Напередодні Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва у Запорізькому академічному обласному українському музично — драматичному театрі імені В.Г. Магара увічнили пам’ять колишніх провідних акторів - народних артистів України Аркадія Трощановського і Володимира Шинкарука.
Біля гримерки повісили табличку на честь Володимира Шинкарука. Фото: театр імені Магара
На дверях гримерних кімнат, де колись народжувалися їхні сценічні образи, встановили меморіальні таблички з іменами легенд української сцени.
Подія продовжилася на заході, під час якого колеги корифеїв ділилися спогадами про них, на честь народних артистів звучали музичні твори.
У цій кімнаті до вистав готувався Аркадій Трощановський. Фото: театр імені Магара
Вела цей чудовий захід заслужена артистка України Наталія Зубик, яка внесла в нього нотки атмосферності і душевності.
“Меморіальні таблички, відкриті біля гримерних кімнат, де колись народжувалися незабутні сценічні образи, стали символом живої пам'яті, що назавжди пов'язує минуле театру з його сьогоденням.
Наталія Зубик додала заходу душевності. Фото: Ірина Єгорова
Ці пам'ятні знаки — не просто данина шани, це нагадування про високе служіння Мельпомені, людяність та великий талант, що назавжди вписані в історію української культури.
Гримерна кімната актора — це сакральне місце. Саме тут змиваються межі між реальністю та магією театру, саме тут актор залишається наодинці зі своїми думками перед зустріччю з глядачем.
Сьогодні ми повертаємо імена великих майстрів туди, де вони творили історію.
Володимир Шинкарук та Аркадій Трощановський знову з нами — у кожному подиху сцени, у тиші куліс, у пам'ятних табличках на дверях своїх гримерок. Їхні голоси продовжують звучати в стінах нашого театру, а їхня творча спадщина надихатиме кожного, хто переступатиме цей поріг”, - розповіла Наталія Зубик.
На щемливому заході зібралися ветерани театру, молоді актори, запрошені гості.
Виступає Наталія Власова. Фото: Ірина Єгорова
“Сьогодні серце театру б’ється по-особливому, сьогодні день пам'яті, любові, поваги до людей, які вже давно стали частиною нашого театру. Ми віддаємо шану людям, які все життя віддали сцені, служінню театру, мистецтву та глядачам, - зазначила директорка-художня керівниця театру Наталія Власова. - Для мене, як керівника, особливо важливо, щоб молоді актори знали, хто закладав мистецькі традиції в театрі, а ті, хто приходить в театр, відчували — тут пам’ятають своїх.
Тому ми і далі продовжуватимемо традицію, закладену два роки тому. Так, до Міжнародного дня театру відкриємо ще три меморіальні таблички на честь наших корифеїв”.
Варто зазначити, що ця гарна традиція започаткована з приходом Наталії Власової на посаду керівника театру. Окрім встановлення меморіальних табличок біля гримерок, за цей час в театрі відкрили музей, експонати якого розповідають про багатющу історію найстарішого запорізького театру. Екскурсії по ньому водить провідна актриса Наталія Зубик.
Атмосферна родзинка — особисті речі акторів, які у різні роки примножували славу провідного театру не тільки області, а й України.
На заході пам'яті двох корифеїв зібралися молоді актори і ветерани театру. Фото: Ірина Єгорова.
А ще з приходом Наталії Федорівни тут з’явилася ще одна щемлива традиція - до Міжнародного дня театру в театрі збирають ветеранів, причому не тільки акторів, а й працівників інших служб, які тут пропрацювали багато років.
В одній гримерці - 45 років
Ведуча Наталія Зубик тепло і проникливо говорила про народних артистів України Аркадія Трощановського і Володимира Шинкарука, наводила цікаві факти з їхніх біографій, перерахорвувала ролі та вистави. А колеги по сцені ділилися теплими спогадами.
Портрет Аркадія Трощановського в театрі. Фото: Ірина Єгорова
Аркадій Федорович Трощановський народився 21 січня 1914 року в селі Семянівка Конотопського району Сумської області. Закінчив студію при Державному Українському театрові у 1934 році.
У склад трупи театру імені Щорса Магара ввійшов на початку Другої світової війни та відразу долучився до активної роботи в репертуарі. Віддав сцені понад 50 років. Помер у Запоріжжі 8 травня 1986 року.
