Читання сучасної драматургії “Місто зустрічі” проходили в академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені В.Г. Магара у рамках проєкту “Драматургія змін: театральна мережа для суспільного діалогу”.

Цікавий захід тривав два дні. Програма читань складалася з презентації драматургічної збірки “Драма панорама”, перформативного читання акторами театру п’єс “Привиди в гілках” Валерія Пузіка і “Птах на горищі” Олега Михайлова, і показу на Малій сцені драмедії паралелі «Дар», яку режисерка Олеся Плохоткіна поставила за п’єсою завідуючої літературно-драматичною частиною театру Наталії Ігнатьєвої.
Автор першої п’єси — військовослужбовець, тому він не зміг вийти на зв’язок з театром, а от Олег Михайлов бачив читання своєї п’єси акторкою, студенткою Харківської академії культури Софією Якименко і взяв участь в обговоренні.

Презентацію драматургічної збірки “Драма панорама” провела Наталія Ігнатьєва, яка на сьогодні є однією з найвідоміших драматургинь — вистави за п’єсами Наталії показують більше десяти театрів України.

До неї онлайн долучилися Дмитро Терновий, директор харківського «Театру на Жуках», причетний до видання. І драматургиня Ірина Гарець - засновниця першої онлайн-бібліотеки п’єс сучасних авторів/рок України UkrDramaHub. Відкрила читання директорка-художня керівниця театру імені Магара Наталія Власова

“Наша подія - “Місто зустрічі” безпосередньо пов’язана зі збіркою “Драма панорама” та людьми, які її створили, - розповіла Наталія Ігнатьєва. - Чому? Тому що є така тривіальна фраза: “Немає сучасної української драматургії”. Але насправді сучасні п’єси є. І їх багато!
Люди, які проводять фестиваль “Драма спринт” і підготували збірку “Драма панорама”, створили UKRDRAMAHUB - портал сучасної української драматургії. Це величезний сайт, на якому зібрані 750 п'єс сучасних українських авторів(-рок). Там тексти різних жанрів, на різні теми, на різну кількість акторів, для різної аудиторії. Сайт дуже зручний як для театрів, які шукають сучасні п’єси, так і для авторів, які хочуть презентувати свої твори.

Збірка “Драма панорама”, яку ми презентували, вийшла вдруге, в ній зібрані 8 п’єс, ці тексти перемогли на різних драматургічних конкурсах у 2024 році. Кошти від продажу цієї збірки автори використають для випуску наступної збірки, у яку ввійдуть тексти-переможці конкурсів у 2025 році”.
Наталія Ігнатьєва зазначила, що тексти дуже сучасні, деякі створені військовими.
“З 2022 року дуже активізувалася творча енергія українців. Багато хто пише тексти, пісні, створює або оновлює театральні форми, презентує себе через мистецтво, бо це допомагає нам “тримати дах” на місці, виживати в умовах війни, бути продуктивними і цікавими. П’єси в цій збірці - вони такого плану.
З одного боку, рефлексії про те, в чому ми живемо, з іншого боку, це фактаж, який треба зафіксувати, щоб не забути. Звичайно, тут є хороша театральна складова — з текстами можна працювати, їх можна ставити. Вони добре розходяться по Україні — в театрах йде дуже багато читань і презентацій”, - розповіла драматургиня.

Увійшла в збірку і п’єса “Привиди в гілках”, автор якої — військовослужбовець Валерій Пузік. У 2024 році текст став переможцем конкурсу EURODRAM. П’єса визначається як “драма, містика, для дорослих, 7 актів, 40 сторінок”. У ній використовуються народні обрядові пісні, а також пісня гурту Casa Ukrania “Хай палає небо і горить земля”. Режисер читання — головний режисер театру, заслужений діяч мистецтв України Віктор Попов.
“Село після окупації росіян в Херсонській області. Військові поселяються в покинутому будинку місцевої жінки. Починаються відбуватися дивні та страшні речі. Вмирає побратим Костя, з’являється Янгол, який забирає душі померших і переводить їх у потойбіччя, а також три дівчини, чи то привиди, чи відьми - нікому не відомо. Вони приходять до тих, хто має загинути і розмовляють з ними”, - так сюжет “Привидів в гілках” описують на сайті UKRDRAMAHUB.
Дійові особи, зрозуміло, військові — Бурий, Васька, Андерс, Фінч, Костя, Живчик, Іванович, а також медик Таблетка, є й жіночі ролі: Вона — мерево, Бабуля з пиріжками та Дівчина Янгол - провідниця душ у потойбіччя.

