Нестерпно важкі 18 кілометрів пішки хлопці йшли довгих 3 дні до точки евакуації.
Про вихід військовослужбовців розповіли на
«Майже рік тримали позицію на Оріхівському напрямку на Запоріжжі хлопці з мотопіхотного батальйону 65 бригади.
320 днів вони виконували бойові завдання на "нулі". І це завдяки такій сталевій піхоті стоїть сьогодні Нововандріївка. Стоїть Новоданилівка, Омельник, стоїть Оріхів.
Майже рік на нулі – така ціна нашої свободи, нашого права називатися українцями.
На Запоріжжі почалися дощі й тумани – саме та пора, яка дозволяє замінити хлопців на позиціях, забрати поранених і загиблих, підвезти БК і продукти. Бо на півдні за сонячного літа і тепловізора не треба – довкола все проглядається на кілометри.
Учора, наприклад, поміняли 4 бійців одного з батальйонів 65 бригади. Втомлені, змучені і знесилені, вони не втратили бойовий дух і не зневірилися у своїй роботі.
«Новоандріївка – наша!» – це почуття виконаного обов’язку тримає солдата краще за всі стимулятори.
Вони готові «підремонтуватися» і повернутися у стрій – і це не завчені пропагандистські гасла, а суть їхньої роботи – захищати своє.
Вони чесно виконували свій солдатський обов’язок, коли доводилося відбивати атаки, слухати дзижчання смерті у небі і скучати за рідними. І не просили їх поміняти.
А знаєте чому? Бо ротація влітку – вірна смерть. Наших хлопців пробували замінити неодноразово за цей неповний рік – одна група заміни загинула, не дійшовши до позицій; інші отримували поранення і змушені були відійти.
Лише пізньої осені спроба була вдалою. Це відповідь на закиди всім тим, хто звинувачує командування, що воно не хоче міняти своїх бійців на позиції.
А правда дуже проста і страшна – це війна дронів і артилерії, тут ротації відбуваються лише по негоді. Така ціна кожного збереженого кілометра рідної землі, яку боронять ці хлопці тут, на Оріхівському напрямку.
…Вони вийшли, живі й нескорені, і про це вже можна казати. Нестерпно важкі 18 кілометрів пішки хлопці йшли довгих 3 дні до точки евакуації. Потім була не менш небезпечна дорога на броні по кіл-зоні до побратимів, де їх одразу чекали медики.
А далі їх жде лікування, тривала реабілітація – і рідні, які до останнього не вірили, що хлопців виведуть живими.
Мотопіхотний батальйон – вивели, поміняли, втримали! Хлопці живі, позиції – тримаємо. Новоандріївка – наша!».
Провідник смертельними стежками Оріхівського фронту
Бути провідником на війні – це треба бути кіборгом, мати безстрашність самурая або 9 життів, як у кішки. Ну й відповідальність надмірну – бо ж ведеш за собою не просто бійців, а живих людей, кожного з яких чекають дома рідні і близькі.
Віталій на позивний Чебурашка – був до війни звичайним хлопцем із міста Шостка на Сумщині. Працював будівельником, прорабом на будівництві. Одружений.
"У 2023 році призвали до лав Збройних Сил України, воював у 117 бригаді тероборони. Пройшов пекло Курщини. Вижив. А потім перевівся в піхоту 65 бригади. Тут, на Запоріжжі, на позиції отримав поранення, повернувся. Попросили завести групи.
Довелося досконально вивчати мистецтво сучасної війни і оріхівську кіл-зону до найменших нюансів, щоб і самому вижити, і групу зберегти!.
Труднощі провідника? Наприклад, групу Механіка (Олександра Малодушного) він виводив 3 дні до точки евакуації.
Біля 18 кілометрів смертельно небезпечними фронтовими стежками 3 дні під дронами, під дощами і без надійних укриттів по дорозі.
Просто вдумайтеся в це... І зірваний простуджений голос – найменша проблема у питанні виживання в сучасній технологічній війні дронів.
Сталеві люди сталевої піхоти. Достойні нащадки запорозьких козаків», - зазначають комунікаційники 65 ОМБр.
Відео (за покликаннями) Сергія Скібчика
