Комунальний заклад «Оріхівська дитячо-юнацька спортивна школа» Оріхівської міської ради — єдиний позашкільний заклад громади, який під час повномасштабного вторгнення продовжує не тільки працювати, а й показує добрі результати спільної роботи тренерів і вихованців.

Звісно, деякі секції довелося закрити — як, наприклад, греблі, шахів, гир, гандболу. У Запоріжжі наразі функціонують секції з дзюдо та футболу. Дві групи юних дзюдоїстів різних вікових категорій у спортзалі ФСТ «Динамо» тренують Сергій Скидан і Тетяна Косенко, юних футболістів у «Титані» - Андрій Гордик.

Тренування з дзюдо загалом відвідують близько 40 дітей шкільного віку, свою майстерність на футбольному полі відточують до 30 любителів вправно ганяти м’яч. Варто підкреслити, що юні спортсмени займаються безкоштовно, дитячо-юнацьку спортивну школу фінансує Оріхівська громада.

Двох синів привела у секцію з дзюдо

Романа Кобу у спортивний зал в Оріхові п’ять років тому привела мама. За цей час він вже став чемпіоном області, а також ввійшов до п’ятірки лідерів на всеукраїнських змаганнях у Дитячій лізі.

“Займаюся дзюдо, щоб розвивати себе у спортивному напрямку, щоб я міг при необхідності постояти за себе. Дивився турніри, як виступають спортсмени на Олімпійських іграх. Дуже подобаються тренери, їх правильний підхід до тренувань. Своїм ровесникам хотів би порадити приходити до нас і розвиватися в спорті”, - поділився Роман.

Мама Романа Інна Коба вважає, що цей вид спорту дуже підходить її синові.

"Спорт стимулює бути сильним, відважним, досягати своїх цілей. На мою думку, найбільш підходяящим для сина є саме дзюдо.  Коли Рома пішов у перший клас, йому було 6 років, записала його у секцію дзюдо. Це вже 5 років він ходить на тренування. Цього року привела і меншого сина, другокласника Ярослава.

Діти відвідують тренування з задоволенням, хочуть ходити саме до цих тренерів — Сергія Вікторовича і Тетяни Сергіївни. Вони, вважаю, приклад справжнього тренера, наставника. Діти їх слухають, намагаються, як губка, вбирати знання, які вони надають дітям, - розповіла Інна Юріївна.

До оріхівських тренерів приходять і запоріжці

Професіоналізм оріхівських тренерів відзначають і мешканці Запоріжжя, які приводять своїх дітей до них на тренування. Наприклад, 7-річний Іван відвідує секції дзюдо і у ФСТ “Динамо”, і в Оріхівській ДЮСШ. Ваня, так би мовити, потомствений дзюдоїст — цим видом спорту займалися його батько і дідусь.

“Син займається рік, у тренерів і “Динамо”, і Оріхівської ДЮСШ, які тут у спортзалі проводять заняття. Оріхівські тренери якісно надають матеріал тренувань і якісно ведуть тренування. І я бачу, що є результат.

Він виступав на змаганнях у “Кристалі”, у “Динамо” були змагання, присвячені 100-річчю цього товариства, їздив разом з іншими дітьми на відкрите тренування у Синельниково. Ми віддали сина займатися дзюдо, щоб він розвивався. Але якщо він колись стане олімпійським чемпіоном, то ми тільки “за”, - зазначив батько юного дзюдоїста Артем.

Діти успішно виступають на турнірах

Тетяна Косенко працює в Оріхівській ДЮСШ тренером-викладачем з дзюдо восьмий рік. Свого часу сама її закінчувала, потім тут тренувався син. Каже, що, звичайно, важко, бо не вдома, не у рідному спортзалі в Оріхові (його зруйнувала рашиська авіабомба. - Ред.). Найстаршим вихованцям 14-15 років, наймолодші — 2017 року народження.

“З початком повномасштабної війни ми якийсь час чекали, не виїжджали з міста. Але потім тренери виїхали хто куди. Ми виїхали у Запоріжжя в березні. Стали спілкуватися, з часом відновили тренування. Загалом перерва у тренуваннях була приблизно три місяці.

Ми вдячні запорізьким тренерам, які надавали нам приміщення. Спочатку були у клубі “Гарт”, згодом — у “Кристалі”. А потім попросилися у цей спортзал в “Динамо”.

В основному тренуються діти з Оріхівської громади. Є й із Смирновської колишнього Більмацького району. Тренер мобілізувався, пішов воювати, а нас попросив забрати його дітей, їх десь 10.

На тренування приходять і дівчата, й хлопці. Прийшли маленькі дівчатка, яких ми ще в оріхівському дитсадочку тренували. Батькам важко, бо у Запоріжжі великі відстані, не всім зручно далеко возити дитину у спортзал.

