Волонтерський центр «Солдатський привал» святкував перший серйозний ювілей — йому виповнилося 10 років.
6 листопада 2015 року в будівлі колишнього лінійного відділу міліції на станції “Запоріжжя-1” урочисто відкрився Волонтерський центр “Солдатський привал”.
Його відкриттю посприяло тодішнє керівництво ОДА та обласної ради Костянтин Бриль і Григорій Самардак, керівник апарату ОДА Зінаїда Бойко, начальник управління внутрішньої політики Олександр Зубченко, керівник Придніпровської залізниці Микола Кужавський, голова волонтерського комітету при ЗОДА Михайло Сушко та інші.
На першому поверсі зробили косметичний ремонт і облаштували кілька кімнат, кухню та санвузол.
Хостел відкрили для відпочинку військових, які їхали з зони АТО додому або навпаки — поверталися з дому на службу. Пізніше житлову зону розширили — після ремонту відкрилися кімнати на другому поверсі.
В очікуванні потяга військові могли пробути тут кілька годин або переночувати, а ще - помитися, поїсти, відпочити. Готують тут дуже смачно, по-домашньому — про це дбають волонтерки, які згідно графіка чергують на кухні. А господині вони ой які вправні!
У хостелі військові також живуть поки проходять ВЛК. А ще тут завжди раді бачити волонтерів, які возили та продовжують возити на передову допомогу нашим захисникам. З початком повномасштабної війни відвідувачів у хостелі, звісно, значно побільшало.
- Десять років в цілодобовому режимі працюємо, допомагаємо, підтримуємо, забезпечуємо! Понад 16 тисяч бійців прийняли в себе, - не без гордості каже керівниця Волонтерського центру “Солдатський привал”, депутатка Запорізької міської ради Галина Гончаренко.
- Пані Галино, а як народилася ідея відкриття “Солдатського привалу”?
- Це цікава історія. В далекому вже 2015 році наш волонтерський комітет при ОДА висунув пропозицію зробити біля вокзалу або на вокзалі якийсь куточок, де б бійці могли відпочити. Бо у 2014 році Запоріжжя стало прифронтовим містом, був великий потік військолвих, волонтерів. Бійці, бувало, спали на вокзалі на підлозі. Ну так не повинно бути! Це неправильно!
Звернулися до голови обласної ради Григорія Самардака з пропозицією. Зірки, мабуть, так вдало стали — нам з часом запропонували це приміщення, яке на той час було порожнім.
Ми навіть не очікували! Максимально нашою мрією було, що нам звільнять якийсь куточок на вокзалі від швабр і нас туди пустять. А тут — окреме велике двоповерхове приміщення.
На той час у великих містах — Києві, Дніпрі, Харкові, Одесі, Миколаєві - на вокзалах вже функціонували центри для бійців. Ми були останніми, але ми єдині, хто працює і досі. Цілодобовий центр, який працює в такому форматі для бійців — єдиний в Україні!
Коли задумували хостел для військових “Солдатський привал”, думали, що це буде кілька ліжок, кава, чай, бутерброди. Що ми будемо зустрічати бійців, турбуватися про них, годувати, відправляти далі — і все. Ми думали, що центр пропрацює кілька місяців і далі не буде в ньому потреби...
Думали одне, а в реальності наш волонтерський центр у кілька разів перевершив задумане. Бійці тут можуть перепочити, смачно поїсти, помитися, випрати речі.
Хостел розрахований на одночасне перебування 20 осіб, але після того, як три дні поспіль розміщували і 80, і 100 — нас вже важко чимось здивувати, ми зрозуміли, що неможливого для нас немає.
Це були солдати строкової служби, яких перевозили з Мелітополя в бік Львова, але через якісь негаразди на Укрзалізниці висадили у Запоріжжі. Офіцери, які їх супроводжували, були на межі нервового зриву. І було від чого!
На ніч усіх випроводили з вокзалу, а вже було хїолодно. Ми всіх прийняли, нагодували, ще й на дорогу дали їжі.
Дякую щиро всім, завдяки кому був створений та облаштований «Солдатський привал» - Григорію Самардаку, Костянтину Брилю, Зінаїді Бойко, Олександру Зубченку, Придніпровському відділенню Укрзалізниці, Миколі Кужавському, Михайлу Сушку та багатьом іншим, хто допомагав нам робити хостел комфортним для перебування військових.
А життєздатним, самодостатнім, потрібним, відомим, спроможним зробили його волонтери, запорожці, друзі з усієї України та багатьох інших країн, що допомогають нам допомогати нашим захисникам! Які нам вірять, довіряють. І ми це дуже цінуємо!
Волонтери — справжнісінький скарб “Солдатського привалу”, його гордість. Як підкреслює Галина Гончаренко, саме завдяки волонтерам “Солдатський привал” і відбувся - “завдяки їх праці, їх теплу, готовності допомогти захисникам”.
Наразі тут на волонтерських засадах працюють приблизно 50 небайдужих запоріжців. У “Солдатському привалі” чекають усіх, хто хоче долучитися до їхньої дружної родини, адже жодні руки зайвими не будуть, робота знайдеться всім.