Жив Аркадій Федорович поруч з театром, як більшість акторів того часу. На будинку вже є меморіальна табличка.
“Актор мав широку творчу амплітуду: грав ліричних героїв, виконував драматичні, сатиричні та гостро комедійні ролі. Впродовж акторської діяльності Аркадій Трощановський створив багатогранний, переконливий образ Леніна в таких виставах, як «Сім’я» Попова, «Правда» Корнійчука, «Є така партія!» Рачади, «Третя патетична» Погодіна, «Як сходило сонце» Микитенка, а також – вперше в українському кінематографі – в художньому фільмі «Родина Коцюбинських», знятому на кіностудії ім. Довженка.
Створюючи сценічний образ людини, що була реальною історичною особою, Аркадій Федорович досяг не лише значної портретної схожості, але й зміг передати енергетику, темперамент і характер.
Табличка біля кімнати, де Аркадій Трощановський працював над образами. Фото: Ірина Єгорова
У 1973 році отримав звання народного артиста. Як режисер, Трощановський тяжів до втіленння п’єс, сповнених народного колориту, серед яких «Наталка-Полтавка» Котляревського, «Лимерівна» Панаса Мирного, «Королева тюльпанів» Мокрієва та інші”, - розповіла Наталія Зубик.
Найяскравіші ролі Аркадія Трощановського
- Левко – «Майська ніч» за М.Гоголем
- Лукаш – «Лісова пісня» Л. Українки
- Цар – «Потомки запорожців» О. Довженка
- Бальба – «Дерева вмирають стоячи» Касони
- Хлєстаков «Ревізор» М. Гоголя
- Скорик – «Сватання на Гончарівці» Квітки-Основ’яненка
- Петро – «Наталка-Полтавка» І. Котляревського
На спомин про одну з найяскравіших ролей Аркадія Трощановського у виконанні артиста театру Олега Тодики, концертмейстер заслужена артистка України Світлана Ващенко, прозвучала пісня Петра із вистави «Наталка-Полтавка».
Олег Тодика виконує пісню Петра під акомпанемент Світлани Ващенко. Фото: Ірина Єгорова
Світлана Ващенко працювала з Аркадієм Трощановським. Вона згадувала актора як дуже привітну, ввічливу, інтелігентну людину, спілкуватися з яким було дуже великою радістю.
“Як вокаліст, він мав вдома свою викладачку — дружина була вокалісткою в нашому театрі, - розповіла пані Світлана. - Це був ліричний тенор, такого тембру — теплого, світлого — не було ні в кого. Світла пам’ять Аркадію Федоровичу”.
Світлана Ващенко розповідає про Аркадія Трощановського. Фото: Ірина Єгорова
А народна артистка України Ніна Шинкарук згадала, як її, молоду артистку, яка на сцену виходила ще тільки в масовці, Аркадій Трощановський запросив разом зіграти.
“Вперше Аркадія Федоровича я побачила на сцені 54 роки тому. Якраз у ці дні йшла вистава “Третя патетична”. Вона йшла вранці, це були “шефські” вистави. У ролі Леніна я його і побачила. А потім він мені, яка тільки перший рік як прийшла в театр, запропонував з ним працювати, там був маленький уривок, - розповідає Ніна Петрівна. - Мені було дуже приємно, для мене це було щастя! Потім ми працювали разом в кількох виставах. Він був дуже хорошим партнером!”
За словами Ніни Шинкарук, у ті часи актори театру багато їздили на творчі зустрічі з запоріжцями. Серед учасників творчої групи часто був і Аркадій Трощановський.
Народна артистка згадувала, що Аркадій Федорович дуже любив молодь, часто запрошував до себе додому (будинок, де жили актори, які з часом стали корифеями, нагадаю, розташований поруч з театром), де в нього був накритий стіл. “І в нього були такі настоянки, яких світ не бачив!”, - сміючись, розповідала пані Ніна.