Дія відбувається в селі за п'ятнадцять кілометрів від нульових позицій на Херсонщині, де служив автор. Якщо коротко, ця п’єса — про реалії війни, про це діалоги головних героїв.
Автор про неї сказав так: «Написав п’єсу. Називається “Привиди у гілках”. Похмура. Без хепі-енду. Про війну. І про смерть”.
А напередодні її англомовних сценічних читань у Санта Моніці (США) написав короткий есей про цей текст, який було перекладено англійською та зачитано перед початком вистави. Він розповідав американській публіці, що якось випадково вкотре почув по радіо пісню «Хай палає небо» одеського етногурту Casa Ukrania:
«Ця пісня часто лунала в салоні автомобіля яким ми їздили на бойові завдання в Херсонській області. Міномет, боєприпаси – в кузові, зброя в салоні і ми, втомлені та змучені, в касках та бронежилетах.

Коли слухав, я згадав Бурого, Андерса, Ваську та інших хлопців, з якими жили в одному селі в одній хаті. База – так ми називали ту хату. Про неї місцеві розповідали всяке: тут жила відьма, тут жили росіяни, тут жила зрадниця, що співпрацювала з окупаційною владою і таке інше.

Ми жили в цій хаті, темрява поїдала нас, темрява і відсутність зв’язку. Новини про загиблих доходили ефірами радіостанцій: підірвався на міні, не доїхав, приліт керованої авіаційної бомби росіян в будинок цивільних.
“Хай палає небо” – пісня того періоду. І те випадкове звучання з динаміка радіостанції ніби занурило мене назад в той час. Я ходив з дивним відчуттям, пригадуючи ночі і дні, проведені в мінометній батареї, а потім, зрештою, відкрив на ноутбуці файл і підписав його “Привиди у гілках”, п’єса.

“Привиди у гілках” – це один рядок з пісні. П’єса мала бути переосмисленням того досвіду, тих слів і того часу, коли лінія фронту під боком, коли чуєш вибухи і стрілкотню, коли час зупиняється, зупиняється, сповільнюється, але не робить закономірний стоп.
Ти ще живий, ти дихаєш, ти мусиш виконувати свою роботу. П’єса мала бути стиранням межі між життям і смертю, між світом живих і світом мертвих, між людьми та богами».

Відповідаючи під час обговорення на питання, чому з поміж інших п’єс обрав для читання саме цю, Віктор Попов зазначив: «Скажу відверто: це дуже чесний текст. Коли я його читав, в мене виникла справжня емоція. І я розумів, що ця емоція важлива для слухачів і для акторів. Я не помилився». Чи переросте перформативне читання у виставу хоча б на малій сцені театру імені Магара — покаже час.

“Птах на горищі” Олега Михайлова — це надзвичайно болючий текст про трагедію українських дітей, викрадених росіянами на окупованих територіях України, які вони цинічно називають “новими територіями”.
На перформативному читанні у виконанні Софії Якименко його підсилював виразний медіадизайн студентки Хортицької національної академії Анастасії Деркач.

У п’єсі одна дійова особа — Вона.
“Незабаром їй виповниться чотирнадцять років. Люди, які розлучили її з матір'ю, зруйнували її місто та вивезли до іншої країни, хочуть тепер, щоб вона стала однією з них. Росіянкою. П'єса розповідає історію дівчинки з Маріуполя, яка змогла зберегти у своєму серці Україну”, - так коротко п’єса анонсується в онлайн-бібліотеці. Це монолог 13-річної дівчинки, яку забрала до себе жити російська омбудсменка з захисту прав дітей марія львова-орлова.

Разом з мамою юна маріупольчанка виїжджала з окупованого росіянами міста, де вони ховалися від обстрілів у підвалі і де внаслідок прильоту ворожої бомби загинула її неходяча бабуся. Мама дівчинки служила в “Азові” і при перевірці на блокпосту у неї знайшли військовий квиток. Більше матері донька не бачила.
Випадковий знайомий на ім’я Нікіта запропонував їй їхати в Донецьк, куди направлявся з другом. Підлітки опинилися в лікарні, де і відбулася їх зустріч з омбудсменкою, яку головна героїня називає машою. Нікіту львова-орлова всиновила, бо він сирота, а дівчинку — ні, бо знала, що в неї є мама.