Значна частина волонтерів, вірніше волонтерок чергує по графіку на кухні. Готують різноманіт6ні страви, які нагадують хлопцям дім - борщі, супи, гарніри з котлетами чи тефтелями, печуть смачнющі пиріжки.
73-річна Людмила Тимець прийшла в “Солдатський привал” через кілька днів після відкриття.
“З 2014 року з моєю напарницею Олександрою ми рік плели сітки. А потім дівчата пішли на фронт, нікому було плести. Ніхто не став брати на себе відповідальність плести сітки в чужій квартирі.
Думали — що ж його робити? А тут я побачила на фейсбук-сторінці відомої волонтерки Олени Ярошенко допис про відкриття “Солдатського привалу” і що тут потрібні волонтери. Волонтерський центр відкрили в середу, а в суботу вже була тут з пиріжками.
Прийшла, а тут хлопці сидять. Ми їх обіймаємо, сльози течуть. З того дня ми з Олександрою стали чергувати. Раніше — кожний день, зараз у мене трохи змінилися сімейні обставини.
Готуємо їсти, печемо духові пиріжки, за зміну виходить 50-60 штук. Пиріжки і з собою даємо. Зокрема, хлопцям з Запорізького напрямку, які приїздять до нас помитися. Хлопці дякують за все! А ми дякуємо їм за наш захист”, - розповіла Людмила Миколаївна.
10 років працює волонтеркою і 88-річна Любов Снітко. Запоріжанка, незважаючи на поважний вік, також готує хлопцям їжу.
“ У 2015 році я двічі сильно хворіла, - згадує Любов Вікторівна. - Лежала і в мене вже були такі думки, що до весни я не доживу. А тут побачила передачу про “Солдатський привал”, де Галиночка Анатоліївна казала, що їм будь-які руки зайвими не будуть. Я встала і прийшла сюди. І залишилася. Прихожу двічі на тиждень. Не уявляю сволго життя без “Привалу”. Тут родина, я тут дома”.
Вчитель фізики Сергій Кравченко прийшов у “Солдатський привал” в 2016 році. Спочатку тут на волонтерських засадах працювала його дружина — психолог.
“Я шукав, де можна докласти зусиль, щоб допомогти Україні. Дружина сказала, що тут потрібен черговий у нічний час — мовляв, якщо хочеш, йди. Я й прийшов. Вже 10 років на пенсії, але працював, тому міг чергувати лише вночі. Зараз рік вже вдома, є можливість кожного дня приходити. Вночі вже здоров’я не дозволяє працювати”, - розповів волонтер.
Сергій Гаврилович каже, що емоційний стан військових, які брали участь в АТО/ООС і які боронять країну від ворога, починаючи з 24 лютого 2022 року, дуже відрізняється.
- Зараз, як це не дивно, враховуючи непросту ситуацію на фронті, у військових кращий емоційний стан. У 2016 році пили безбожно, їм “дах” зривало капітально. Був випадок, один боєць прийшов переночувати, приїхав з Маріуполя. А серед ночі прийшла поліція: “У вас є такий-то?”. “Є. А в чому справа?”. Виявилося, він їхав з товаришами в поїзді, пили, хтось зробив зауваження, так вони сказали, що підірвуть поїзд”. Там була ціла спецоперація...Я надивився тоді під час чергувань... Зараз у військових більш кращий емоційний стан”, - зазначає Сергій Кравченко. .
Другий напрямок роботи Волонтерського центру “Солдатський привал” з дня відкриття - допомога військовим. “Екіпаж Білого Слона” - Галина Гончаренко, психолог Людмила Волтер і водій Олег Бобрицький — регулярно доставляє допомогу на лінію фронту, яка з початком повномасштабного вторгнення рф значно розширилася.
- Галино Анатоліївно, нагадайте, яка ліком була ваша крайня поїздка.
- 302-а, днями збираємося в 303-ю... Перша ж була дуже давно, пів життя, здається, пролетіло — у травні 2015 року, “Солдатський привал” не був ще створений. Кожна поїздка не схожа на іншу. Ми собі пригоди обов’язково знайдемо! Це лінія фронту. Ти плануєш одне, а виходить інше, з приємними чи не дуже несподіванками.
- Потреби ЗСУ дуже змінилися в порівнянні з вашими першими поїздками, коли бойові дії обмежувалися лише Донецькою та Луганською областями?
- Базові речі, потреби залишилися — будівельні матеріали, інструменти, ліки, смаколики. Але ми бачимо, як міняється стратегія і тактика війни. Ми креативно йдемо за потребами бійців. І в цьому сенсі тепер більш велику роль відіграють автівки, дрони різних модифікацій, РЕБи. Оптика, вона, як і раніше, на фронті затребувана.
- Вам надсилають допомогу для ЗСУ, для медичних установ не тільки з інших регіонів України, а й з-за кордону. Що можете сказати?