Ніна Шинкарук згадує про роботу з Аркадієм Трощановським. Фото: Ірина Єгорова
Готуючись до заходу, Ніна Шинкарук попросила ветеранів згадаьт якісь цікаві історії про Трощановського. Балетмейстерка Тамара Боброва пригадала, як театр був на гастролях, вони з колегами пішли на оперу, а в антракті Аркадій Федорович купив їй у буфеті шоколадні цукерки і вона до сих пір пам’ятає ті цукерки.
Згадала Ніна Петрівна і курйозний випадок (а у кого з артистів їх немає?). На сцені Аркадій Трощановський співав арію і раптом у нього пропав голос. “Так цю арію диригент Герман Сидорович доспівав з оркестрової ями”, - розповіла артистка, яку вже також заслужено можна віднести до корифеїв театру імені Магара.
У залі було багато молодих артистів. Фото: Ірина Єгорова
Молодому поколінню магарівців Ніна Шинкарук розповіла, що багато років у театрі була традиція — до Міжнародного дня театру або відкриття сезону відвідувати з квітами могили корифеїв, які залишили яскравий слід в історії театру.
Під час повномасштабної війни об’їзд кладовищ магарівці припинили, але Ніна Петрівна висловила сподівання, що після закінчення воєнного стану ця традиція буде продовжена, хоча вже залишається все менше людей, які пам’ятають, де поховані легендарні артисти.
Оксана Туріянська на одній сцені з Аркадієм Трощановським грала в 5 років. Фото: Ірина Єгорова
А народна артистка України Оксана Туріянська згадала, що також виходила на сцену разом з Аркадієм Трощановським - коли їй було 5 років.
Батьки Оксани — народний артист України Іван Смолій і його дружина Лідія служили в театрі імені Щорса, тому донька, як це часто буває в акторських родинах, виросла за кулісами.
“Це був його ювілейний вечір. І там була одна сцена з вистави “Третя патетична”. До Леніна приводять дівчинку-голодранку, я її грала. Вона була голодна, брудна, у розірваному платті.
Я казала, що не вийду на сцену, тому що в мене розірване плаття. Мама зашила, мені знову його розірвали і випхали на сцену. Пам’ятаю, як до нього ще хтось заходив, а я сиділа і малювала картинки”, - розповіла актриса.
Втілив свою давню мрію у запорізькому театрі
Ще один видатний майстер - Володимир Іванович Шинкарук народився 28 липня 1943 року у селі Ступник Вінницької області. Закінчив Харківський інститут мистецтв.
Два роки працював у Харківському академічному театрі імені Пушкіна.
У 1972 році Володимир Шинкарук разом із дружиною - актрисою Ніною Шинкарук переїхали до Запоріжжя і він став актором Запорізького музично-драматичного театру ім. М. Щорса.
Портрет Володимира Шинкарука в фоє театру. Фото: Ірина Єгорова
“Володимир Шинкарук належав до тих артистів, які з перших своїх робіт виявляють сміливу визначеність авторського почерку.
Гра артиста засновувалась на точності спостережень, надвисокій емоційності, енергійному імпульсі думки. Він вмів блискуче входити в середовище вистави, відчувати партнера.
Володіючи вибуховим темпераментом, актор умів проявляти або притамовувати його на сцені.
У театрі артист працював 21 рік, брав активну участь у громадсько-політичному житті Запоріжжя. У 1992 році отримав звання народного артиста України.
У його режисерському доробку такі вистави, як «Душі натхненна ліра» за Т. Шевченком, «Любов під в’язами» Ю.О’Ніла, «Різдвяна ніч – любові ніч», «Круїз «Надія»», «Нові розслідування Шерлока Холмса» за власними інсценізаціями.
Улюбленою справою в житті була літературна праця, було написано багато сценаріїв концертів та дитячих постановок, багато віршів, з яких народилися пісні і виконувалися на рідній магарівській сцені.
Сцена з вистави "Маскарад". Фото: Ірина Єгорова
Довгиий час Володимир Шинкарук мріяв про роль Арбеніна в «Маскараді» М. Лермонтова. У 1992 році ця мрія здійснилась – Володимир Іванович здійснив постановку «Маскарада» та зіграв у виставі головну роль.
Як режисер і актор він знаходив місце і для сухої риторики, і для потужного хору пристрастей, і для детального нюансування почуттів героя, і для елегантних сценічних знахідок”, - зазначила ведуча Наталія Зубик.
