Ветерани Запорізького феросплавного заводу плетуть для захисників нашоломники, накидки, сітки і теплі шкарпетки, а ще виготовляють обереги.
Ветеранську організацію на підприємстві створили понад 40 років тому перш за все для того, щоб допомагати пенсіонерам, які пропрацювали на ЗФЗ не одне десятиліття. Вже вдруге очолити раду ветеранів довірили Пюдмилі Бондарець.
"Раду ветеранів створили, щоб пенсіонери могли спілкуватися, підтримувати один одного і не втрачати зв'язок з підприємством, на якому пропрацювали майже все своє життя", - розповідає Людмила Володимирівна. - Зараз на обліку 718 ветеранів, з яких 150 - діти війни, учасники трудового фронту, віком 80+. Багато потребують допомоги. Профспілка, яку очолює Олег Ільїн, щомісяця виділяє 3000 гривень, щоб ми могли провідати хворих, лежачих".
Хворих ветеранів немало, адже на феросплавному заводі шкідливе виробництво,і як наслідок у заводчан поважного віку, які багато років працювали на ЗФЗ, є цілий букет хвороб: артрити, артрози, інші хвороби суставів, наявність марганцю у крові.
У ветеранської організації є місце для спілкування пенсіонерів - багато років тому раді ветеранів виділили підвальне приміщення у будинку феросплавного заводу. Він розташований у центрі міста, недалеко від ТЦ "Україна", сюди зручно добиратися з різних районів Запоріжжя.
У приміщенні кілька кімнат, у тому числі велика, де зазвичай проводили різні урочистості. Воно було в жахливому стані, але профспілка виділила кошти на ремонт і приміщення довели до ладу.
Коли розпочалася повномасштабна війна ветерани ЗФЗ об'єдналися, щоб разом допомагати ЗСУ, виготовляти маскувальні засоби. Сама Людмила Володимирівна на деякий час, як то кажуть, "випала з обойми" - 20 травня загинув на фронті її онук.
"Я не могла плести. А коли прийшла в себе, подзвонила Каті Вініченко у волонтерський центр "Під парасолькою": "Готові вам допомагати, але тут, у нас". Прийшли дівчата, провели майстерклас.
17 жовтня 2022 року ми вперше зібралися, щоб плести нашоломники. Кожний - це 1000 полосочок тканини і 1000 вузликів! Технологія вже відпрацьована: одні вирізають клаптики, інші плетуть, а Григорій Олексійович вдягає резинку і натягує сітку. За цей час сплели 600 нашоломників для наших військових!
На якомусь етапі ветерани вирішили, що треба розширювати виробництво. Почали робити для хлопців накидки-"кікімори".
"Сітка зав'язується швидко, а ці бантики... Інколи цілий день їх треба в'язати. Щоб створити ефект "шкіри тварини", треба вив'язати приблизно 2000 вузликів. Взимку робили білі накидки. На сьогодні зробили 67 накидок для маскування хлопців.
А потім Валя (Валентина Вініченко, засновниця і співкоординаторка центру "Під парасолькою". - Авт.) каже: "Може, стенд вам зробимо, у вас же кімната вільна?", - згадує Людмила Бондарець.
Першу сітку, білу, сплели у грудні 2023 року. З того часу ветерани ЗФЗ сплели 6000 м2 маскувальних сіток. На 1 жовтня в одиницях це - 60 сіток, зараз вже трохи більше. Сітки передають у центр "Під парасолькою", а вже звідти вони потрапляють до бійців.
Ще один виріб, виготовлений дбайливими руками колишніх заводчанок - теплі в'язані вовняні шкарпетки. Жінки купують у секондхендах светри, розпускають і пускають на шкарпетки, щоб у хлопців ноги були в теплі.
Один осередок - в Хортицькому районі, шкарпетки в'яжуть чотири жінки. Нещодавно привезли 60 пар. А всього теплих шкарпеток виготовили вже 220 пар! Влітку накопичували запас, а зараз, коли похолодало, відправляють.
