Дев’ять днів тому внаслідок російських обстрілів загинули 23 мешканці Запоріжжя.

19 жовтня колектив Центру екстреної медичної допомоги вшанував пам’ять загиблої колеги — Наталії Фощан, яка загинула внаслідок ворожого удару 10 жовтня.

Ворог в той чорний для Запоріжжя ранок вбив три покоління жінок однієї родини: разом з 48-річною Наталією загинули її 73-річна мама Віра Сігайова і 16-річна донька Поліна, учениця 11 класу Федорівського ЗЗСО І–ІІІ ступенів

Представники екстреної медичної допомоги поклали квіти біля будинку, де жили колега та її рідні. На кожній підстанції пам’ять Наталії Фощан вшанували хвилиною мовчання.

«Сьогодні весь наш колектив об’єднаний спільним болем та скорботою. Жодні слова не здатні втамувати біль від втрати», - зазначили медики.

Відразу після трагедії в Центрі екстреної медичної допомоги повідомляли, що внаслідок російської агресії загинула Фощан Наталія Миколаївна — парамедик виїзної бригади ШМД підстанції ШМД Олександрівського району.

«Це болюча втрата для нашого колективу. Разом із Наталією загинули її мама Віра Сігайова та 16-річна донька Поліна. Родина переїхала до Запоріжжя з Федорівської громади Пологівського району, залишивши рідний дім.

Колектив Центру екстреної медичної допомоги висловлює щирі співчуття рідним і близьким. Для всіх, хто знав цю родину, — невимовне горе, яке неможливо вкласти в слова», - зазначалося в повідомленні.

«Сім’я виїхала з окупації… Чекали на звістку про зниклого безвісти в окупації Сергія, чоловіка і батька», — написали у Федорівській ОТГ Пологівського району.

Російські силовики викрали Сергія Фощана у селі Федорівка в перші дні повномасштабного вторгнення. Після того родина Сергія виїхала з Федорівки до Запоріжжя і почала боротися за його повернення додому.

Сергій вже понад чотири роки вважається зниклим безвісти і не знає, що його найближчі рідні - дружина і донька, а також теща загинули. . Їх похованням  займалася старша  донечка сімʼї - Анна Фощан.

Вранці 10 жовтня російські авіабомби, які вдарили по багатоповерхівках, забрали життя 23 людей, серед яких четверо дітей.

Серед загиблих:

• Поліна Фощан, учениця 11 класу, 2010 р.н., її мати Наталія Фощан, 1978 р.н., медпрацівниця та бабуся Віра Сігайова,1953 р.н. ;

• родина з Кушугумської громади: чоловік, дружина Ольга (яка лише напередодні відзначила день народження), її мати та донька Евеліна, першокурсниця ЗНУ;

• Броніслава Туманська — вчителька математики школи №23, ветеранка педагогічної праці;

• Зоя Самофал — майстриня та лялькарка;

• Єлизавета Сорочишина — 6-річна першокласниця;

• Анна Мур-Зак — учениця 8-Б класу гімназії №4, 2013 р.н.


Евеліна і її родина

Про Евеліну згадують у Балабинському ліцеї “Престиж”, який закінчила дівчина:

“Удар російського КАБу обірвав життя світлої, доброї, творчої, розумної дівчинки Евеліни — студентки першого курсу університету, яка лише починала свій шлях у доросле життя. Разом із нею загинула її родина…

Евеліна… Ще вчора попереду було стільки мрій, планів, надій, стільки незвіданого й прекрасного. Навчання, нові відкриття, творчість, майбутнє, яке тільки починало розкривати перед нею свої двері.


Вона мала жити, радіти, любити, творити, досягати вершин… Мала прожити довге й щасливе життя. Але російська зброя безжально знищила цілий світ — життя молодої дівчини та її родини.

Немає слів, здатних вгамувати такий біль. Немає пояснення, яке могло б виправдати цю жорстокість.

