«Поїхали робити добрі справи»: у Запорізькій області загін швидкого реагування виїздить на місця обстрілів та евакуює людей з прифронтових міст

Волонтери та працівники загону швидкого реагування Запорізької обласної організації Товариства Червоного Хреста України одні з перших з“являються на місцях ворожих обстрілів, де надають першу допомогу постраждалим, доставляють їх до карет “швидкої допомоги” або й везуть своїм транспортом до міських лікарень.

Так, кілька днів тому працювали у Канівському, де чотири російські авіабомби “прилетіли” на територію затишної бази відпочинку, яку в лічені хвилини ворог перетворив на купу руїн, забравши життя двох відпочивальників.

Ще 12 людей отримали травми різного ступеня важкості, шестеро перенесли складні операції і перебувають в реанімації.

Ще один важливий (і разом з тим небезпечний!) напрямок діяльності загонівців — евакуація мещканців з населених пунктів, які росіяни активно обстрілють з РСЗВ, артилерії та атакують дронами. Вивозили людей з Приморського, зі Степногірська.

Про черговий виїзд ЗШР можна дізнатися з допису у соцмережі на їх сторінці: фото білої “фірмової” каски з червоним хрестом і короткого рядочка “Поїхали робити добрі справи”. Потім може з’явитися невеличкий звіт — де були, що робили. А може й не з’явитися — не про всі виїзди можна розповідати...

“Наш загін у Запоріжжі був створений у 2013-2015 роках, - розповідає заступниця командира загону швидкого реагування Оксана Жовнер. - Коли ми починали, у нас було два китайських рюкзака і чотири прості жилетки з надписом “Червоний Хрест”. І все! Більше нічого не було! Нас спочатку фіксували не як загін швидкого реагування, а як Червоний Хрест. А вже згодом почався розвиток ЗШР.

Ми чергували на масових заходах, які проходили на Фестивальній площі, а також коли були зіткнення під час зносу паркана у парку Яланського. Були на всіх подіях, де могли виникнути якісь заворушення.Одразу їхали на місце і там чергували, про всяк випадок.

Спочатку в загоні, за словами Оксани, були 3 людини, потім — 5, певний час — 4. Необхідності у великій кількості людей у той час не було. “Знаходили собі заняття самі — тренувалися, їздили на навчання, щоб покращувати навички, - продовжує Оксана Жовнер. - Першим серйозним викликом став ковід. Ми піклувалися про людей, яким була потрібна допомога. Розвозили гігієнічні та продуктові набори підопічним Червоного Хреста України.

Ми є напрямком ТЧХУ, у нас велика злагодженість з головою обласної організації Товариства Червоного Хреста України Оксаною Леонідівною Бекетовою. Працюємо в тандемі, не у всіх так виходить. Нам комфортно працювати.

Але у загону швидкого реагування свої специфічні завдання — транспортування маломобільних людей по Запоріжжю та з області, евакуація мешканців прифронтових територій, коли є запити — Оріхів, Гуляйполе, Степногірськ, доставка гуманітарної допомоги на прифронтові території, виїзд на місця прильотів у Запоріжжі.

Реагуємо на 99,9%, іноді бувають закриті території, на які нас не пускають. Дуже часто приїздимо разом чи одразу після ДСНС, поліції. Коли можемо по гучності зрозуміти де був прильот, виїжджаємо навіть не чекаючи адресу.

Зокрема, так було у жовтні, коли був приліт на Космосі в 14-поверхівку. Поїхали, а вже по дорозі отримали адресу".

Окрема сторінка в історії загону — робота у складі гуманітарної колони на окупованій території на початку повномасштабного вторгнення армії рф. Командир загону Віталій Цибарєв кілька діб знаходився в Бердянську - ворог не пропустив автобуси в Маріуполь для евакуації мешканців міста, яке росіяни методично перетворювали на купу руїн. Взагалі таких виїздів було здійснено багато, за приблизними підрахунками тоді з супроводом ЧХ з загоном швидкого реагування було евакуйовано 40 тис. людей.

- Оксано, а як би ви визначили функціонал загонівців на місці прильоту?

- Ми як додаткова служба, ланцюжок між ДСНС і швидкою допомогою. Був час, що швидка не йшла в “червону зону”, у них є свої протоколи. Зараз бригади вже працюють у цій зоні. Рятувальники ДСНС діставали постраждалих, а ми вже передавали бригаді швидкої, або, якщо була потреба, самі везли в медзаклади.

- Яка подія стала вашим “бойовим хрещенням”?

- Приліт на автоколону, 30 вересня 2022 року. Це була перша масштабна подія. І ми думали, що це найстрашніше, що ми побачили у своєму житті. Але з часом зрозуміли, що це, так, жахливо виглядвало, але морально це був не найважчий варіант. Було багато загиблих, і не так багато постраждалих. Там була більше фізична робота.