В кожну маленьку сітку волонтери вкладають одну пару, у велику - дві. Частина шкарпеток потрапляє на фронт з маскувальними сітками, які сплели в центрі "Під парасолькою".
"Актив ветеранської організації - 35-40 осіб, - продовжує Людмила Бондарець. - Приходять сюди, щось роблять, іноді хтось бере додому, нарізку робити. З нашоломниками тут працюють, задіяні 5 осіб.
Найактивніші ветерани, які працюють з початку повномасштабної війни - Григорій Олексійович Охріменко, Наталія Сергіївна Шкурупій, Тамара Василівна Кригіна прийшла перший раз 17 жовтня, їй сподобалося, навчилася плести, і вона у мене сама така активна плетунья.
Хто в мене ще? Марина Степанівна Русс, Микола Васильович Демідков, у нього син на фронті. Лариса Новікова ще працює в бібліотеці, а коли завод не працює, вона сюди приходить, плете з нами. Антоніна Варфоломієва, зараз після операції, зараз поки не може ходити.
І є наша любимиця, наша мамочка, їй 89 років, Ганна Нестерівна Трофімова. Вона раніше працювала у відділі технічного контролю. Оті навички у неї усі залишилися: полосочки повинні бути однакові, правильні.
Для нашоломничків - довжиною 14 см, шириною 0,5-0,8. Це в одній коробці. У другій - 16 см довжина, 1,2-1,5 ширина. Для накидки 18 см - "щоб звисали".
А Тамара Максимова робить обереги, вже більше 130 штук виготовила. У кожну сіточку вкладаємо! Робить дівчаток і відьмочок. У хлопців найбільшим попитом користуються відьмочки з віниками. Тамара робить їх, щоб вимітати усю нечисть з України.
Вона ходить в церкву, молиться, робить обереги по усім правилам, як повинно бути. Дуже творча людина! І відповідальна. У неї два внука, і обидва приходили допомагати. Видно, що бабуся виховала гідну зміну!
Працюємо з усіх сил на перемогу! Уявіть - усі хворі, жодної здорової людини у нас немає: спини, суглоби болять, ручки артрозом покручені, третина - інваліди. Але вони кожний день приїздять з Космосу, Пісків, Бабурки, Шевченківського, Кічкаса щоб щось робити для хлопців. Вони нам усі як діти! Ми всі тут мотивовані на перемогу! Що можемо робити - робимо. Підібрався дуже гарний колектив!
Одне лише непокоїть Людмилу Володимирівну - з цього приміщення їм прийдеться з'їхати. Справа у тім, що завод не приватизував це підвальне приміщення, а передав його у комунальну власність.
Двічі приміщення, де знаходиться рада ветеранів ЗФЗ, виставлялося на тендер для передачі в оренду і обидва рази його вдавалося зберегти для ветеранів. Профспілка виділяла кошти для орендної плати та оплати комунальних послуг.
А цього разу, як розповіла Людмила Володимирівна, приміщення намагаються виставити на продаж. Профспілка заводу наче вже знайшла нове пристанище для ради ветеранів. Дві кімнати - у будівлі в центрі міста, але аж на третьому поверсі. Дістатися до них усі ветерани навряд чи зможуть. Три сходинки вниз у підвал деяким даються важко, що вже казати про третій поверх.
"Тут наш дім, - зазначає голова ради ветеранів Людмила Бондарець. - Ми все життя пропрацювали на феросплавному, прийшовши сюди, продовжували жити життям свого заводу. Там цього вже не буде, ми будемо скучати по нашому дому.
Та й у будь-який момент нам можуть сказати: "Йдіть гуляйте!". Чесно кажучи, сумніваюсь, що нам там дадуть довго пробути. Навіщо це робити під час війни? Хоч би почекали, коли вона скінчиться...".
Фото автора і Людмили Бондарець