Підзаголовок до назви п’єси “Птах на горищі” - (Дев'ять записів на стару відеокасету). За свою проукраїнську позицію дівчинка час від часу опиняється на горищі, це таке для неї покарання придумали маша і її чоловік, священник паша.
Тут дівчинка записує відеозвернення до мами — свої спогади про бомбардування Маріуполя і життя в підвалах, про приміщення на блокпосту, в якому на матрасі лежав росіянин в очікуванні чергової жертви для згвалтування у присутності таких же виродків, про своє життя в росії, де у школі вона відмовлялася співати гімн і вставати, коли він лунав, про несолодке життя в домі маші...
“Іноді я думаю, що мене немає. Що я померла у тому підвалі. І мені не боляче”, - такими словами завершує свою дуже страшну по суті п’єсу Олег Михайлов.

Слухати монологи дівчинки дуже боляче, аж до сліз, адже розумієш, що п’єса написана на реальних історіях українських дітей, вивезених окупантами в росію. За приблизними даними, їх понад 16000.
Режисерка-постановниця Олеся Плохоткіна під час обговорення розповіла, що цю п’єсу вибрала зразу, бо вона її зачепила “як маму, як патріотку”. “Я розумію, наскільки трагедія дітей масштабна і болюча.

Я знаю історії людей, які виїжджали з Маріуполя і розповідали, як на блокпостах знущалися над хлопчиками та їхніми мамами. Перший раз мене ця п’єса зачепила, коли я її прочитала, вдруге — коли побачила перформативне читання в Харкові на фестивалі “Драма спринт”, який проводився для прифронтових театрів. Я ще не знала, буде читання в театрі Магара чи ні, але для себе визначила, що беру її в роботу, - розповіла Олеся Плохоткіна.

Автор п’єси Олег Михайлов, який доєднався до обговорення он лайн, подякував режисерці і акторці за те, що для читання обрали його твір.
“Насправді це було чудово! - зазначив драматург. - Коли народжувалася п’єса, ця тема була лише в новинах, в інтернеті, в драматургії, в театрах її ще не було. Ця тема мені болить. Зазвичай п’єси народжуються з любові. А ця народилася з люті. Мені було дуже важко її писати. Але мені здається, що треба ходити в театр, слухати цей текст, бачити виставу”.

Модераторка обговорень Наталія Ігнатьєва переконана, що цю історію мають побачити за кордоном: “Бо ми знаємо свій біль, ми в цьому живемо, знаємо, що насправді відбувається. Ми повинні розворушити суспільство, яке вважає, що “вєлікая руская культура” не може вбивати дітей. Може, ще й як!”

Закінчився цікавий захід показом вистави “Дар”, яку Олеся Плохоткіна поставила за п’єсою Наталії Ігнатьєвої - як підтвердження того, що театр Магара має в репертуарі виставу за твором сучасної української драматургині.
Точка зору
Наталія Власова, директорка-художня керівниця Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру імені В.Г. Магара:

“Протягом двох днів в нашому театрі Магара проходили перформативні читання сучасної драматургії “Місто зустрічі” в рамках проєкту «Драматургія змін: театральна мережа для суспільного діалогу».
Формат читань - популярна театральна форма, якою користуються ледь не всі театри України. Наш театр раніше вже звертався до такої форми роботи і ось у цьому сезоні ми поновлюємо цей напрям.
Це можливість ознайомитися з новими, найсвіжішими текстами, випробувати їх: як звучать, як втілюються, які сенси несуть. Це можливість спробувати новий текст в акторській грі та водночас обговорити з глядачами.
Зрозуміти, що здається найцікавішим, викликає найбільше емоцій та роздумів. На проєкт, до якого ми долучилися, нас надихнув фестиваль “Драма Спринт”: це була спершу лабораторія перших п’єс військовослужбовців, а потім - презентація цих п’єс у вигляді книги та у вигляді перформативних читань.
Ми взяли в читання п'єсу В. Пузіка «Привиди у гілках» в режисурі Віктора Попова, пʼєсу О.Михайлова «Птах на горищі» та виставу «Дар» за п'єсою Н. Ігнатьєвої в постановці Олесі Плохоткіної.
Для нас важливо проводити такі читання, адже театр – віддзеркалення життя. І найбільш гостро й актуально звучить його голос у п’єсах, створених сьогодні.
Після кожного перегляду відбувалося активне обговорення з цікавими акцентами на важливих моментах сучасних текстів. Дякую всім хто долучився до організації, проведення та висвітлення заходу, а також всім учасникам перформативних читань!”

























Фото авторки та з фб-сторінки театру імені Магара

