Радіотелефоністка пожежної частини Оріхова ГУ ДСНС України у Запорізькій області Ірина Бараненкова у рідному місті жила і працювала до серпня 2023 року. Переїхавши до Запоріжжя, продовжила службу.
Про своє перебування у місті, яке ворог постійно обстрілює і перетворює на руїни, Ірина розповіла пресслужбі Головного управління ДСНС.
Ірина зазначила, що ще з самого дитинства дивилася на свою тітку, яка працювала в місцевій пожежній частині диспетчером та мріяла у майбутньому також стати частинкою рятувального підрозділу.
Тож, питання вибору професії було вирішено ще змалечку. Ірина. добре пам’ятає свій перший робочий день, бо ж чекала його так довго. Каже, що дуже хвилювалася і переживала, аби все зробити правильно та не підвести зміну. В той день все вийшло і жінка не пожалкувала про вибір, який зробила ще маленькою дівчинкою.
За словами працівниці ДСНС, радіотелефоніст - це професія, яка поєднує в собі ще й уміння психолога.
«Коли я приймаю дзвінок від заявника, у якого вже істеричний стан, то стаю ненадовго психологом, бо треба правильно підібрати слова, підтримати людину та заспокоїти. Ставлю потрібні запитання, щоб людина приходила у себе та більш реально розуміла, що відбувається і чітко могла пояснити усі обставини ситуації, аби якнайскоріше наші підрозділи змогли надати допомогу», - розповіла Ірина.
«Моя зміна припала на другий день повномасштабної війни - 25 лютого… ми прийшли на роботу в повній розгубленості й невідомості, що буде далі. Але усі все одно були готові до виконання своїх службових обов’язків. З того дня умови праці ускладнилися - ми перебували в постійній напрузі, бо у будь-який момент міг початися обстріл і невідомо як довго він триватиме. Також це супроводжувалося постійними перебоями у зв’язку, або він взагалі зникав. Хлопці їдуть на виклик, а зв’язок по радіообміну поганий, мобільного взагалі немає», - згадує Ірина Бараненкова.
Жінка каже, що після таких чергувань довго відходила вдома, коли можна було дати собі право на слабкість. Через сльози випускала свої емоції і ставало на якийсь час легше. На наступне чергування збирала себе у купу та йшла виконувати свою роботу.
До серпня 2023 року рятувальниця жила та працювала в Оріхові. Сьогодні ж продовжує нести службу у Запоріжжі.
«Найскладніший емоційно день був, коли стався перший масований обстріл міста. Наші рятувальники поїхали у село поблизу Оріхова на ліквідацію пожежі і потрапили під обстріл. Я довго не могла до них додзвонитися, щоб дізнатися, чи вони доїхали до потрібної адреси. Коли вже нарешті з’явився зв’язок і мені вдалося додзвонитися - я почула вибух у слухавці. В цей момент ніби життя зупинилося на якийсь час... Слава Богу, ця історія закінчилася добре, хлопцям вдалося сховатися та вберегтися», - ледь стримуючи сльози, ділиться спогадами жінка.
Як, напевно, і кожна людина, яка вимушена була поїхати зі свого міста чи села, Ірина чекає того дня, коли зможе повернутися додому. «Хочеться, аби якнайскоріше закінчилася війна і я повернулася працювати у свою рідну пожежну частину», - підсумувала Ірина Бараненкова.