А за тиждень був приліт в будинок на проспекті Соборному, 151. От там ми відчули всі жахи нашої роботи! Тому що у нас там було чергування 18 годин. І найскладніше в нашій роботі — працювати з людьми, які чекають рідних, опинившихся під завалами. Це дуже складно! Пам’ятаю майже всіх людей - що вони робили, як себе поводили. Це дуже важко...

Потім були будинки на Сталеварів, на Зестафонській... У нас є фото усіх виїздів на місця прильотів в багатоповерхівки, їх дуже багато. Вони дуже важливі для волонтерів і співробітників, оця пам’ять.

...Світлини з виїздів є на стендах в офісі загону, вони і на “фірмовому” календарі загону швидкого реагування на 2025 рік, який розповідає про миттєвості роботи й відпочинку загонівців. На світлинах усі, хто були у складі загону у 2024 році.

Календар - пам’ять для членів загону, а для їхніх рідних — свідчення того, чим волонтери займаються у загоні швидкого реагування. Є і своя грамота для нагородження найбільш активних волонтерів. Вони усі дорослі люди, яким 30+, але є й кілька більш молодших волонтерів, яким до 25.

“Чому до нас долучаються? Тому що хочуть бути активнимим, хочуть бути корисними. А комусь не вистачає спілкування, у когось дружини або за кордоном або на Західній Україні, - зазначає заступниця командира загону. - Ми любимо всіх. У нас є своя атмосфера всередині загону.

Наприклад, проводимо тренування, розбираємо помилки, відпрацьовуємо злагодженість. А потім приходять члени родин - у кого тут є - дружини, діти і ми спілкуємося вже в неформальній обстановці. Людям треба дати відчути, що вони не самі. Зараз такий складний період, ми його всі вперше проживаємо. Період важкого емоційного навантаження”.

Варто зазначити, що практично усі волонтери мають основну роботу. Тому в загоні вони - у свій вільний час. Є дуже активні — щодня приходять на чергування, яке триває з 20.00 до 8.00, вже впродовж трьох років.

Перший екіпаж виїжджає на місце прильоту одразу, другий формується з людей, які мешкають поруч. При потребі формується третій, четвертий екіпажі. Зараз у загоні 35-40 людей. Багато адвокатів, ІТ-шників. У Оксани Жовнер дві вищі освіти — економічна і за спеціальністю “психолог”

- Чи виїжджаєте ви в Оріхів?

- Певний період не виїжджаємо. Як це було раніше? Везли в місто те, в чому була потреба, попередньо виясняли. Вантажі були — спальні набори: ліжка, ковдри, подушки, багато гігієни, продуктові набори, ліки, газові пічки. Навіть кока-колу возили. З нас сміються — це що, найнеобхідніше? Але ми бачили людей, які раділи цьому напою. Казали: “Це як ковток, умовно, нормального життя!”

Згадується такий випадок. Щось привезли у 5-тонній машині. Розвантажувати мав трактор. І от той тракторист так довго все робив... Ми псіхували, бо стояли в такому місці, з якого хотілося якнайскоріше поїхати, а він так повільно працював.

Нам ще треба було заїхати додому до волонтера, він з Оріхова і хотів подивитися, що залишилося після обстрілів. І от попереду бахнуло. Влучання було за 50 м від місця, де ми мали б бути в той час. Прямо у нас на очах, коли нам залишилося 200-300 метрів... І ми подумали: “Цей тракторист — свята людина, він, можливо, нам життя врятував”. У нас з Оріхова три волонтери.

Була ще така історія, здається, у 2023 році. Запросив нас хлопець на каву. Заходимо — вікон немає, нічого немає. А на стінах — заміри дітей, як вони зростали. Було важко на це дивитися.

Дуже важко, коли приїздили і щоразу бачили нові руйнування. Ми бачили, як місто поступово руйнувалося. Цілі вулиці будинків, у яких видно небо, порослих деревами та кущами. І ще запам’яталося, що в Оріхові дуже багато тварин, які залишилися без господарів. Їх завжди шкода — вони такі ніжні, хочеться всіх забрати.

- Оксано, які ваші плани?

- Ми готуємося до різних подій. І думаємо: коли буде деокупація, нас чекає багато роботи. Хочеться, щоб це було найскоріше.

Факти

У січні 2025 року волонтер запорізького ЗШР Максим Шишка отримав відзнаку від Президента України ”Золоте серце”. Державною нагородою відзначений його вагомий внесок у надання волонтерської допомоги і розвиток волонтерського руху. Максим брав участь в евакуації громадян з прифронтових територій, доставці гуманітарної допомоги та наданні допомоги постраждалим внаслідок ворожих обстрілів.

Нещодавно командир загону швидкого реагування Віталій Цибарєв і заступниця командира Оксана Жовнер були нагороджені Почесною грамотою Товариства Червоного Хреста України. Нагороду під час звітно-виборної конференції обласної організації їм вручив генеральний директор ТЧХУ Максим Доценко.