Їздимо на змагання, щоб діти вдосконалювали свої навички, набуті на тренуваннях. Знаємо, як вони працювали в Оріхові на тренуваннях, і не хочеться, щоб зупинялися у своєму спортивному розвитку, хочеться, щоб росли далі.

Багато наших вихованців виїхали в Одесу, в інші міста України, за кордон. Наша Кіра Шевченко довго тренувалася в Оріхові, тепер живе на заході України, їздить на чемпіонати України. Займається боротьбою, самбо, виборює призові місця. Дернові виїхали в Одесу, мають дуже гарні результати (Алевтина і Єгор виступають у складі дитячої команди з дзюдо Нерубайської громади. - Ред.).

І наші діти успішно виступають на турнірах, показують кращі результати. Нещодавно приїхали з Ягодина, у змаганнях брали участь спортсмени з Вінниці, Черкас, Закарпаття, Львова. У наших дітей 5 перших місць, 2-других і 1 — третє. Це непоганий результат!

Коли бачимо, що якась область проводить змагання, не боїться, то веземо туди дітей. Раз в місяць точно вивозимо, до повномасштабної війни, звісно, було більше турнірів.

А нещодавно завдяки спонсорам возили на відкрите тренування у Синельниково. Щоб наші поборолися з іншими дітьми, показали свою майстерність, щоб ми побачили, над чим нам ще працювати”, - розповіла тренер-викладач з дзюдо Тетяна Косенко.

Реально все відбудувати

Директор Оріхівської ДЮСШ Микола Бондаренко не тільки займається адміністративною роботою, а й допомагає тренерам під час занять з дзюдо. В інтерв’ю Микола Миколайович підкреслює, що  їхня школа залишилася єдиним позашкільним закладом Оріхівської громади, який вижив, працює під час воєнного стану, дає результати. Керівник розповідає, як живе колектив під час повномасштабної війни.

“Історія нашої спортивної школи — це, як то кажуть, “лягли спати 23 февраля, а прокинулися 24 лютого”, - розповідає Микола Бондаренко. - Після вторгнення тренери ДЮСШ Сергій Вікторович Скидан, Віталій Володимирович Вітер, Юрій Олексійович Коломоєць і я пішли допомагати громаді приймати переселенців. Їх було багато, йшли з собаками, котами. У третій школі організували гаряче харчування.

Як зменшився потік переселенців, почали приймати захисників. Там можна було поїсти, випрати речі тощо. Тоді ми усі були разом, були молодці, усе було на такому підйомі, що аж досі мурашки по тілу йдуть...

Було нелегко, ми жили під обстрілами, траплялося різне. У чергування Сергія Вікторовича Скидана прилетіла ракета, розбила школу. Дивом не постраждали люди, які ночували на першому поверсі.

Розбило приміщення на другому поверсі, а на перший залетів двигун від ракети, дивом не заділо людину, яка там спала, у метрі від чоловіка він впав і пробив долівку. Це був двигун з “Урагана”.

Коли третю школу розбили, ми переїхали в Запоріжжя. Почали організовувати тренування по секціях. Першим виїхав тренер з боксу Ігор Олегович Дерновий. Він перший і організував.

Микола Миколайович зазначає, що тренери, які вивозили за власний рахунок дітей на змагання, обросли знайомствами і це допомогло у нинішній ситуації.

- Нам залюбки йшли назустріч, надали місце для тренування, хоча у Запоріжжі усі приміщення орендовані. Не можна сказати, що все було тільки на моїх плечах у перший рік. Ми, тренери, “збилися в кучку”, допомагали один одному.

Так, я бігав з протягнутою рукою по усьому Запоріжжю — де гроші давали, де нас просто так пускали. Допомогла Мандрич Світлана Миколаївна (заступниця Оріхівського міського голови. - Ред.), за її підтримки запрацювала секція з футболу. Потім підключилася громада.

Секція боксу працювала в “Дубовці”. Але після того як ракета прилетіла прямо в зал, у більш безпечний регіон, на захід України, переїхав тренер Ігор Дерновий. Ігор хороший тренер, у нього були гарні результати. Шкода, якщо він не повернеться в Оріхів. Його там прийняли дуже добре. Надали житло, під нього відкрили школу боксу.

Практично відразу звільнилася тренер секції гандболу Олена Федорівна Садова. Їй запропонували роботу в одній з ДЮСШ Запоріжжя зі ставкою, яка у півтора рази більше, ніж у неї була в Оріхівській ДЮСШ.

“Якщо діти зберуться, батьки зберуться, усе можна буде відновити. Це реально!”, - впевнений Микола Бондаренко.

А про своє найзаповітніше бажання каже так: “Повернутися в Оріхів, побудувати гарну базу і займатися з дітьми”.