- То вже рідні люди, так допомагати! Я не знаю, як усім дякувати, в мене вже словарного запасу не вистачає. Шалена допомога і підтримка з різних країн! США, Норвегія, Швейцарія, Ізраїль, Естонія, Литва, Латвія, Канада, Австралія. І це ті, які швидко згадала.
Насправді список країн великий. Простіше, напевно, перерахувати країни, з яких поки що не надходила допомога. Це дає сили, так надихає! Така підтримка каже про те, що ми вірно все робимо.
Запорізькі волонтери вже звикли в режимі "алярм" робити неможливі речі. Так виглядає надійний тил Української Армії! Все дійсно тримається на українцях! І я вдячна долі за всіх цих неймовірних людей! Пишаюся кожним! Такі є тільки в нас! І сьогодні нас вітають наші друзі! Хто зміг...
...На свій день народження команда “Солдатського привалу” нікого не запрошувала, гучних святкувань не влаштовувала — бо “війна і небезпека”. З вітаннями приходили друзі, які пам’ятають, що волонтерський центр відкрився 6 листопада.
“Ми живемо!”
Людмила Волтер, психолог, в "Солдатському привалі" працює з дня відкриття:
10 років - то мало чи багато? А коли ті 10 років - суцільний двіж?.. А ще й під час війни?.. А скільки всього було за ці 10 років... 10 буремних років!
За цей час:
- більше 16 з половиною тисяч відвідувачів (і це лише офіційно зареєстрованих);
- десь 302 (бо насправді, мабуть, більше... хто їх спочатку рахував?..) виїзди на фронт з гуманітарною та психологічною длпомогою;
- від 70 до 50 волонтерів, які постійно чергують в Привалі, наводять лад, готують їжу, ріжуть заготовки для маскувальних сіток, шиють подушки, перуть та прасують білизну... колись ще пакували вологі серветки...
Весь цей час Привал приймає та надає прихисток військовим, їх рідним, волонтерам, капеланам, журналістам, артистам... тим, хто пов'язаний з війною і їде на фронт чи з фронту...
Волонтери Привалу миють, готують, домовляються, збирають, пакують, вантажать, звітують, надають медичну допомогу, психологічну підтримку, дають інтерв'ю, проводять семінари, допомагають колегам, працюють, співпрацюють з суміжниками, переганяють автівки, вчаться, вчать, ремонтують, знаходять неможливе, закуповують необхідне, плетуть, шиють, вишивають, малюють, рятують, косячать, дуркують, пробачають, падають і встають, радіють, співчувають, горюють, сміються в обличчя страхам та плачуть від щастя..
. Та чого ми тільки не робим...
Ми разом святкуємо дні народжень, гуляєм весілля, проводимо в останню путь, відзначаємо визначні дати, відвідуємо театри, екскурсії та концертні зали, беремо участь у мітингах та маршах, пікетах, акціях та протестах, отримуємо обійми та добрі слова, квіти та тематичні подарунки, відзнаки та нагороди, втрачаємо та набуваєм, віддаєм і отримуєм... Ми живемо!
За цей час війна відібрала у нас багато рідних і друзів... І за цей же час Всесвіт подарував нам друзів, що стали рідними, з всієї України та з багатьох інших країн світу!
У кожного з нас купа спогадів, випадків, історій... які інколи не завжди можна розказати не лише дітям, а й навіть дорослим... яких вистачило б на кілька товстелезних книжок дрібним шрифтом без картинок... а ілюстрації до них - це ще не один багатотомник... Бо "Солдатський привал" вже сам по собі - історія!
Історія, яка твориться тут і зараз руками та серцями Неймовірних Людей! Людей, які тримаються і тримають!
Вже 10 шалених років... 24/7... АТО... ООС... повномасшабка... Ковід... блекаути... обстріли...
З дня у день ми переживаємо горе... розпач... втому... Та кожного ранку ми просинаємось з вірою... впевненістю... мріями...
Попри все та всупереч багато чому ми тримаємось, стоїмо та працюємо! Бо ми знаємо для чого та заради кого! Ми будуємо плани на майбутнє! Майбутнє своє і своїх дітей! Ми віримо в Україну та Українців!
Ми віримо в Перемогу та мир! І ми продовжуємо свій шлях. Крізь ями та канави, трасами та бездоріжжям, в спеку чи в мороз під дощем... Якими б сюрпризами той шлях не був нашпигований... То ж...
У нас Ювілей! І ми таки піднімемо румочку за всих нас! Ми згадаємо тих, кого вже з нами нема... Ми будем вирішувати поточні справи навіть між салатиками!
Дякую всим, хто поруч і разом всі ці роки! Дякую кожній та кожному, хто своїм серцем та душею зігріває та наповнює щирістю наш Волонтерський Дім! Дякую, що стали справжньою Родиною! Прорвемось, рідні! Нам ТРЕБА!
***
Фінансово допомогти “Солдатському привалу” можна:
https
5457 0822 9140 7158
Приватбанк
UA133052990000026202663492696
Приватбанк
4441 1111 6505 2709
Монобанк
Paypal: luwolter888@gmail.com
Lyudmyla Volter
Фото авторки і з фейсбук-сторінки Людмили Волтер
