Родини військовополонених та зниклих безвісти взяли участь у флешмобі, символом якого був дзвіночок
Дзвін лунав у Запоріжжі та інших містах України за зниклих безвісти та військовополонених захисників та захисниць України
Як зазначила організаторка щотижневих акцій «Не мовчи! Полон вбиває» Стелла Орел, «одночасний передзвін символізував віру, надію та солідарність усієї України з тими, хто чекає на повернення своїх рідних додому!».
«Всеукраїнський флешмоб «Дзвони надії для тих, хто в тиші» - це мирна акція солідарності, створена для підтримки родин військовополонених та безвісти зниклих захисників.
Мета ініціативи - нагадати суспільству про тисячі українців, які досі перебувають у ворожому полоні, та підтримати їхні сімʼї, що живуть у щоденному очікуванні», - зазначила військова волонтерка, яка разом з родинами організовує щотижневі акції у Запоріжжі з травня 2024 року.
Останнім часом акції у традиційному форматі — з шикуванням учасників вздовж центрального проспекту - проводити майже неможливо через тривалі повітряні тривоги у нашому прифронтовому місті. Під час тривог масові заходи проводити заборонено.
Родини військовополонених та безвісти зниклих фотографуються на локації з плакатами, портретами своїх рідних та банерами, роблять загальне фото і розходяться по домівках до наступної акції.
Цього разу після акції учасники записали відеозвернення, в якому зазначили, що обіцяні оборонцям Маріуполя «3-4 місяці почесного полону перетворилися у чотири роки та два місяців пекла!».
Запорізькі родини українських військовополонених ОЗСП «Азов» звернулися до міжнародних організацій, Офісу Президента України, Володимира Зеленського, Кирила Буданова, Ірини Верещук, Рустема Умєрова, Координаційного штабу з питань поводження з_військовополоненими та Офісу Військового Омбудсмана.
«Коли нарешті дійде черга до тих, хто пʼятий рік чекає на обмін! Вимагаємо чесних обмінів!», - зазначили учасники акції.
В тему
Повернули під час обміну
Російський суд засудив Івана Бочкарьова та Дмитра Канупєра до 29 років колонії. Їх звинуватили у вбивствах цивільних у Маріуполі. Єдиний "доказ" - зізнання, вибиті під тортурами. Обох звільнили під час обміну в жовтні 2024 року.
Ці хлопці - розвідники "Азову". З перших днів вторгнення вони тримали оборону Маріуполя, ходили в розвідку, давали вогневу підтримку піхоті, мінували підступи до міста. В одному з боїв їхня група знищила ворожу автівку з росгвардійцями.
Саме цей епізод росіяни використали, щоб зробити з них убивць мирних людей. Маріуполь випалювали авіабомбами та артилерією.
Але азовці трималися до середини травня. Коли кільце облоги стиснулося до "Азовсталі", вони отримали наказ вийти в полон.
У Таганрозькому СІЗО їх зустріли побиттям і електрошокерами. Допити тривали місяцями. Слідчі ФСБ вибивали зізнання у злочинах, яких не було.
Їх били до непритомності, підвішували та не давали їсти. Канупєру випалили на руці літеру "V", коли він був без тями.
Бочкарьова змусили взяти на себе десятки вигаданих убивств - слідчі вимагали, щоб він сам придумував дати, місця та кількість жертв.
Вони підписували папери, часто не бачачи, що саме підписують. Суд в окупованому Донецьку тривав три засідання. Адвокат їх не захищав. Прокурор відверто сказав: "Пацани, вас однаково поміняють".
29 років вони сприйняли майже з полегшенням - бо найбільше боялися довічного. "Чорний дельфін" чи "Полярна сова" - тюрми, з яких не повертаються.
Вони знали: цей строк фейковий. Рано чи пізно їх обміняють. Так і сталося.
Сьогодні обоє - знову на службі.
Канупєр написав книгу "Окраєць" про пережите в полоні.
Бочкарьов переніс шість операцій. Вони повернулися і продовжують воювати.
Їхня історія - одна з сотень. Коли російська судова машина перетворює правосуддя на пропаганду, а військовополонених - на цапів відбувайла. Щоб виправдати власні злочини, скоєні в Маріуполі (історію двох засуджених “азовців” лпублікував на своїй фейсбук-сторінці Олег Байрак).
Просто жвх
Куди росія направляє та що насправді робить з військовополоненими
Артем Євдокименко двічі пережив глуху невідомість через брата Олександра. Спочатку той зник безвісти на фронті. Потім - потрапив у полон. Російський суд дав йому 14 років за "тероризм" і відправив у Верхньоуральськ - одну з найжорстокіших тюрем, яку називають "криткою".
Звідти не повернувся ще жоден українець. Адвокатам не дають побачень. Зв'язок обривається.
Єдине, що відомо - там камери, де світло ніколи не вимикають, і тортури, які не сняться навіть в кошмарах. Але Верхньоуральськ - це лише одна точка на мапі смерті. Ось що відбувається в інших "конвеєрах":
Таганрог (СІЗО №2). Тут вбuлu щонайменше 16 наших хлопців. Катування починаються з перших годин "прийомки". Електрошокери, "розтяжка", примусові бої між собою. 70% тортур - без жодної мети, просто заради задоволення катів.
Мордовія (ВК №10). Росіяни називали це "маленьким Гуантанамо". Там служив фельдшер на прізвисько "Доктор Зло". Він бив струмом за прохання про допомогу. Українців карали за те, що вони вбили комара або зменшили гучність пропаганди. На них нацьковували собак
Вязьма. Тут наших вбивають туберкульозом - без ліків та допомоги. Одне тіло чотири доби лежало просто у снігу, щоб інші бачили. Начальник СІЗО на прізвисько "Бєгом" особисто бив полонених палицею по руках і геніталіях.
Камишин. Медики тут радять: "Рана на тілі? А ти не чухай". Скаржишся на біль - отримуєш нове побиття. Тут масово тримають "азовців", тому дозволено все.
Каменськ-Шахтинський. Люди вмирали від голоду та інсультів після знущань. Коли мав приїхати Червоний Хрест, звідти вивезли всіх поранених - щоб показати "зразкову" колонію.
Загалом задокументувано 695 форм катувань. Електрошок, підвішування, імітація розстрілу, сексуальне насильство арматурою та туалетними щітками, російська музика на максимумі по 16 годин на добу.
І це не садизм окремих охоронців, - це системна політика Кремля.
На сьогодні в російських тюрмах загинули щонайменше 206 українських військовополонених. Але реальна цифра більша, бо тіла повертають з такими слідами, що експерти не можуть довести причину смерті. Вони пишуть "виснаження" або "серцева недостатність". Навіть коли над грудьми вирізане око.
Найстрашніше - багато хто не витримує вже на волі. Після обміну "1000 на 1000" кілька звільнених бійців померли вдома через кілька днів. Серце просто зупинялося, - написав на своїй фейсбук-сторінці Олег Байрак.
Ще фотомиті акції
