14 лютого, в День святого Валентина, у Запоріжжі пройшла традиційна акція на підтримку військовополонених та безвісти зниклих

Родини захисників країни вийшли у центр міста, щоб вчергове нагадати владі, суспільству і всьому світу за військових Маріупольского гарнізону, які вийшли в «почесний полон» за наказом вищого командування, за усіх військових та цивільних полонених, та за безвісти зниклих.

«Нагадати, що у полоні немає свят, там кожний день пекло - тортури, знущання, катування, - зазначає військова волонтерка Стелла Орел, яка організовує акції разом з родинами з травня 2024 року. - Нагадати, що наші не вдома, що наші вже майже чотири роки знаходяться у російських катівнях!

Нагадати про «почесний полон», якого немає, а замість нього «тиша», яка повільно нас вбиває своїм мовчанням.

Нагадати про наш спільний біль, про нашу боротьбу, про наше чекання рідних з полону. Нагадати про безвісти зниклих.

Сьогоднішня акція, за словами Стелли Орел,  могла бути шостою «мовчазною» акцією поспіль, яку зриває ворог, запускаючи БпЛА по Запоріжжю, адже під час тривог заборонено проводити масові зібрання.

Але цього разу учасники акції  дочекалися відбою тривоги, вони вишикувалися на проспекті і 40 хвилин (заявка подається на 60 хвилин. - Авт.) були голосом своїх чоловіків, батьків, синів, братів   чи побратимів

"Ми не можемо мовчати про полонених, про них треба кричати постійно, поки кожен з них не повернеться додому. Ми боремося, надіємося і чекаємо!» , зазначила Стелла Орел.

Історія незламних

Потрапили в полон в один день

Олександр та Андрій Степанови, син і батько.

«Я розумів, що мене чекає в полоні, бо я офіцер і мав татуювання «Воля або смерть». Я би підірвав себе, та в полон не здався, якби поруч не було сина. Я сказав йому: «Ти повинен витримати, бо нас чекають вдома».

Нас розділили в Оленівці. Я думав, що його повезли на обмін. Та Сашка з іншими полоненими відправили в Таганрог.

У Донецьку на допиті нас сильно побили. Коли ми приїхали звідти, то я навіть у туалет не міг нормально сходити — все було з кров'ю.

Багатьох наших хлопців змушували брати на себе військові злочини, щоб засудити їх, щоб українців показати злочинцями. Змушували вони під тортурами.

Найважче було, коли били струмом. У мене була зупинка серця після удару елетрошокером у шию. Мене відкачали.

Татуювання для них — це як червона тряпка. Якщо у тебе є татуювання, називають такими словами, що я їх раніше і не чув. Кажуть, що ми фашисти, нацисти. Давали лезо, щоб зрізати татуювання.

Були такі хлопці, що зрізали, у них потім ноги гнили. Мені коли давали лезо, щоб зрізати татуювання, я казав, щоб давали мені одразу пістолет і застрелили мене — татуювання зрізати не буду.

У Камишині на прийомці нас дуже сильно побили. Я тоді свідомість втрачав разів двадцять. Я з машини не встиг ногу спустити, як мене звідти стягнули і почали бити. Прийшов до тями, дивлюсь, а в мене одна кросівка на нозі, а я десь валяюсь.

Вони побачили, що рухаюсь і знову почали бити. Я знову знепритомнів. І так по колу. Я тоді не міг голову тримати. У туалеті вчився голову тримати, бо вона сильно висіла.

Я днів шість нічого не їв і не пив через це. До полону у мене вага була 132 кілограми, після — 65. Я втратив 67 кілограмів.

Нам давали гаряче і змушували дуже швидко з'їсти. Щоб з'їсти була хвилина максимум. Супом це важко назвати. Це була якась вода, іноді там попадеться якась морквина або картоплина. Суп і кашу давали. У мене кіт більше їсть, ніж там були порції.

У нас там у камері було 16 чоловік, за стіл могло сісти шість, стоячи їсти не можна було. Тобто ми по п'ять людей поділились і хтось один був черговим, одразу сідав їсти.

Коли приводили в санчастину, жінка-медик кричала: “Навіщо ви цих бандер сюди привели, я би їм уже щось вколола, щоб вони крякнули і все”. Або таке: “Навіщо його привели? Нога гниє? Хай гниє! Хай повністю згниє!”

