До 90-річчя від дня народження Володимира Білогуба
На першому (установчому) засіданні Запорізької асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ» (1 березня 1995 року) не було нікого з Оріхівського куреня «ГУСАК». Але кошовий Петро Ребро оголосив, що цей підрозділ уже входить до асоціації. І ось на друге засідання приїхали оріхівці на чолі з курінним отаманом Володимиром Білогубом. Тут були Михайло Буряк, Олександр Ткаченко, Павло Сумароков, Таміла Дейнега, Микола Сороченко та інші, без яких пізніше чітка діяльність «Веселої Січі» була б під великим знаком питання. Тут же веселосічовики дали й козацькі прізвиська всім гумористам Оріхівщини. Володимир Білогуб як пародист був названий Дражнилом.
Ще з’ясувалося, що абревіатура «ГУСАК» означала «Гумористично-сатиричний клуб». До речі, так називалася й сторінка гумору в газеті «Молодь України». Але взаємних претензій чи звинувачень не було, адже конкуренцією тут і не пахло.
А далі була наша спільна робота. Писали, виступали в колективах. Скажімо, Володимир Григорович працював тоді в Оріхівському сільськогосподарському технікумі. Тож домовлявся з керівництвом закладу, нас кількох забирали автомобілем із Запоріжжя й везли в технікум. Там уже чекали студенти й викладачі – повен зал. Ми виступали, читали власні твори, Анатолій Сердюк співав пісні, нас відправляли назад тією ж машиною.
Володимир Білогуб читав найчастіше свої гуморески та пародії. Вражала висока якість його творів. Причому, це були вірші не про кухню чи свекруху. Автор критикував народних депутатів, керівників уряду, інших високопосадовців. А під гостре перо Дражнила потрапляли поезії найвідоміших поетів Запорізької області.
У вашого покірного слуги колись стався казус саме з пародією Володимира Білогуба. Я вів тоді в газеті «Запорозька Січ» гумористичну сторінку «Кресало». А в ній помістив пародію Білогуба на одного запорізького поета. Той прибіг до редакції, готовий був мене розірвати. Сказав, що розбереться й з автором. Дістаю альманах «Хортиця», що редагував Петро Ребро, показую поетові цю пародію, надруковану три роки тому. Почув багато «гарних» словечок не тільки на свою адресу, а ще й Білогуба та Ребра. Мої аргументи, що це – своєрідна реклама поезій, не сприймалася. Поет кулею вилетів із редакції.
Саме тому, що не в кожного автора є сильне почуття гумору, розповім про літературну пародію, написану Володимиром Григоровичем не на чийсь, а саме на мій вірш. Іноді можна почути, що поети – люди з іншої планети. І це, в певній мірі, так. Отож, коли творив я вірша, якось не подумав, що мене «заносить». Тому й видав на-гора цвітіння вишень у... червні. Читав я цей твір десятки разів, після мене – редактор, потім – коректор «Запорозької Січі». Але ніхто не помітив «чудового» матеріалу для пародиста. Побачив це той, кому й треба було найбільше – оріхівський курінний Дражнило! Отже, пародія.
НЕ ЦВIТЕ, А ПАХНЕ
...Корів пасем із дядьком Євдокимом.
...Навколо – літа невмолимий щем.
...Я відчуваю: осьде, поруч з нами,
Нектар вишневий соловейки п'ють.
...Як пахнуть вишні! Ще й кують зозулі,
Піднявши краплю літа на крило!..
Пилип ЮРИК
Корів пасем із дядьком Євдокимом.
Навколо – літа невмолимий жар!
Я відчуваю: соловей незримо,
Немов комаха, з квітки п'є нектар.
– Як пахнуть вишні, дядьку Євдокиме! -
Мені він тулить руку до чола:
– Ти перегрівся, охолонь без рими,
Надворі – літо! Вишня відцвіла...
Володимир БІЛОГУБ
При зустрічі я потиснув руку пану Володимиру, подякував. І, звичайно ж, переробив останню строфу:
Як пахнуть липи, ще й кують зозулі,
Поклавши краплю літа на крило.
Розповідає дядько про минуле,
Яке у серці ще не відцвіло...
Отож, у моїй ліричній збірці «Поклик Святослава» вже був вірш, фактично відредагований Володимиром Григоровичем. І мені вже за нього не соромно перед читачами. Ось як допомагають поетам пародисти! Ще дві пародії Білогуба на мої вірші були просто жартівливими. Ті поезії не довелося переробляти. А прочитавши пародії, просто посміхнувся – вони трохи навіть підняли настрій. Хто захоче і їх почитати, може зайти на . До речі, там же є й сторінка Володимира Білогуба з його гуморесками, байками й пародіями. Високохудожніми, як завжди.
Колись кошовий «Веселої Січі» Петро Ребро оголосив конкурс на кращу поему в стилі «Енеїди» Івана Котляревського. З десяток авторів з усіх усюд узяли участь у ньому. Пізніше ці твори опублікували в альманасі «Весела Січ». Почитавши їх, автор цих рядків сказав Петру Павловичу: «Із усіх віршів і поем у стилі «Енеїди» найкраща – в нашого Білогуба». А ще він не раз ставав лауреатом конкурсу «Пересмішник» асоціації «Весела Січ».
На жаль, Володимир Григорович на пропозицію Петра Ребра вступати до Національної спілки письменників весь час відмахувався – мовляв, пізніше, потім. Йому дали б рекомендацію без проблем і зайвих відмовок чимало веселосічовиків - членів НСПУ. На жаль, цього не сталося. А незабаром і він полинув у вирій.
Не тільки жанри гумору й сатири підкорилися Володимиру Григоровичу. Він був ще й гарним ліриком. Про це свідчить хоча би пісня «Дівчина з Оріхова», яку поклав на музику й виконав співак і композитор Анатолій Сердюк.
Пилип ЮРИК,
член НСПУ, колишній веселосічовик