Це рядок з вірша, присвяченого загиблому захиснику України Андрію Тичінському його молодшою сестрою Вікторією.
На моє прохання вона розповіла про свого брата, за яким дуже сумує.
Тичінський Андрій Олегович народився 6 серпня 1980 року в Запоріжжі. Вже у дорослому віці переїхав до Оріхова.
Останні роки до війни працював на місцевому ринку. Залишався у місті, допомагав жителям, бо за характером був добрим чоловіком.
В Оріхові з волонтеркою Любов'ю Яровою
- Коли ворожі обстріли по центру Оріхова почастішали, - розповідає Вікторія, - брат наважився переїхати до нас в Омельник, де на той час було спокійніше, ніж у місті.
У 2025-му Андрій був мобілізований на військову службу, прийняв присягу на вірність українському народу. Свій обов’язок виконував чесно, воював за свободу і незалежність України.
Востаннє ми спілкувалися з братом по телефону 24 серпня 2025-го. Не знала тоді, що більше не почую його рідний голос… Мені його так не вистачає…
А потім була гірка звістка - загибель Андрія.
1 вересня 2025р. під час виконання бойового завдання внаслідок обстрілу з боку противника (Серебрянський ліс) в районі населеного пункту Григорівка Бахмутського району Донецької області Андрій Тичінський отримав поранення, несумісне з життям.
Це непоправна втрата для матері Галини Єгорівни і сестри Вікторії. Змиритися з цим неможливо, біль у серці не згасає. В річницю загибелі свого героя знову згадають його добрі справи. А світлу пам'ять збережуть назавжди.
Тамара Курочкіна
