З початком повномасштабного вторгнення вона не покидає рідну домівку. Ніхто із її родини не виїхав за кордон. А зовсім молодий син мужньо став на захист країни. Цей матеріал про Надію Гайову. Жінку, будні якої сповнені небезпеки у прифронтовому селі. Маму, яка чекає свою дитину з фронту. Депутатку, яка не втомлюється допомагати односельцям.
Надія Віталіївна - депутат Преображенської сільської ради із 2020 року. За її плечима досвід роботи бухгалтером, водієм і навіть у сфері будівництва. Про те, щоб евакуюватися під час війни до більш безпечного місця для жінки не могло навіть бути мови. Присяга на вірність українському народу і просто людська позиція визначили її вибір – залишатися у рідному селі і підтримувати тих, хто потребує цього найбільше.
У першу чергу, жінка почала налагоджувати зв’язки і тісно взаємодіяти із волонтерами аби преображенці могли отримувати усе необхідне.
«Значну підтримку надають капелани батальйону «Маріуполь», які зараз перебувають у Запоріжжі. Вони завжди відгукуються на усі звернення: привозять їжу для цивільних та військових, корм для тварин, газові балони. Також нам активно допомагають волонтери: Сергій із Запоріжжя та Микола із Києва. Зберігаю на згадку безліч відео з ними», — розповідає Надія Гайова.
На сьогодні у Преображенці мешкають переважно літні люди та пенсіонери. Молодь та родини з дітками виїхали подалі від обстрілів. Більшість чоловіків пішли до війська боронити державу. Найважче маломобільним, які не можуть самотужки сходити за хлібом. Саме такими людьми і опікується депутатка.
І ось як відгукуються про неї земляки.
Микола Степанович, 84 роки: «Надія – дуже хороша жінка. Навіть коли летять бомби, вона сідає за кермо і їде до людей з допомогою. Дуже хороша! Поганого про неї нічого не можу сказати. Пригадую, як одного разу вона навіть привезла мені гуманітарну допомогу під час обстрілу…».
Таїсія Іванівна, 62 роки: «Надя завжди відгукувалася на звернення односельців, допомагала нам по змозі сил ще до війни. Зараз знаходить волонтерів, привозять нам гуманітарну допомогу, воду. Спасибі за це велике! Як депутат, вона дуже добре виконує свою роботу. І хліб привезе і завжди відгукнеться, якщо щось потрібно. Не боїться ні війни, нічого, все робить для нас, своїх земляків».
Пані Інна, 60 років: «Хочу сказати, що це депутат, яка працює! Так як вона, нам ніхто не допомагає. Тільки хороші відгуки про неї, скарг немає. Якщо десь трапляються влучання чи пожежа після обстрілів, Надя одразу біля нас. Сідає в машину і їде. Вона все організовує для нас. Багато співпрацює з волонтерами, капеланами, дістає усе необхідне. Завжди з ними на зв’язку. Якщо потрібно щось допомогти від себе особисто, Надя також не відмовляє».
Тамара Петрівна, 69 років: «Це дуже хороша жінка і депутат! Привозить нам і дрова, і газові балони, і гуманітарку. У мене був такий випадок, мені терміново потрібно було до лікарні. Надя відклала усі свої справи і повезла мене до Запоріжжя. Це така людина. Як тільки нас обстрілюють, вона одразу приїздить. У мене на городі аж 4 вирви від бомб. І щоразу Надя особисто з’являлася дізнатися чи все добре зі мною, як я тут».
Пані Лариса, 60 років: «Я почну з того періоду, коли почалася війна. Як тільки нам почали надавати гуманітарну допомогу, Надія була однією із небагатьох депутатів, хто не побоявся організаційних моментів: роботи з документами, звітами. А допомога ця була дуже потрібна. Адже спочатку у селі ще було багато дітей, зовсім маленьких, навіть місячних. І їм потрібні були і підгузки, і суміші, і соки. Надія діставала усе це через волонтерів.