Найстрашніше — усвідомлювати, що гинуть невинні люди, що війна забирає цілі родини, руйнує долі й назавжди залишає порожнечу в серцях тих, хто пам’ятатиме… Світла пам’ять тобі, Евеліно… Нехай твоє світло залишиться в пам’яті всіх, хто тебе знав.

Нехай пам’ять про тебе буде сильнішою за смерть, а правда про цю трагедію — сильнішою за будь-які спроби її приховати.

...Неможливо змиритися! Неможливо забути! Неможливо пробачити відібране майбутнє! Вічна пам’ять невинним жертвам російської агресії.

Світла пам’ять Евеліні та її родині. Внаслідок жорстокого ворожого прильоту КАБу загинула наша випускниця — наша люба, світла Евеліна. Загинула разом із найріднішими…

Уся її родина відійшла у вічність в одну мить.

Ми до останньої хвилини відмовлялися вірити, молилися в очікуванні дива… Так хотілося почути у слухавці її тихий, знайомий голос, але дива не сталося.

Страшна реальність обірвала всі сподівання.

Евеліна була особливою дівчинкою. Надзвичайно тендітна, скромна, з дивовижно тонкою душею та щирим, добрим серцем.

ЇЇ руки творили неймовірні скульптурні етюди, у які вона вкладала частинку своєї світлої душі. Жила, мріяла про майбутнє, будувала плани, готувалася зробити свої перші дорослі кроки…

Люба наша Евеліночко… Дякуємо тобі за твоє добро, за твоє мистецтво, за твою лагідну посмішку й за світло, яке ти подарувала нашій школі. Ти назавжди залишишся у пам'яті такою ж юною, талановитою, тендітною і прекрасною. Легких хмаринок

Щирі співчуття рідним, близьким, друзям і всім, хто знав Евеліну та її родину. Розділяємо ваш біль і схиляємо голови перед цією непоправною втратою".

Туманська Броніслава

Туманська Броніслава Андріївна, учитель-методист, ветеран педагогічної праці, талановита вчителька математики, мудра наставниця, людина великого серця.

Броніслава Андріївна стояла біля витоків історії Запорізької школи №23. У далекому 1969 році вона була серед тих, хто відкривав цей заклад освіти в Комунарському районі, закладав його традиції, створював добре ім’я школи, яка стала рідною для багатьох поколінь учнів.

Більше 50 років свого життя вона присвятила школі, дітям, благородній учительській праці.

Викладала математику, була класним керівником, мудрим порадником, авторитетною колегою. Вона не просто навчала розв’язувати задачі — навчала думати, долати труднощі, вірити у власні сили, бути гідними людьми.

Її поважали колеги, любили учні, цінували батьки. Вона залишила свій слід не лише в історії школи, а й у серцях сотень вихованців, яким віддавала свої знання, душевне тепло й частинку власного серця.

Особливо боляче усвідомлювати, скільки випробувань випало на долю цієї родини…

Броніслава Андріївна пережила страшне горе — втрату онука, який став на захист Батьківщини та віддав своє молоде життя за свободу, незалежність і майбутнє нашої України. А тепер ворог забрав і її життя...

Самофал Зоя

Зоя Самофал створювала чудові в’язані ляльки, вкладала в них тепло своїх рук, душу й любов. Брала участь у багатьох виставках творчої студії “Біла птаха”, була частиною творчої родини лялькарок.

«Так важко усвідомити, що її більше немає поруч… Не стало й багатьох її робіт... Але ті, що залишилися, несуть в собі спогади, тепло зустрічей і біль від того, що війна забирає найцінніше — людські життя.

Світла пам’ять тобі, дорога наша Зоя… Нехай твої ляльки ще довго розповідають про тебе, а твоє ім’я живе в наших серцях», - поділилася керівниця студії “Ьіла птаха” Віра Бочарь.

Вічна пам’ять невинним жертвам російських терористів.