Весна неодмінно прийде, відступлять нарешті морози. Сонечко нагріє задубілі будинки. А чи повсюдно застане весна у полі господарів, як це бувало раніше, з відлагодженою технікою, настроєм не гаяти час, бо ж, як заведено, день весняний рік годує? Лютневі вікна спокон віку використовували господарі, щоб навідатися у поле, підживити зморені тяжким зимуванням посіви, розкласти на полички фронт робіт. А що тепер, коли не метафоричний, а реальний, кривавий фронт за кілька кілометрів від полів Оріхівського району, а дрони, каби та інша нечисть кружляє над селами і нищить все живе.
Наші розмови - з керівниками фермерських господарств району про стан справ і, звісно ж, про весну, яка не за горами.
Яків Шкарупило, голова ФГ «Ніка» : «Наступна весна буде найважчою за всі воєнні. Чотири роки під п’ятою ворога моя Нестерянка. Там моє серце, живу з гіркотою втрат. Фермерське господарство «Ніка», бренд району, залишилось за межею, воно з початку війни, 2 березня 2022 року, окуповане агресором. Душа болить, втрачено землю, засоби виробництва, дорогу техніку. Там залишилось самої лише продукції на 46 мільйонів гривень.
Чотири весни ворог паплюжить нашу землю, село, інфраструктуру, яку будувало наше господарство. В останні довоєнні роки давали робочі місця 36 працівникам, механізаторам, тваринникам. Зараз усе розбито, село за сім кілометрів від Оріхова, там залишилось 14 – 15 людей, хто зовсім не зміг виїхати, зв’язку немає, бо ми в різних мережах і різних світах.
Я думаю, що на ситуацію пересічні громадяни впливу не мають, вона має вирішуватися на державному рівні. Чи можна швидко відновитися сільське господарство в районі? При нинішній ситуації - сподівання марні. Хто, скажіть мені, його буде відновлювати, я, в котрого забрали все, чи сотні таких, як я? Коштів на відновлення у мене немає, позик без застави мені ніхто не дасть. Думаєте, західні інвестори кинуться допомагати? Вони мають бути упевнені у своїй вигоді, і не інакше, там чудово уміють рахувати гроші і перспективи. Я переживаю другу війну, хай вона буде навіки проклята! Переконаний : людина тільки власною тяжкою працею, своїм горбом може змінити ситуацію. Але без коштів, голіруч зробити це їй не під силу. Зараз чекати від нашої влади допомоги теж марна справа, не вірю нікому, -дослуховуємся до новин, сподіваючись бачити реальні справи, а чуємо пустопорожню балаканину. А ворог чинить свою чорну справу. Де конкретні дії, щоб зберегти найдорожчий капітал – наших людей. Наразі ні людей, ні інфраструктури, ні ресурсів для такого відновлення.
Коли закінчиться війна, дуже багато земель, зокрема, на окупованих територіях і поблизу, залишаться замінованими. Це нечуваних масштабів екологічна катастрофа! Якщо вартість розмінування одного гектара буде коштувати карколомні суми, які озвучують вже зараз, то відновити землю для обробітку буде просто нереально. У мене, наприклад, такі роботи б з розмінування обійшлися би ціною всього господарства».
Віктор Хоменко, керівник фермерського господарства «Велест» :
«Зараз «ремонтую» здоров’я у обласній клінічній лікарні, а думки вже в полі. Господарство займається вирощенням широкого спектру сільськогосподарських культур, у пріоритеті - овочівництво. Упродовж усіх воєнних років ми працювали, Минулого листопада зібрали останню, торік вирощену, продукцію. Посіяли пшеницю, ячмінь, поля з осені доглянуті. Землі сіл Преображенка і Таврійське, які обробляємо, зараз перебувають під постійними обстрілами агресора. Робота увесь цей час давалася важко, з ризиками, під час одного з прильотів ворог розбив чотири трактори. Двічі трактор з культиватором підривали касетні снаряди. Виручає співпраця з однією з американських фірм : у тяжкий час отримали від них комбайн New Holland трактор John Deere. Вони нам дуже допомогли в обробітку, збиранні врожаю. Якби не благодійна допомога іноземців, вийти б із ситуації було навряд чи можливо.
Прийдешня весна цілком залежить від ситуації, яку спрогнозувати неможливо: під прильотами вийти в поля нереально, якшо буде тихо – підемо працювати .
Війна змінила життєдіяльність громад, проте люди сподіваються на фермерську підтримку і ми це розуміємо, за орендовану землю постійно розраховуємось, переважно грішми - у сімей бракує коштів на життя.
На мою думку, потрібно, щоб держава давала сільгоспвиробникам позики, а далі вони все зроблять, люди у нас люблять і уміють трудитися і поволі все будуть відновлювати. Важливо мати кошти, щоб відновити техніку, ворог знищує її немилосердно. А ситуація для селян нашої території особливо несприятлива : працюємо за 10 кілометрів від зоні бойових дій, а позики дають тим, хто перебуває від фронту не менш, як за 50 кілометрів. У нас же - ні спокою, ні грошей.
