Історію Ірини, яка знайшла тимчасовий прихисток у Запоріжжі, розповів Віталій Бабенко
«Запоріжжя прифронтове. Муніципальний автобус. Напроти сидить жіночка. Наталка (дружина Віталія, народна майстриня Наталія Бабенко. - Ред.) звертає увагу на її цікаву в'язану сумочку. Не стрималась і каже: «Яка у вас гарна сумочка».
Жінка, посміхаючись, відповідає: «Та, бомжацька! Купила в хенді собі сумку, а вона й розлізлась. От і вирішила собі зв'язати.
Ми ж з Оріхова, переселенці. До війни дуже багато в'язала на продаж. Свої схеми, свої наробки.
Як війна почалась, були ще в Оріхові, а там наші хлопчики-артилеристи в полі. Взуття тоненьке, ноги мерзнуть. Нав'язала шкарпеток, та побігла до них. Так і стала в'зати шкарпетки, устілки.
Тепер ми в Запоріжжі, наші домівки всі зруйновані, повертатись нікуди. Продовжую в'язати вже тут.
Куплю в хенді речі, розпускаю на нитки і в'яжу, в'яжу, в'яжу, хоч і зір вже не той. До речі, устілки - то моя авторська розробка. Передаємо воїнам через наш Оріхівський центр в Запоріжжі. Він нас дуже підтримує».
Нам з Наталкою вже час виходити з автобусу. Питаємо дозвіл сфотографувати сумочку і Ірину - так звати чудову жіночку. Прощаємось вже як добрі друзі. Так тепло стало на душі за наших нескорених і таких віданних Українців. Такий народ не можна зламати», - поділився теплою історією на своїй фейсбук-сторінці Віталій Бабенко.