Напередодні Різдва, 24 грудня вийшла з друку третя книга журналістки з Якимівки Антоніни Букреєвої.
"Хроніка закам'янілих сліз..." - це реальні історії з життя реальних людей - внутрішньо переміщених осіб і тих, хто залишився в окупації. У більшості новел імена головних героїв вигадані, у деяких - збережені.
А у двох історіях вказані справжні імена та прізвища — це Тетяна Тіпакова з Бердянська, героїня новели «Тризуб над триколором», яка двічі побувала у ворожому полоні, і маріупольський тележурналіст В’ячеслав Твердохліб, про якого авторка розповіла у новелі “Цукерочка”.
У тому, довоєнному житті, Антоніна Букреєва працювала редакторкою двох газет — спочатку це було “Слово трудівника”, офіційний орган влади, а потім - і “Грані життя”, альтернативне видання. Після закриття другої редакції вийшла на заслужений відпочинок.
Новину про початок повномасштабної війни Антоніна Іванівна зустріла в рідній Якимівці. До Запоріжжя вони з сином вихали на початку вересня 2022 року.
“Писати я ніколи не переставала, особливо, коли закрилася редакція другої газети, в якій працювала шеф-редактором. В стіл багато чого покладено...На той час, коли почалася повномасштабна війна, я працювала над книгою. На превеликий жаль, вона залишилася вдома. Не знаю, чи збереглася, написала десь половину”, - згадує журналістка.
24 серпня 2022 року Антоніна Букрєєва написала вірш “Жовто-блакитна кава”, з якого, власне, і зродилася її третя книга.
"Сиділа на балконі в Якимівці, пила каву і написала вірш. Зв’язок тоді ще був, подзвонила моєму товаришеві зі Львова Володі Синьоокому і прочитала. “Тоня, треба кудись його викласти”, - відреагував Володя. “Куди викласти? Я ж не можу, ми в окупації”. “Тоді вивчи і спали”.
Там дуже страшно! У будь-який момент можуть зайти з обшуком, щось не сподобається - “на підвал”. Це окремав тема для окремої розмови...
Але ж хотілося, щоб вірш “Жовто-блакитна кава” поширився. І тоді у мене виникла думка підписати його — Ольга Південна. Можливо, він і зараз десь гуляє просторами інтернету з таким псевдонімом авторки.
- Ви пробули в окупації до вересня 2022-го...
- Так, ми 23 лютого лягли спати у вільній країні, а прокинулися вже окуповані. У мене син — рятувальник. Їм з Головного управління ДСНС надійшов наказ залишатися на своїх місцях до особливого розпорядження. Особливе розпорядження надійшло 30 серпня — з наказом евакуюватися до 10 вересня. У нас речі вже були зібрані. Виїхали з Якимівки до Запоріжжя 3 вересня.
Ще у Якимівці Антоніна Букреєва задумала написати книжку про життя в окупації. Навіть назву вже придумала.
“В Якимівці у мене квартира на третьому поверсі. На початку вторгнення над нашим селищем пролягала траса для важких вертольотів Ка-52, його ще називають “алігатором”. Я о 6.30 виходила на балкон пити каву. Сиджу, а вони летять “двійками”, штук по 8. Ледве дах не зачіпають! Все тремтить, кава тремтить...
Будучи в окупації, задумала написати, як ми все переживали там, як усе було з першого дня. Хотіла назвати книгу “Крокодили” над дахом”. Коли приїхала в Запоріжжя, почала над нею працювати. Вона написана десь наполовину.
Але... Почала зустрічати у Запоріжжі таких, як я, спілкуватися. Почали приходити звістки від тих, що залишилися там. І я вирішила відкласти “Крокодилів” над дахом”, а почати писати книгу реальних історій реальних людей”, - каже Антоніна Іванівна.
Частина бувальщин була опублікована на сайті “МВ” за підписом Ольга Південна. Вони увійшли до збірки “Хроніка закам’янілих сліз...”
- Чому у книги така назва?
- Я подивилася на матеріали, які зібрала — це ж хроніка нашого життя сьогодні. Про це не можна забувати. Чому “закам’янілих сліз”? Бо плакати вже немає чим...
Першу книгу - “Окрайчик” (соціально-психологічні новели про Голодомор, основані на реальних подіях) Антоніна Букреєва видала у 2019 році, через два роки вийшла з друку книга заокеанських есеїв “Америка? Америка!!! Америка... або Різнобарвні коти”.
Обидві були з ілюстраціями. Тому перед авторкою постало питання — хто проілюструє її книгу історій про війну. Антоніна Іванівна звернулася до деяких запорізьких художників, але з різних причин, у тому числі фінансових, співробітництво не склалося.
І тоді колега Юрій Гаєв порекомендував сходити в Запорізьку художню школу і спробувати там знайти розуміння.
“Щиро дякую директору Запорізької дитячої художньої школи Світлані Миколаївні Пєшиковій та випускницям Поліні Кондратьєвій, Орисі Гуржій і Єлизаветі Гнєдовій за ілюстрації. Усі разом ми прагли зберегти і передати історичну правду від очевидців і учасників нинішніх подій.
Поліна і Єлизавета ще вчилися у художній школі, а от Орися на той час вже її закінчила. Але вона десь дізналася і сказала, що теж хоче взяти участь.
Мені дуже сподобалась творча атмосфера у художній школі! Світлана Миколаївна роздрукувала текст і поділила новели між Поліною і Єлизаветою. Коли Орися доєдналася, вона взяла собі трохи історій від кожної з дівчаток.
Я спочатку зібрала всіх разом, а потім ми працювали індивідуально — юні художниці розповідали про свої враження від прочитаних новел, малювали ескізи. Так і працювали. Нікого не підганяла, процес підготовки книги потихеньку рухався.
“Хроніка закам’янілих сліз...” вийшла у друкарні “Дніпровський металург”, тираж — 100 примірників. Напередодні Різдва Христового, 24 грудня, мені подзвонили з типографії, що книга готова. 25 грудня зранку я її забрала, - ділиться радістю Антоніна Букреєва.
Однією з перших книгу “Хроніка закам’янілих сліз...” отримала керівниця ГО “Рідна стежка” Тетяна Тіпакова з Бердянська - героїня першої новели “Тризуб над триколором”.