Запитував один у мене: “Чого ти проти нас воюєш?” Кажу: “Якби я прийшов до тебе додому і сказав, мовляв, іди звідси, тепер це мій дім, то що б ти зробив?” “Вбив би тебе”, — відповідає. І я йому: “Сам відповів на своє запитання”. А він: “Ми не прийшли до тебе, ми прийшли звільняти. Звільняти від фашистів, таких, як ти”. “А для мене фашист — ти”, — говорю. Після цього раз — і тиша.

Перше моє питання, яке я задав дружині, коли мене обміняли — чи є Саша вдома. Він потрапив у полон у 20, він двадцятиріччя зустрів на «Азовсталі». Мені було дуже боляче, я надіявся, що я повернусь, і дитина моя вже буде вдома. Сина повернули 14 вересня. Ми обоє хочемо повернутися на службу»

(Історія опублікована на фейсбук-сторінці Людмили Оніщенко)

Будьте обережні

Окупанти звернули увагу на родини полонених

Звернення Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими: «Шановні родини! Вкотре ворог розцінює близьких та рідних полонених українців як ресурс для маніпуляцій.

Міністерству оборони у взаємодії з інженерами компанії Space X вдалося відключити нелегальні термінали Starlink. За їхньою допомогою в армії країни-агресорки був організований зв'язок для військових підрозділів та дронів-камікадзе, які завдавали значної шкоди в тилу.

Шукаючи вихід зі скрутного становища, в якому опинилися, окупанти звернули увагу на родини полонених. Зафіксовані випадки погроз та вимоги офіційно реєструвати на себе термінали Starlink. Потім ця техніка має бути використана проти України та українців.

Наголошуємо, що співпраця з ворогом є надзвичайно небезпечною. Офіційна реєстрація ворожого терміналу дозволяє легко ідентифікувати того, хто це зробив, адже ви маєте під час цього процесу засвідчити свою особу.

Ворог використовує вразливість родин. До долі українців їм байдуже: це для них одноразовий ресурс.

У разі, якщо термінал застосовується для керування дронами, які руйнують інфраструктуру, забирають життя факт реєстрації терміналу громадянином України є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності.

Наполегливо радимо у випадку отримання пропозицій чи погроз з вимогою реєструвати старлінки на себе чи будь-яким іншим шантажем з боку ворога без зволікань звертатися до Координаційного штабу та правоохоронних структур. Ми порадимо, що робити, аби не завдати шкоди собі та близьким».

Пряма мова

Дмитро Лубінець, Уповноважений ВР з прав людини:

«У день обміну військовополоненими вкотре провів робочу зустріч із російською уповноваженою з прав людини Тетяною Москальковою.

Ключові результати:

  • обговорили питання повернення цивільних осіб;
  •  обмінялися листами від військовополонених для їхніх родичів;
  •  домовилися продовжувати доставку посилок, щоб змогли отримати абсолютно всі військовополонені як на території України, так і в РФ;
  •  домовилися продовжувати роботу щодо верифікації осіб, зниклих безвісти за особливих обставин;

Також обговорили багато інших технічних питань, у тому числі, повʼязаних із обмінними процесами. Працюємо, аби повернути всіх українців додому».

Нічого святого

Наживалися на родичах зниклих безвісти та загиблих військовослужбовців

Четверо мешканок Кіровоградської області знаходили в інтернеті оголошення про розшук безвісти зниклих військовослужбовців, телефонували їхнім родичам та, представляючись працівницями військових частин або Міністерства оборони України, пропонували «допомогу» в оформленні грошової компенсації.

Під цим приводом вони переконували людей перераховувати власні заощадження на підконтрольні рахунки.

У такий спосіб зловмисниці ошукали 10 осіб на загальну суму близько одного мільйона гривень.

Під час обшуків за місцями проживання фігуранток поліцейські вилучили мобільні телефони, банківські картки, нотатки та грошові кошти.

У межах кримінального провадження за ч. ч. 2, 4 ст. 190 ККУ двох підозрюваних взято під варту, одну - поміщено під цілодобовий домашній арешт. Вирішується питання щодо обрання запобіжного заходу ще одній фігурантці. Усім їм загрожує до 8 років позбавлення волі.

Фото з акції з фейсбук-сторінки Стелли Орел