Родина молодих агрономів переїхала з Оріхова і тепер вирощує органічні овочі в Хустському районі
…Грім і шум смерек у горах - найгучніші звуки, які ось уже майже рік чує подружжя Соколовських у Нижньому Селищі на Закарпатті. З вікон їхнього тимчасового помешкання вони щодня милуються зеленими Карпатами. А вночі їм все одно сняться рідні запорізькі степи.
Закарпатець відправив до родини
Початок повномасштабної війни Михайло та Анастасія Соколовські зустріли в Оріхові. Місто одразу почали обстрілювати, тому подружжя з однорічним сином Григорієм переїхало до батьків у село Преображенку. Їм здавалось, що біля рідних людей вони почуватимуться безпечніше. Однак і там було неспокійно. І тоді молоді люди вирішили їхати на захід країни.
«У нашому селі якраз перебували військові із 128-ї окремої Закарпатської гірсько-штурмової бригади, - згадує Анастасія Соколовська. – Ми їм допомагали, готували їжу. А коли почались «прильоти» й по селу, один із бійців запропонував нам виїхати в його рідне село Тячівського району на Закарпатті. Ми з чоловіком спочатку відмовлялись. Думали, що війна - це ненадовго. Але реальність виявилась іншою. І наприкінці березня ми зважились на переїзд заради маленького сина».
Вижити допомогли печериці
На Тячівщині молоде подружжя зустріла дружина військового. Жінка допомогла їм знайти житло. Щоправда, той будинок був у не дуже хорошому стані. Але Михайло з Анастасією обоє з села, тому роботи вони не боялися. Самі облаштували його і розпочали життя на новому місці з нуля.
Анастасія - блогерка, до війни вона вела блог в Інстаграмі. Однак у зв’язку з початком повномасштабної війни і вимушеним переїздом молода жінка перестала записувати відео. У блозі публікувала лише збори для ЗСУ. А ще Анастасія дуже сумувала за домом. Щоб якось відволіктися від невеселих думок, подружжя вирішило займатись городництвом. Та й гроші на прожиття десь треба було брати. Маючи агрономічну освіту і досвід роботи на землі в Оріхові, Михайло та Анастасія були впевнені, що їм все вдасться.
«Спочатку ми вирішили вирощувати гриби, - розповідає Анастасія. – Мали трохи грошей, закупили 50 блоків печериць. Урожай консервували в банки. Щоб якось реалізувати його, я знову почала записувати відео і виставляти в Інстаграм. А ще в соцмережах розповідала про наш побут. Тобто власним прикладом показувала таким, як ми, вимушеним переселенцям, що не варто опускати руки. Переконувала їх у тому, що красу і затишок на новому місці можна створювати навіть без фінансових вкладень. Плюс давала фахові агрономічні поради для тих, хто вперше вирішив посадити город і вирощувати овочі».
Блог Анастасії Соколовської в Інстаграмі називається «Агрономчики» (@agronom_chiki). І саме там їх помітила Інна Пригара з Нового Селища Хустського району, членкиня ГО «Закарпатська асоціація місцевого розвитку» та волонтерка. Вона запросила подружжя Соколовських переїхати в їхню громаду. В Нижньому Селищі на той час якраз була потреба займатись органічним землеробством у теплицях.
«Ми довго роздумували, чи варто нам погоджуватись на цю пропозицію, - говорить Анастасія Соколовська. – Приїхали в Нижнє Селище, аби побачити фронт роботи. Побачили наше майбутнє помешкання з усіма зручностями, яке відремонтували коштом громади. На той час наш будинок в Оріхові через обстріли став непридатним для житла. І вирішили ризикнути».
Нині Анастасія з чоловіком вступили в сільськогосподарський кооператив і реалізовують великий агропроєкт на новому місці. У двох теплицях садять помідори, перець, пряні рослини. Самі переробляють їх і продають через онлайн-крамницю.
«Почали ми тут працювати в квітні нинішнього року, - моя співрозмовниця проводить екскурсію теплицею. – Спочатку було важко - на Хустщині землі не такі родючі, як наші запорізькі чорноземи. Треба було вирішити, чим їх підживлювати, аби овочі й справді були екологічно чисті. Окрім того, теплиці в низині, тому тут збиралась вода. А в окремих місцях взагалі ріс очерет. Тому ми з чоловіком вирішили зробити високі грядки. Наповнювали їх перегноєм, органічними рештками рослин. І у нас все вийшло. Ось бачите, який гарний тут росте перець сорту «Слава ЗСУ». Трохи далі - помідори сорту «Херсонські». Ми з них робимо консервацію. Пряні рослини, такі як карі, базилік, орегано, чебрець сушимо і виготовляємо з них спеції».
Частину коштів від продажів подружжя передає на ЗСУ. Головне, вважає Анастасія, отримувати насолоду від роботи. І тішитись, що в сина щасливе дитинство. У Нижньому Селищі Соколовським подобається. Тут природа гарна і люди привітні, що завжди готові підтримати.
«Радію, що недарма покликала запоріжців переїхати до нас, - каже членкиня ГО «Закарпатська асоціація місцевого розвитку» Інна Пригара. - Вони тут прижилися. Найбільше тішить те, що у цього молодого подружжя багато ідей, які вони збираються реалізувати. І місцевим подобається їхня активність. Загалом у нас люди поважають тих, хто добре ґаздує, тобто працює на землі. Це дуже допомагає інтеграції вимушених переселенців у громаду».
Людмила ПРИЙМАЧУК
Фото Людмили Приймачук, з соцмереж Анастасії Соколовської та Діани Попфлуші