Літературної премії імені Остапа Вишні 2025 року Пилип Юрик удостоєний за книги «Замість дітей своїх» та «Орлині душі».

Диплом лауреата запоріжцю вручив член правління Національної спілки письменників України, голова журі Всеукраїнської літературної премії імені Остапа Вишні Павло Кущ.

Гість з Києва, уроженець села Андріївка на Бердянщині, взяв участь у вечорі пам'яті «Два імені — одна любов до слова», присвяченому запорізьким письменникам, членам НСПУ Анатолію Рекубрацькому та Миколі Лиходіду, що відбувся в Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці.

Павло Кущ нагадав, що 13 листопада 1889 року народився знаний український письменник, класик сатиричної прози ХХ століття Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко).

«Започаткована у 1983 році Національною спілкою письменників України літературна премія імені Остапа Вишні за гумористичні та сатиричні прозові твори вручалася саме до дня народження Майстра сміху, - розповів голова журі літературної премії імені Остапа Вишні. - Свого часу лауреатами престижної відзнаки стали улюблені читачами письменники: Олег Чорногуз, Євген Дудар, Павло Глазовий, Олександр Ковінька, Андрій Крижанівський, Петро Ребро, Микола Сом та інші творчі «онуки» Вишні.

У 2025 року лауреатом літературної премії імені Остапа Вишні став наш колега із Запоріжжя Пилип Юрик, який подав на розгляд журі збірки гумору і сатири «Замість дітей своїх» (2024 рік), та «Орлині душі» (2025 рік).

Відкрию невеличкий секрет: проміж вітчизняних авторів веселого цеху ця дуже шанована премія також іронічно зветься «герой сатиричної праці». Отож полку «героїв» знову прибуло! Вітаю нашого колегу, письменника-сатирика Пилипа Юрика із вагомою відзнакою за його злободенну, цікаву й самобутню творчість».

Пилип Юрик, отримуючи диплом, підкреслив, шо ця премія для ньогот краща, ніж Нобелівська:

«Хоча б тому, що Нобель винайшов вибухівку, яка вбиває людей, а наш славний Остап Вишня створив неповторні усмішки, памфлети й фейлетони, які допомагали людям жити! Особливо ваш покірний слуга любив його усмішки у виконанні Анатолія Паламаренка.

Окрім того, Павло Михайлович цінний і тим, що врятував незабутнього Павла Глазового від партійних чинуш Кривого Рогу. Він добивсь, аби Павла Прокоповича перевели в Київ, в університет Тараса Шевченка.

2002 року подавав я свою збірку "П'ятнадцята премія" саме на премію Остапа Вишні. Не пройшла. А тодішній голова журі світлої пам'яті Михайло Прудник сказав колегам: "Запам'ятайте цього автора! Він ще напише гарні книжки й ми йому колись присудимо цю премію!" Його слова були пророчі...

Дякую журі конкурсу, особисто Павлові Кущу як його голові, за високу оцінку моєї скромної праці в галузі гумору й сатири. Спасибі керівникам НСПУ, що підтримали рішення журі. Служу українській літературі!»

Павло Кущ приїхав у Запоріжжя не з порожніми руками: він подарував низку власних книг обласній бібліотеці, передавши їх завідуючій відділом краєзнавства ЗОУНБ Тетяні Паліводі.