Також діткам постійно привозили іграшки, смаколики. Я все це добре знаю, оскільки тоді поряд з нами був мій п’ятирічний онук. Сьогодні йому вже 7, але хлопчик до сих пір пам’ятає як ховалися у погребі, як там було холодно. А Надя завжди думала про дітей і влаштовувала для них маленькі радощі навіть під час війни. Пам’ятаю, як до Дня святого Миколая приїхали аніматори, влаштували концерт для діток, розваги, були солодощі. Малеча тоді раділа неймовірно!
І до нас дорослих також приїздять капелани, волонтери з концертами. Грають на гітарах. Знаєте, це дуже допомагає морально відволіктися від непростого життя у прифронтовому селі… Авжеж, ми тримаємося, чекаємо на нашу перемогу та скоріший мир. Але інколи на серці буває так тяжко, коли бачиш усю цю розруху та руйнування від обстрілів.
Що хотіла ще розповісти про Надію. Вона завжди виїздить до мешканців, якщо десь трапляються прильоти. Одного разу, завдяки цьому виїзду вдалося врятувати життя нашого співмешканця Володимира».
Пригадує той випадок і сама Надія Гайова: «Мої друзі, маріупольські капелани, подарували мені бронежилет і каску. Я завжди вдягаю їх в дорогу. Якось бачу, після обстрілів загорівся будинок. Одразу зібралася і туди. Людина стікала кров’ю… На щастя, її вдалося врятувати. Військові допомогли мені правильно зафіксувати, прив’язати постраждалого і я відвезла його до шпиталю. Сталося це минулого року. Той чоловік до сих пір дякує за порятунок.
Таких випадків багато, але на жаль не всі вони закінчуються щасливо. Було так, що приїхала, а там людина вже загинула. Це була літня жінка. Викликали поліцію…
Якось приліт стався неподалік мене. Сусіда, який повертався з городу, розірвало навпіл буквально на моїх очах. Тоді я отримала сильну контузію, довгий час погано чула».
Про родину
Син пані Надії – Микола став на захист Батьківщини ще навесні 2022 року. Ось як згадує ті часи жінка: «30 березня, якраз на мій день народження, син зібрався йти на захист. Тоді йому був лише 21 рік. Звісно, я плакала, не хотіла відпускати його. Але він зібрав сумку і поїхав зі словами: «Я йду захищати Україну. Йду захищати тебе».
На той момент його дружина Анастасія уже була при надії. Але ми цього ще не знали. Через тиждень вона повідомила нам про вагітність. А вже 7 грудня 2022 року у них народилася донечка Міланка.
Також хочу висловити вдячність усім нашим захисникам та їх матерям! Низькій уклін за мужність та терпіння. Пишаюся тим, що багато наших земляків боронять рідну землю. Головне – перемога та мир. А все, що зруйнувала війна, обов’язково відбудуємо!».
Наразі захисник проходить реабілітацію після поранення, отриманого на донецькому напрямку. А його дружина із донечкою перебувають у Запоріжжі. Разом із ними мешкає і молодша сестра Миколи – Олександра, яка з осені йтиме в 11 клас.
«Звісно, моя доня ще у тому віці, коли потребує моєї материнської підтримки. І я постійно прошу у неї вибачення за те, що не можу бути поряд постійно. Оскільки моя допомога потрібна у селі. Авжеж, періодично їжджу до Запоріжжя, навідую найрідніших», — додає пані Надія.
Поряд з нею у Преображенці залишається і чоловік Володимир. Він працює в Оріхівській комунальній службі. Разом із колегами прибирають наслідки руйнацій, поливають квіти. Доглядають навіть за напівзруйнованим містом, аби людям, які залишаються там, жилося хоч трішки затишніше.
Одного разу подружжя потрапило під обстріл КАБами в Оріхові. Тоді Володимир закрив дружину собою. «Дякувати Богу, ми не постраждали, лише сильно перелякалися, — пригадує той ризикований випадок депутатка і додає. — Небезпека поряд постійно. Траплялося, що снаряд пролітав практично перед автівкою. Я дякую Богу, що жива. І раз Господь зберігає моє життя, значить я повинна допомагати іншим».
Світлана Сабліна
Фото з архіву Надії Гайової