Побутує думка у деяких експертів, мовляв, «все швидко відбудується». Таке заспокоєння дещо поспішне. На землі, якщо вона буде розмінована і буде чим її обробляти, ми, аграрії, працювати будемо. Одначе, про відновлення інфраструктури, будинків запитання до «верхніх» інстанцій. Я думаю, це дуже складно, знищено надто багато територій, житла, соціальних об’єктів, хто в цю сферу вкладатиме кошти, невідомо».
Михайло Архапчев, керівник фермерського господарства «Калина»: «Працюємо в селі Преображенка, а зараз мешкаю в Запоріжжі зі статусом ВПО. Гірко усвідомлювати, що господарство практично знищене. Вирощували зернові і технічні культури, продавали зерно, трималися всю війну, як могли. Особливо невдалим, неврожайним був минулий рік, хоча вклалися у роботи з усіма ресурсами на повну. А на прийдешню весну прогнози непевні, радше зовсім сумні. Насамперед, тому, що ворог робить усе, щоб ми не могли вийти в поле, територія з ризиком для життя. Наприклад, торік під час жнив на нашому полі комбайн вибухнув, дякувати Богу, люди живі. Борсаємось самотужки, бракує чотирьох механізаторів, - земляки воюють.
Прикро усвідомлювати, що державою ми кинуті напризволяще. Не діждалися жодної копійки компенсації – торік обласний профільний департамент обіцяв відшкодувати по тисячі гривень дотації на гектар, зокрема, за соняшник, який не вродив і пропав у полі. А вкладено у його вирощення чималі кошти. Для того щоб вийти навесні в поле, треба хоча б мінімальне кредитування, його немає, не підпадаємо через наближення до зони бойових дій. Тобто, у держави однакове ставлення, скажімо, до аграріїв Чернівецької області, чи іншої, над якою не літають дрони, і до нас. Фермери Запорізької області практично матеріально знищені. А мало б обласне керівництво взаємодіяти з Кабінетом Міністрів і подбати про людей, які годують країну у війні хлібом.
От як у цій ситуації будувати бодай якісь перспективи на майбутнє, те ж відновлення чи відбудову? Може хтось її й уявляє реально в перспективі, у нас плани приземлені, голова болить про насущне – небо без дронів, поле, роботу весною. Без неї ніяк, ось і у мене це єдине джерело існування : маю другу групу інвалідності і п’ять тисяч пенсії, яких і на ліки не стає. Знаю те, що нас життя привчило покладатися лише на себе і своїми руками все відновлювати, якщо матимемо кошти, так і буде».
Фермерське господарство «Миколай–Поле» на чолі з Миколою Грабком понад 20 років поспіль займається вирощуванням зернових та олійних культур на 500 гектарах землі в рідній Комишувасі. Сільгосппідприємство свій вклад у майбутню перемогу вбачає у праці високого ґатунку на користь України. У родині Грабків зростає четверо діток, пан Микола їм за приклад високого патріотизму і працелюбності і під час повномасштабного вторгнення - господар ніколи не експортував вирощену пшеницю на власних полях, а залишав у країні – продавав невеликим запорізьким підприємствам, які виробляють борошно.
Поля ФГ «Миколай–Поля» розташовані неподалік від території, де ведуться активні бойові дії. Фронт підступає все ближче.
Микола Грабко реально оцінює ситуацію :
«Восени ми все зробили для врожаю : поля засіяні озимим ріпаком, пшеницею, ячменем. Зараз Комишуваху ворог постійно поливає вогнем, тому щось передбачати важко. Зазвичай в цей час ми підживлюємо посіви аміачною селітрою, зараз ворожі прильоти не дозволяють вийти в поле. Посівна буде не просто важкою – на сьогоднішній момент, я підкреслюю – з огляду нинішньої ситуації, ми не вийдемо навесні в поле. Звісно, якщо не станеться якогось дива, - чи то завершення війни, чи перемовин тощо, то працювати буде нереально, я не ризикуватиму життям своїх механізаторів. Так, наші захисники тримаються геройськи, вони молодці, але ворог навісніє, він значно просувається по наших територіях, - якщо чотири роки тому бої точилися за 20 кілометрів, то нині – за вісім. Дрони полюють на людей.
Які першочергові дії від влади ми чекаємо по закінченні бойових дій? Хочеться від держави, насамперед, кредитних коштів під дуже малий відсоток. Кошти потрібні для придбання посівного матеріалу, засобів обробітку посівів від шкідників, адже ціна на все це навіть не в доларах – у євро, - валюта росте, а ціна на продукцію, на жаль, ні. А ще потрібна допомога відновити територію, де розташовані склади, зерносховища, полагодити розбиті ремонтні бази, де б можна було відновлювати техніку.
Важливо підтримувати людей території, зберегти їх для мирного життя. Ми сумлінно розраховуємось з пайовиками, навіть за ті поля, де розміщені фортифікаційні та інші споруди, я теж людям намагаюсь відшкодовувати - зазвичай грішми, а хто має вдома господарство, обирає збіжжя».
Ганна Кліковка
Фото Анни Логвиненко