Сцена з вистави "Маскарад". Фото: Ірина Єгорова
Учасники мистецького заходу мали змогу переглянути відеозапис уривка з вистави “Маскарад”, побачити, яким потужним актором і режисером був Володимир Шинкарук.
Головну жіночу роль у виставі “Маскарад” режисер запропонував молодій акторці, нині народній артистці України Оксані Туріянській.
Оксана Туріянська зіграла роль Ніни у виставі "Маскарад". Фото: Ірина Єгорова
“Побачила кадри і трохи розхвилювалася, - поділилася провідна актриса театру імені Магара. - Так, це була його мрія, певно, ще зі студентських років - зіграти Арбенінв і поставити “Маскарад”.
Він підійшов до мене у 1991 році на початку сезону: “Оксано, ти не проти, якщо я тобі запропоную зіграти роль Ніни в “Маскараді”. Я дуже довго чекав постановки цієї вистави і дуже радий, що у нас в театрі з’явилася Ніна”.
Сцена з вистави "Маскарад". Фото: Ірина Єгорова
І ми почали самостійно робити цю виставу. Дуже багато працювали! Згодом був аиданий наказ і ми почали працювати над “Маскарадом” вже за наказом.
У нас з ним було три великі сцени. Володимир Іванович був настільки дбайливий режисер! Ми працювали над кожним рухом, над кожною реплікою. Глядачі, думаю, побачили цей результат.
Сцена з вистави "Маскарад". Фото: Ірина Єгорова
Володимир Іванович був темпераментний, потужний актор, який додавав у ролі дуже багато фарб. Зокрема, у “Маскараді” - від лірики до на грані божевілля, коли помирає Ніна.
Прем’єра цієї вистави вийшла дуже гучною, викликала у місті великий резонанс. Спонсором постановки став “Мотор Січ”, який зробив гарну декорацію, вона передавала епічність вистави”.
Сцена з вистави "Маскарад". Фото: Ірина Єгорова
Оксана Туріянська згадала останній вихід на сцену Володимира Шинкарука як артиста. Це був “Маскарад”.
“Думаю, в цьому є якийсь символізм, адже це було 27 березня. Ми грали першу сцену, уривок з якої сьогодні було показано на екрані. Там була мізансцена, коли Арбенін виявляє, що у Ніни немає браслету. Він розпинав мене, питав, де браслет і починалася його “розбірка”. І тут Володимир Іванович хапає мене в обійми і шепче: “Це все...”
Досі пам’ятаю те відчуття... Не знаю, як дограла сцену, після якої був антракт. Це була його остання вистава, в якій він виходив до глядачів як актор.
Вже хворий, він мав змогу зробити виставу з дружиною Ніною Петрівною в головній ролі - “Любов під в’язами”. Це була така масова, гарна, цікава постановка. Це був його фінальний акорд. Він вийшов на сцену як режисер, поклонився глядачам і сказав, що від них, від їхньої реакції залежимо ми всі”.
Про Володимира Шинкарука — парторга, актора і людину - згадувала і заслужена артистка України Світлана Ромашко.
Світлана Ромашко згадує про Володимира Шинкарука. Фото: Ірина Єгорова
“У нього був вибуховий темперамент. Обожнював молодь! Обожнював жінок! Це була людина-свято. З ним було дуже весело! Він з нами танцював, грав у сніжки...
Як парторг, їздив з нами на творчі зустрічі — ми ходили по заводах, по цехах, в гуртожитки, де, бувало, чекали, поки мешканці щось досмажать на кухні і прийдуть на зустріч з артистами. У халатах.
Його всюди знали, всюди обожнювали. Його можна було хоч до рани прикладати, але можна було й “поранитися”, він був з характером.
Світлана Ромашко згадує про Володимира Шинкарука. Фото: Ірина Єгорова
Іноді ми сварилися. Образилася, замовчала. “Пішли каву пити”. “Не буду”. “Ромашка, ну чого ти сердишся? Ми ж з тобою «рыжие». І на цьому всі сварки закінчувалися. Він не пив каву, але ходив з нами на каву. Знову ж таки, його знали в кав’ярнях, обожнювали.
