Запорізький фотомайстер Ігор Гірник 35 років працював в системі гідроенергетики, побував на усіх українських ГЕС, їздив у відрядження на інші станції колишнього СРСР. Почав фотографувати ще під час служби в Радянській армії, у 80-х роках, потім прийшов у фотоклуб «Запоріжжя». У 1998 році вступив до Національної спілки фотохудожників України.
Фотографія — це спосіб зупинити мить, але для Ігоря Гірника це ще й спосіб прожити життя глибше. У свої 70 з гаком років він не лише мандрує, знімає і ділиться досвідом, а й надихає десятки молодих фотографів шукати світло навіть у найтемніші часи.
«Будь-яка вільна неділя, будь-яка відпустка — я намагаюсь кудись вирватися. Усе життя — в русі, в подорожах, у спостереженні», — розповів Ігор під час творчої зустрічі, присвяченої відкриттю його персональної фотовиставки.
Від Байкалу до Карпат
Його фотоархів — це географія колишнього союзу, близького зарубіжжя. Байкал, Біле море, Урал, Карпати, Хортиця, Кривий Ріг, Гайворон, Хорватія… «Я бачив країну зсередини. І природа — це те, що залишається вічним. Вона поза політикою, вона живе своїм життям і дає сили тим, хто готовий її слухати».
Після розпаду СРСР подорожі переважно зосередилися на Карпатах.
«Наші гори — це простір свободи. Ми з колегою Юлією Борисенко піднімалися на Хом’як, мріємо дійти до Піп Івана. Без турів, без готелів — своїм ходом, своїми легенями».
Камера — біля серця
Гірник — не технофетишист. Знімає Canon'ом, об'єктиви обирає практичні. В дорогу — легкий набір, бо іноді в рюкзаку понад 20 кг. «Фотокамера завжди має бути біля серця — тоді знімок вдається».
Його погляд — це уважність до деталей: промінь світла в лісі, старенький дід з макулатурою, дитячий погляд, що загубився серед снігу.
«Я люблю знімки, які не повториш. Один кадр — один шанс. Це феєрверк душі», — пояснює він.
Без фотошопу — як без фальші
Ігор не приховує скепсису до цифрової обробки:
«Фотошоп — це комп'ютерний дизайн. А я хочу, щоб у знімку було життя, а не штучність. Тому втручання — мінімальні. Світ треба спостерігати, а не малювати».
Учитель простоти
Про Гірника як наставника говорить його колежанка Юлія Борисенко:
«Я навчилася у нього простоті. Їдемо на велосипеді — ніякого пафосу, ніяких надмірностей. Уміння жити легко — ось його стиль. І це не лише про фотографію».
Вона додає, що у творчості він не нав'язує — радше ділиться. «Ми — партнери. Я питаю його думку, він — мою. Це справжнє творче співробітництво».
«Моя мама — 104-річна героїня»
Особливо зворушливим був момент, коли Ігор розповів про свою матір. Їй — 104 роки. Вона досі варить холодець на його день народження.
«Вона майже не бачить, майже не чує, але живе волею. Це такий приклад сили, якого я більше ніде не бачив», — каже Гірник.
Поради тим, хто фотографує
На завершення Ігор поділився простими, але важливими порадами:
– Більше знімайте.
– Не шкодуйте ракурсів — залізайте на паркани, присідайте, шукайте.
– Портрет — це не обличчя, це душа. Щоб зняти людину, треба її пізнати.
– Не оминайте проходні кадри — серед них трапляються перлини.
– І головне: «Світ треба вивчати, вдивлятись у нього. І тоді кадр сам ляже на душу».
На виставці майстра у фотоклубі «Запоріжжя» (пр.Соборний, 159) є кілька світлин, зроблених під час роботи в системі гідроенергетики. Але переважна більшість фотографій - це пейзажі, люди і природа. Вхід на виставку безкоштовний.