пані Тетяна звернулася до глядачів, їхніх душ і сердець. ”У ці бурхдиві часи нашу землю і небо ціною свого життя, наближаючи перемогу, боронять наші воїни - безстрашні сини України.

У лавах Збройних сил служать викладачі - Ігор Ткачов, Валерій Авдієвський, студенти-випускники Ілля Орел, Юрій Макаренко, Михайло Савицький, Сергій Воронін, Олександр Капля, Віталій Удод.

          

Нещодавно прийшла трагічна звістка. У бою з окупантами загинув випускник нашого музичного училища, талановитий баяніст, який усі роки навчання був серед кращих студентів — Валерій Семененко. Хвилиною мовчання згадаємо тих, кого немає з нами. Низький їм уклін, вічна пам’ять героям”, - після цих слів ведучої зал піднявся.

На концерті слухачів чекали кілька сюрпризів, звісно, не зазначених на афіші. Так, Павло акомпанував на баяні Тетяні Вишнивецькій, Ніколь Бандрівській і Валерії Резніченко, які виконували пісню “Ой, тумане, туманочку”, і студентці 4-го курсу хорового відділення Анні Ціпіньо, вона майстерно виконала пісню “Чебреці”.

Павло зі сцени зізнався, що це була його мрія - попробувати себе у ролі акомпаніатора. Мрія здійснилася, у музиканта все вийшло! “Сюрпризи” ж заслужили на бурхливі оплески слухачів.

А для виконавця сюрпризом, напевно, стало нагородження грамотою, яку йому вручив директор коледжу Євген Прокоф’єв. Павло нагороджений за високий рівень виконавської майстерності, перемоги у конкурсі, артистизм та активну участь у творчому житті коледжу.

Керівник закладу привітав студента з сольним концертом, зазначивши, що це вже другий на сцені коледжу (перший відбувся у вересні 2024 року). “Хочу побажати, щоб ця традиція продовжувалася, але вже на кращих світових сценах”, - зазначив Євген Прокоф’єв.

Він також привітав з цією подією викладача Павла: “Анатолій Григорович доклав багато зусиль до того, щоб сьогодні був такий результат” і усіх викладачів, які вчили “винуватця урочистостей” протягом чотирьох років.

...Всього Павло виконав надскладну програму з 11 творів. Концерт закінчився, як і у багатьох маститих музикантів, виконанням твору “на біс” - . це була "Шіді - ріді коломийка", яка прозвучала після віртуозного виконання 12-хвилинного твору Бреме "Паганініана".

Павло Макєєв подякував усім глядачам за те, що прийшли на концерт (такої великої кількості, за його словами, він не очікував), “найкращій ведучій” Тетяні Новохатській - за чудове ведення програми, мамі й бабусі — за підтримку, хлопцям і дівчатам - за технічну допомогу під час концерту, обласному і міському департаментам культури — за допомогу в організації концерту та його рекламі.


“Найбільше дякую своєму улюбленому викладачу Анатолію Григоровичу. Якби не він, цього б усього не було, бо я трошечки ледачий. Якось ми сиділи в класі і він мені сказав: “Паша, а щоб ти без дяді Толі робив? Це ж я тебе заставляю, заставляю — щоб ти йшов вперед!”. Так воно і є. Я дуже радий, що в мене такий викладач, якого дуже люблю”, - зізнався зі сцени студент-випускник.

Після чого вручив Анатолію Григоровичу розкішний букет і подарунок — картину, зроблену зі світлини. Зі словами: “Повісите над ліжком і будете завжди згадувати свого студента”. Це було так щемливо...

Судячи з усього, вчителя і учня пов’язують дуже теплі дружні стосунки, бо, як на мене, не кожний студент може телефонувати викладачу серед ночі, як це може робити Павло.

А потім на сцені вишикувалась черга бажаючих привітати дуже харизматичного виконавця з черговим творчим успіхом. Дарували букети квітів і пакети з подарунками. Привітання продовжилися і за лаштунками

. “Винуватець урочистостей” просто-таки купався в любові друзів, рідних, однокурсників, він просто світився від щастя!