Про виставу “Маскарад” говорити не буду, про неї вже розповідали. Після цієї вистави була літературно-музична композиція до 175-річчя з дня народження Шевченка. Мала бути разова акція, а вона виросла в виставу.
Що стосується його останньої вистави “Любов під в’язами”, Володимир Іванович її зробив для своєї Ніни, яку знав і любив. Він знав, що вже відходить, але, вже будучи серйозно хворим, встиг її зробити,.
Не знаю, де він брав сили та енергію. Приходив на репетицію вже з паличкою, під час репетиції вона кудись зникала, а потім ми всі її шукали.
На прем’єрі вийшов на сцену як режисер. Як його зустріла публіка, просто не можу передати! І тут у залі пролунало: “Володя, живи, Володя, не умирай”. Це кричав актор Олександр Гапон.
Я вдячна, що ми сьогодні згадуємо Аркадія Федоровича Трощановського і Володимира Івановича Шинкарука. Дуже гарні були люди! Вони горіли своєю професією, вони любили театр".
Ніна Шинкарук познайомилася з Володимиром в інституті. Фото: Ірина Єгорова
І Ніна Шинкарук розповіла журналістам, що її чоловік жив театром. Вони вчилися в одному інституті, Володя - на два курси старше. Арбєніна він зіграв ще в дипломній виставі, але в нього, дійсно, була мрія поставити виставу у театрі і зіграти головну роль.
У харківському театрі, куди його запросили після випуску, втілити мрію не вдалося — на роль Арбеніна призначили досвідченого актора.
“Не знаю, як він це пережив. Він ночами не спав! Коли переїхали до Запоріжжя, зміг здійснити свою давнішню мрію. Казав: “Зіграю Арбеніна і можна вмирати”, - поділилася Ніна Петрівна. - Не знаю, чому Володі так хотілося зіграти цю роль.
Грав її вже будучи хворим, він довго хворів. У нього було онкологічне захворювання — саркома м’яких тканин лівого бедра”.
Ніна Шинкарук біля меморіальної таблички в пам'ять про чоловіка Володимира. Фото: Ірина Єгорова
Про своє сімейне життя з Володимиром Ніна Петрівна не стала розповідати, зазначивши, що особисте повинно залишатися особистим. Розповіла лише, що в них є син Єгор, який шляхом батьків не пішов - закінчив факультет журналистики університету.
Світлана Ващенко грає вальс з "Маскараду". Фото: Ірина Єгорова
...На спомин про Володимира Шинкарука заслужена артистка України Світлана Ващенко виконала вальс із музики до драми “Маскарад”.
Найяскравіші ролі Володимира Шинкарука
- Герострат – «Забути Герострата» Г. Горіна
- Стратилет – «Зачарований вітряк» за М. Стельмахом
- Прохор – «Васса Желєзнова» М. Горького
- Фабіано Фабіані – «Марія Тюдор» за В. Гюго
- Незнамов – «Без вини винуваті» О. Островського
- Лопуцьковський – «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка
- Клавдій – «Гамлет» В. Шекспіра
- Рязанов – «Діти Арбату» А. Рибакова
- Буштець – «Рядові» О. Дударєва
- Арбенін – «Маскарад» М. Лермонтова
Табличка біля гримерки Аркадія Трощановського. Фото: Ірина Єгорова
Світлана Ромашко згадує, що Володимира Шинкарука запоріжці обожнювали. Фото: Ірина Єгорова
Актори театру і його ветерани зібралися вшанувати пам'ять двох легенд сцени. Фото: Ірина Єгорова
Олег Тодика проникливо виконав пісню Петра з вистави "Наталка-Полтавка". Фото: Ірина Єгорова
Сцена з вистави "Маскарад". Фото: Ірина Єгорова
Сцена з вистави "Маскарад". Фото: Ірина Єгорова
Сцена з вистави "Маскарад". Фото: Ірина Єгорова
Сцена з вистави "Маскарад". Фото: Ірина Єгорова
Сцена з вистави "Маскарад". Фото: Ірина Єгорова
Ноти вальсу з музики до драми "Маскарад". Фото: Ірина Єгорова
Пам'ять корифеїв вшанували хвилиною мовчання. Фото: Ірина Єгорова
Актори театру і гості заходу. Фото: Ірина Єгорова
