Понад 60 автівок проїхалися проспектами і вулицями Запоріжжі у рамках автопробігу на підтримку військовополонених, зниклих безвісти та полеглих, тіла яких ще не повернули додому.
Такі “акції на колесах” проводяться вже два роки — щоб нагадати суспільству про героїв, які знаходяться у полоні хто майже три роки, хто — кілька місяців.
Як розповіла одна з організаторок заходу Анастасія Сірук, до акції доєдналися кілька десятків учасників автоклубу «Pratum magnum” на чолі з його засновником, військовослужбовцем 65 окремої механізованої бригади ЗСУ Сергієм. Анастасія зазначила, що зараз треба бути голосом тих, хто в полоні.
«Для них це важливо. Коли мовчать, то це наче зрада. Якщо не ми, то хто? Вони ж за нас стояли і стоять. Якщо кожен буде памʼятати, то ми повернемо всіх», - впевнена Анастасія Сірук.
Ще одна організаторка акції — Антоніна Шурло зазначає, що кричати за полонених вони будуть, поки кожен не повернеться додому.
“На третьому році повномасштабної війни люди мають розуміти, що у нас іде не просто війна, а жахлива війна, в якій зникають тисячі людей — зникають безвісти, потрапляють у полон.
Боремося за те, щоб кожного повернути додому. Якщо це зниклі безвісти, то щоб його ідентифікувати — як полоненого або, на жаль, як загиблого. Це теж дуже важливо! Важливо, щоб вони спочивали на своїй землі, були поховані з шаною і вдячністю за їх подвиг”, - підкреслює співорганізаторка автопробігу.
Серед учасників автопробігу - колишні військовополонені з військової частини 3033 Нацгвардії, оборонці Маріуполя. Були у різних місцях тримання, одного навіть в Алтайський край окупанти вивезли.
Частина повернулася в Україну під час передноворічного обміну 30 грудня 2024 року, є й такі, хто на волі вже довше. Їх реабілітація триває й досі. Багато втратили вагу, позначилися постійні знущання та катування...
Хто прибув раніше, розшукував родичів тих, хто ще залишався в неволі, моніторив групи, списки на обмін і повідомляв їм, якщо побратима повертали в Україну..
“Участь в акції вважаємо для себе важливим рішенням. Коли повернулися, подивилися багато відео про такі акції. Дуже приємно, що виходять навіть люди, чиї родичі не знаходяться у полоні. Не забувають про хлопців, які там.
Хлопцям там дуже тяжко. Ми на собі це відчули.
Треба за них боротися. Кожного дня. Там дуже важко без підтримки, усі знаходяться як у вакуумі. Пропаганда там працює дуже добре. Треба боротися за хлопців. Повернемо кожного! І все у нас буде добре”, - каже Володимир.
Володимир захищав Маріуполь, потрапив в полон при виході з міста. У полоні пробув 2 з половиною роки. “Потягали мене всюди. Всю Донецьку область об’їздив. Там не солодко — знущаються, б’ють. Ми з хлопцями дуже раді, що повернулися додому, - розповів Володимир.
Данило додає, що днем раніше був на акції, яка проходила на площі Поляка. А також долучався до автопробігу у Трускавці.
“Намагаюсь, коли є час, долучатися до таких акцій, підтримувати хлопців. Тому що сам був у такій ситуації і розумію, що хоча б такими акціями треба привертати увагу нашої влади, що треба щось робити, бо там дуже багато хлопців, і їх треба звідти витягнути. Хотів би звернутися до військовополонених: “Тримайтеся, хлопці! Все буде добре, все буде Україна. Усі повернуться додому!”, - каже Данило.
Ще один колишній полонений, Валентин, поділився своєю історією про дорогу додому. В полон потрапив при виході з Маріуполя.
«20 листопада 2024 зібрали, перевдягли в наш піксель. Всі думали, що це буде обмін. Але коли нас привезли в Ростов, то посадили в потяг, “зеківський”. Ми їхали першу добу, другу добу, потім нам інспектори під Перм’ю сказали, що це не обмін, можете не сподіватися. Ми їхали п’ять діб до Алтайського краю. І я зрозумів, що це, дійсно, не обмін, коли побачив «росгвардію». Як завжди — прийомка, потім був камерний режим.