Говорить викладач

"Павло — талановита людина! "

Анатолій Петриченко дуже пишається своїм учнем: “Він з першого курсу, з першого семестру круглий відмінник по всім предметам, вчиться на відмінну стипендію. У мене він займався і займається по багатьом предметам — читання партитур, основи диригування тощо.

Зараз диригує оркестром і буде державний іспит здавати по диригуванню. Закінчує по спеціальності “баян” і може бути диригентом

. А кілька днів тому отримав першу премію на конкурсі з фортепіано, у нас усі студенти за час навчання освоюють фортепіано.

Павло — талановита людина! Мені з ним працювати було десь простіше, бо він не витрачає час на загальноосвітні предмети: послухав ту ж математику і йому достатньо. Можна сказати, він весь час приділяв спеціальності, грі на інструменті. І таким чином росте хлопець!”.

Говорить музикант                                                                                                                                                              

"Відчував, що музика — це моє"

Шлях до музики у Павла розпочався ще коли він був зовсім маленьким, у 3 роки. І посприяла цьому бабуся хлопця: Олександра Павлівна співала в різних хорових колективах Запоріжжя і брала з собою на репетиції внука.

“Бабуся співала в хорі “Родники”, ансамблі “Яблонька”, якими керував відомий хормейстер Василь Іванович Лоскутов, в “Запорізьких козаках” під керівництвом Юрія Леонідовича Івченка. Репетиції тривали по 3-4 години і весь цей час я спокійно сидів і слухав.

Коли підріс, так сталося, що в колективі виникла проблема з ударником. Послухали мене і виявилося, що в мене є ритмічний слух. Так почалася моя музична кар’єра. Надихався, наповнювався музикою. Василь Іванович Лоскутов з дитинства привчав любити хоровий спів, вчив культурі гри.

Поступив в школу мистецтв №3 в Хортицькому районі. Моїм викладачем була Лариса Геннадіївна Калиновська. На жаль, вона рік тому померла.

Я вчився по класу баяна, опановував гру лише на цьому інструменті. Коли закінчував школу мистецтв, вона відмовляла поступати в музичне училище — мовляв, професія не даватиме доходу.

Але в мене була мета, ціль — стати музикантом. Думаю, я міг би вивчитися на кого завгодно, був відмінником. Але відчував, що музика — це моє. Сподіваюся, зміг передати це під час концерту.

Поступив в музичне училище у 2022 році, це перший “воєнний курс”. 30 поступило, залишилося 9: хто виїхав із Запоріжжя, хто покинув навчання.

Дуже радий і щасливий, що в училищі потрапив до Анатолія Григоровича Петриченка. Це метр, один з найкращих викладачів України. Він дуже багато для мене зробив і робить.

Здається, що я вихожу на сцену такий впевнений і самовпевнений. Але насправді багато сумнівів у душі, я прискіпливий до деталей. Буває, дзвоню викладачеві пізно ввечері: “Анатолій Григорович, нічого не виходить. Що робити?”

Він мене заспокоює: “Все буде добре”. І його дружина Тетяна Федорівна, вона чудова піаністка, працює в музичній школі №3, теж завжди мене підтримує. Вони налаштовують мене на працю, на необхідний ритм.

Анатолій Григорович якось мені казав: “Я ж тебе заставляю, знущаюся, примушую працювати”. Кажу: “Та ні, то я над вами знущаюся, а не ви наді мною”. Я дуже його люблю, обожнюю!

- Павле, в соцмережі, нагадуючи про концерт “Весняні голоси”, ви написали, що поїдете в консерваторію і таких концертів в коледжі вже не буде. Збираєтесь далі вчитися музиці?

- Буду поступати в київську консерваторію. Мені вже телефонували в кінці третього курсу, запрошували. Мене ж по конкурсах добре знають. Але я тоді відмовився, сказав — довчусь в коледжі, у мене чудовий викладач. Чому я мав все кидати і їхати в Київ? За рік я грати гірше точно не став! Тому закінчу коледж і поїду поступати в консерваторію.

- Успіхів вам!