У залі Запорізького фахового коледжу мистецтв і культури імені П.І. Майбороди відбувся сольний концерт студента четвертого курсу Павла Макєєва «Весняні голоси».

Анонсуючи концерт, Павло, якого характеризують як людину з відмінним почуттям гумору, на сторінці в соцмережі за день до його проведення написав: «Друзі, нагадую! Не пропустіть, поїду в консерваторію — таких концертів в Запоріжжі не буде. Перші дні весни радують нас теплом, а я намагатимусь музикою».

Подіяла ця «загроза» чи ні, невідомо, але факт залишається фактом: на концерті студента випускного курсу, клас викладача Анатолія Петриченка, вільних місць у залі залишалося небагато.

Прийшли студенти, викладачі коледжу, педагоги з музичних шкіл міста, рідні, друзі, знайомі і запоріжці, які вирішили послухати юний талант.

Початок концерту співпав з відключенням будівлі коледжу від електропостачання, тому виступав Павло при світлі від генератора. Такі реалії нашого часу — Запоріжжя живе по графіку погодинних відключень, який складають фахівці «Запоріжжяобленерго».

У виконанні крутого 19-річного баяніста Павла Макєєва прозвучали твори Й. Баха, Д. Скарлатті, Ф. Мендельсона, Х.Бреме, В. Підгорного, Ф. Анжеліса і В. Власова.

Чого крутого в такому молодому віці? Та тому, що Павло вже виступав на багатьох міжнародних та всеукраїнських конкурсах, на яких ставав лауреатом, завойовував гран прі. А ще він лауреат міської премії “Обдаровані діти”.


За словами Павла, щороку під час навчання в училищі він брав участь в 5-6 конкурсах різного рівня, їх у нього було понад 25. Але найбільш  пам’ятні для юного таланту два міжнародні - “InterSvitiaz Accomusic” (Україна, м. Луцьк) і “Trophee Mondiale de l’Accordeon” (Франція).

Конкурс у Луцьку був першим, який під час повномасштабної війни проходив офлайн, тодішній директор музучилища Сергій Пелюк возив на нього ансамбль “Містерія Нова”, створений зі студентів та викладачів. На конкурсі Павло виступав і сольно, став лауреатом.

А міжнародний конкурс, який проводився у Франції онлайн, запам’ятався йому тим, що був складним: в одному турі треба було грати 3 твори, в наступному — 4.

Цікаві факти про виконавця та твори, які він виконував, розповідала чудова ведуча - вчитель-методист, музикознавець Тетяна Новохатська.

...Перед одним з номерів пані Тетяна звернулася до глядачів, їхніх душ і сердець. ”У ці бурхдиві часи нашу землю і небо ціною свого життя, наближаючи перемогу, боронять наші воїни - безстрашні сини України.

У лавах Збройних сил служать викладачі - Ігор Ткачов, Валерій Авдієвський, студенти-випускники Ілля Орел, Юрій Макаренко, Михайло Савицький, Сергій Воронін, Олександр Капля, Віталій Удод.

          

Нещодавно прийшла трагічна звістка. У бою з окупантами загинув випускник нашого музичного училища, талановитий баяніст, який усі роки навчання був серед кращих студентів — Валерій Семененко. Хвилиною мовчання згадаємо тих, кого немає з нами. Низький їм уклін, вічна пам’ять героям”, - після цих слів ведучої зал піднявся.

На концерті слухачів чекали кілька сюрпризів, звісно, не зазначених на афіші. Так, Павло акомпанував на баяні Тетяні Вишнивецькій, Ніколь Бандрівській і Валерії Резніченко, які виконували пісню “Ой, тумане, туманочку”, і студентці 4-го курсу хорового відділення Анні Ціпіньо, вона майстерно виконала пісню “Чебреці”.

Павло зі сцени зізнався, що це була його мрія - попробувати себе у ролі акомпаніатора. Мрія здійснилася, у музиканта все вийшло! “Сюрпризи” ж заслужили на бурхливі оплески слухачів.

А для виконавця сюрпризом, напевно, стало нагородження грамотою, яку йому вручив директор коледжу Євген Прокоф’єв. Павло нагороджений за високий рівень виконавської майстерності, перемоги у конкурсі, артистизм та активну участь у творчому житті коледжу.

Керівник закладу привітав студента з сольним концертом, зазначивши, що це вже другий на сцені коледжу (перший відбувся у вересні 2024 року). “Хочу побажати, щоб ця традиція продовжувалася, але вже на кращих світових сценах”, - зазначив Євген Прокоф’єв.

Він також привітав з цією подією викладача Павла: “Анатолій Григорович доклав багато зусиль до того, щоб сьогодні був такий результат” і усіх викладачів, які вчили “винуватця урочистостей” протягом чотирьох років.

...Концерт закінчився, як і у багатьох маститих музикантів, виконанням твору “на біс”. Павло Макєєв подякував усім глядачам за те, що прийшли на концерт (такої великої кількості, за його словами, він не очікував), “найкращій ведучій” Тетяні Новохатській - за чудове ведення програми, мамі й бабусі — за підтримку, хлопцям і дівчатам - за технічну допомогу під час концерту, обласному і міському департаментам культури — за допомогу в організації концерту та його рекламі.