У перший день прийшли, сказали, як себе поводити: завжди закриті очі, щоб ти нічого не бачив, голова десь біля колін, руки за спиною. Пробув там місяць. Це була крайня точка.
28 грудня мене вивели з камери, перевдягнули в форму полоненого, посадили в автобус. Понад 6 годин в одному, потім в другому, потім посадили на літак. Потім він десь приземлився, потім знову злетів. Останній раз приземлилися, посадили в автобус.
“Голову не піднімати!”, хоча очі були зав’язані, руки зв’язані. Посадили в автобус і тоді їх старший сказав: “Ні для кого вже не секрет, що ви їдете додому”. Їхали всю ніч. Потім знову в автобус пересадили.
Я вже зрозумів, що нас привезли “куди треба”, коли сказали підняти руки. Нам розв’язали стяжку, розмотали очі. Під’їхали буси з надписом “Білоруська республіка”, звідти почали виносити пакети — вода, предмети першої необхідності. Військовий з їх поліції сказав: “Чекаємо на наших хлопців”.
Години дві чекали. Коли колона з ними заїжджала, зрозумів остаточно, що це обмін. І що все скінчилося і можна якось розслабитися. Нас посадили в автобуси. Зайшли волонтери, Лубінець (Уповноважений ВР з прав людини. - Авт.) зайшов, подякував нам, подякував тим, хто боровся за нас усіх. Ми вдома. І ми повинні боротися за наших хлопців”, - сказав Валентин.
Серед учасників автопробігу був очільник рекрутингового центру 12-ї бригади спецпризначення “Азов” Едуард.
“На початку повномасштабної війни я, на жаль, у Маріуполі не був, знаходився у Мелітополі, звідки родом. В перший день взяв зброю до рук. Мелітополь ми втримати не могли тому що нас, добровольців, було небагато - близько ста. Обороняв Василівку. Потім вирішив долучитися до центру деблокади, який знаходився у Запоріжжі, ще такий центр був у Києві. І вже на нашій базі створювався відновлений “Азов”, який знаємо зараз як 12 бригаду НГУ.
Виконували бойові завдання — Времівка, Велика Новосілка, контрнаступ, Серебрянський ліс, зараз наші хлопці воюють на Торецькому напрямку.
Наразі займаюсь у Запоріжжі рекрутингом, по можливості підтримую такі заходи, долучаюся до акцій.
Хочу нагадати, що у полоні знаходяться понад 700 військовослужбовців бригади “Азов”. Ми вважаємо, що мають бути визволені абсолютно усі військовополонені, з усіх бригад. Вони на це заслуговують!
Бійцям “Азову” обіцяли, що буде “почесний полон”, вихід у “Особливі умови”. Усі повинні розуміти: наші хлопці надвмотивовані, вони готові були боротися до кінця, не склали б зброю, якби не було наказу. Вони виконали наказ і вийшли у полон. Їм за це обіцяли швидкий обмін.
На жаль, ворог ніколи не виконує обіцянок. І ми маємо це пам’ятати. Особливо коли зараз в інформаційному просторі багато наративів про “договорняк”. Вони порушували домовленості у 2014, 2015, 2016, 2022 роках. Я впевнений, що вони не будуть їх дотримуватися й надалі. Тому борімося — як на полі бою, так і на волонтерському фронті та в цивільній площині», - закликав Едуард.
Автопробіг стартував поблизу Центрального парку культури і відпочинку «Дубовий Гай». Учасники прикріпили на автівки прапори, банери, приклеїли плакати з інформацією про тих, на кого чекають з російського полону.
На знак підтримки водії інших машин щосили тисли на клаксони. У супроводі правоохоронців велика колона проїхала центральними вулицями Запоріжжя, щоб привернути увагу якомога більшої кількості людей.