“Найбільше дякую своєму улюбленому викладачу Анатолію Григоровичу. Якби не він, цього б усього не було, бо я трошечки ледачий. Якось ми сиділи в класі і він мені сказав: “Паша, а щоб ти без дяді Толі робив? Це ж я тебе заставляю, заставляю — щоб ти йшов вперед!”. Так воно і є. Я дуже радий, що в мене такий викладач, якого дуже люблю”, - зізнався зі сцени студент-випускник.

Після чого вручив Анатолію Григоровичу розкішний букет і подарунок — картину, зроблену зі світлини. Зі словами: “Повісите над ліжком і будете завжди згадувати свого студента”. Це було так щемливо...

Судячи з усього, вчителя і учня пов’язують дуже теплі дружні стосунки, бо, як на мене, не кожний студент може телефонувати викладачу серед ночі, як це може робити Павло.

А потім на сцені вишикувалась черга бажаючих привітати дуже харизматичного виконавця з черговим творчим успіхом. Дарували букети квітів і пакети з подарунками. Привітання продовжилися і за лаштунками

. “Винуватець урочистостей” просто-таки купався в любові друзів, рідних, однокурсників, він просто світився від щастя!

Говорить викладач

"Павло — талановита людина! "

Анатолій Петриченко дуже пишається своїм учнем: “Він з першого курсу, з першого семестру круглий відмінник по всім предметам, вчиться на відмінну стипендію. У мене він займався і займається по багатьом предметам — читання партитур, основи диригування тощо.

Зараз диригує оркестром і буде державний іспит здавати по диригуванню. Закінчує по спеціальності “баян” і може бути диригентом

. А кілька днів тому отримав першу премію на конкурсі з фортепіано, у нас усі студенти за час навчання освоюють фортепіано.

Павло — талановита людина! Мені з ним працювати було десь простіше, бо він не витрачає час на загальноосвітні предмети: послухав ту ж математику і йому достатньо. Можна сказати, він весь час приділяв спеціальності, грі на інструменті. І таким чином росте хлопець!”.

Говорить музикант                                                                                                                                                              

"Відчував, що музика — це моє"

Шлях до музики у Павла розпочався ще коли він був зовсім маленьким, у 3 роки. І посприяла цьому бабуся хлопця: Олександра Павлівна співала в різних хорових колективах Запоріжжя і брала з собою на репетиції внука.

“Бабуся співала в хорі “Родники”, ансамблі “Яблонька”, якими керував відомий хормейстер Василь Іванович Лоскутов, в “Запорізьких козаках” під керівництвом Юрія Леонідовича Івченка. Репетиції тривали по 3-4 години і весь цей час я спокійно сидів і слухав.

Коли підріс, так сталося, що в колективі виникла проблема з ударником. Послухали мене і виявилося, що в мене є ритмічний слух. Так почалася моя музична кар’єра. Надихався, наповнювався музикою. Василь Іванович Лоскутов з дитинства привчав любити хоровий спів, вчив культурі гри.

Поступив в школу мистецтв №3 в Хортицькому районі. Моїм викладачем була Лариса Геннадіївна Калиновська. На жаль, вона рік тому померла.

Я вчився по класу баяна, опановував гру лише на цьому інструменті. Коли закінчував школу мистецтв, вона відмовляла поступати в музичне училище — мовляв, професія не даватиме доходу.

Але в мене була мета, ціль — стати музикантом. Думаю, я міг би вивчитися на кого завгодно, був відмінником. Але відчував, що музика — це моє. Сподіваюся, зміг передати це під час концерту.

Поступив в музичне училище у 2022 році, це перший “воєнний курс”. 30 поступило, залишилося 9: хто виїхав із Запоріжжя, хто покинув навчання.

Дуже радий і щасливий, що в училищі потрапив до Анатолія Григоровича Петриченка. Це метр, один з найкращих викладачів України. Він дуже багато для мене зробив і робить.

Здається, що я вихожу на сцену такий впевнений і самовпевнений. Але насправді багато сумнівів у душі, я прискіпливий до деталей. Буває, дзвоню викладачеві пізно ввечері: “Анатолій Григорович, нічого не виходить. Що робити?”

Він мене заспокоює: “Все буде добре”. І його дружина Тетяна Федорівна, вона чудова піаністка, працює в музичній школі №3, теж завжди мене підтримує. Вони налаштовують мене на працю, на необхідний ритм.

Анатолій Григорович якось мені казав: “Я ж тебе заставляю, знущаюся, примушую працювати”. Кажу: “Та ні, то я над вами знущаюся, а не ви наді мною”. Я дуже його люблю, обожнюю!

- Павле, в соцмережі, нагадуючи про концерт “Весняні голоси”, ви написали, що поїдете в консерваторію і таких концертів в коледжі вже не буде. Збираєтесь далі вчитися музиці?

- Буду поступати в київську консерваторію. Мені вже телефонували в кінці третього курсу, запрошували. Мене ж по конкурсах добре знають. Але я тоді відмовився, сказав — довчусь в коледжі, у мене чудовий викладач. Чому я мав все кидати і їхати в Київ? За рік я грати гірше точно не став! Тому закінчу коледж і поїду поступати в консерваторію.

- Успіхів вам!