Вже 24 роки Юлія Баришева працює в службі порятунку. Як журналістка і – разом з журналістами пресслужби Головного управління ДСНС в Запорізькій області.

Керівниця відділу комунікації Головного управління ДСНС в Запорізькій області, вона створювала і була редакторкою відомчої газети «Ситуація», організаторкою і ведучою профільних телепрограм, які розповідали про будні запорізьких надзвичайників, про правила безпеки для населення.

Її служба вже багато років триває за графіком 24/7. До повномасштабної війни речниця Головного управління виїжджала на серйозні пожежі, під час яких створювалися відеоролики про роботу відважних рятувальників, які приходять туди, звідки інші люди мають вийти живими.

Рахунок врятованих запорізькими бійцями ДСНС вже йде на тисячі. І у кожної врятованої людини є конкретний рятівник — запорізький надзвичайник.

З початком повномасштабного вторгнення росіян служба, звісно, ускладнилася і для комунікаційників, головне завдання яких — розповідати про мужність запорізьких рятувальників, які у числі перших приїздять на місця ворожих обстрілів та прильотів, ліквідовують пожежі, розбирають завали і, на жаль, деблокують та евакуюють тіла загиблих людей. І, звичайно, надають допомогу людям, які її потребують

Полковник служби цивільного захисту Юлія Баришева не відсиджується в службовому кабінеті — вона разом з комунікаційниками виїжджає на місця прильотів, сприяє медійникам у виконанні їхніх професійних обов’язків.

За самовіддану службу має чимало нагород, Зокрема, у минулому році до Дня незалежності була нагороджена відзнакою Президента «За оборону України».

Варто підкреслити: Юлія Баришева - рятувальниця не тільки по службі, але і за покликом душі, у чому за ці роки переконалося чимало людей.

Як не вигоріти при такій важкій протягом багатьох років службі, коли стресові ситуації трапляються майже щодня, особливо зараз? У Юлії Баришевої є свої рецепти психологічного відновлення.

“Це дуже актуальне питання на сьогоднішній день, коли наше, як ми кажемо, ментальне здоров’я дуже складно відновлюється. Але повинно бути так, що “я є”, “я у себе є”, “я повинен дбати про себе”. Якщо я зможу подбати про себе, зможу подбати і про близьких. Тому мій дім — це моя фортеця.

Після напруженого робочого дня я повертаюся додому, як корабль, який після бурхдивого океану повертається у рідну тиху гавань, на свій причал.

Вдома я повністю перезавантажуюся — аби рухатися далі, продовжувати далі виконувати свої службові обов’язки, - зазначає Юлія Володимирівна.

За словами офіцерки, близькі знають, що протягом двох годин її бажано не турбувати — протягом робочого дня у неї від спілкування “перегруз”. Тому дві години мовчання — то для Юлії Володимирівни вже свого роду антистрес.

“Живу в приватному секторі і свій будинок з землею біля нього ні на що не проміняю. Коли знімаю форму і перевдягаюся в домашнє вбрання, йду на город. І починаю спілкуватися з землею.

Любові до земля навчила бабуся, вона була заслуженим виноградарем України, дуже любила квіти. Її добре знало багато людей - овочівники, виноградарі, квіткарі.

Земля забирає в мене негатив. Я розумію, що все, що вкладу в посадку рослин, догляд за ними, дасть свої плоди.. До того ж, рослини не розмовляють і не викликають в мене негативні емоції, яких багато після робочого дня з його численними стресовими ситуаціями.

Ці дві години на городі потрібні, аби я перезавантажилася. У мене росте багато овочів та фруктів, які консервую. У цьому році вже закрила понад 500 банок з дарами саду та городу. Потім багато банок роздаю безкоштовно знайомим і друзям, передаю військовим, Червоному Хресту.

Маю секрет: коли закінчую приготування, завжди подумки додаю дрібку любові до тих, хто буде куштувати ці смаколики. Таку ж дрібку любові додаю і у всі страви, які готую.

Кухня— це також мій антистрес. Вміння готувати мені передалося від пращурів, ніхто мене спеціально не вчив смачно готувати. Вважаю, що воно мені передалося на генетичному рівні.

Так, прабабуся була кухаркою у попа, тато — кухар 6-го розряду. Матуся взагалі була майстром виробничого навчання в кулінарному технікумі, кулінарному училищі, вона інженер-технолог з виготовлення їжі.

Я виросла на кухнях баз відпочинку в Криму та на Азовському морі — щоліта мама виїжджала у відрядження зі студентами.

Окрім землі, яка знімає негатив, та кухні, де вона готує з любов’ю, перезавантажуватися Юлії Баришевій допомагають родина, домашні улюбленці і квіти

Домашніх улюбленців вдома троє, усі такси: Ляля, найстарша за віком, Чіф, найкрупніший собака, і переселенець з Херсонської області Масяня. Масяня найменший, найшустріший, він може гайнути десь по вулиці просто погуляти.

Щоб такс не загубився, “мама” Юля привезла зі Швейцарії дзвіночок, який вішають на шию коровам, щоб знати де вони перебувають. Якщо двіночка на подвір’ї не чутно, значить, малий вже кудись побіг. І треба йти по сусідах його шукати.

“Коли приходжу, вони зустрічають, просяться на руки, облизують... Вони розуміють, що я була в стресі і дарують свою безмежну любов. А ще показують — що опікуються мною, що вони чекають на мене. І я це бачу! Їхню щиру безкорисливу любов”, - розповідає речниця ГУ ДСНС і додає: - У мене вдома три каністерапевта, вони також тримають мій тил”.

Особлива любов — квіти. В кабінеті росте китайська троянда, якій більше років, ніж Юлія Баришева на службі. Це була занедбана рослина, яку Юлія Володимирівна виходила, викохала і тепер рослина її радує гарними квітками. Чекає з відпусток, з відряджень і розщквітає.

А вдома є клумба “Пори року”, яка починає квітнути в лютому первоцвітами і закінчує в листопаді пізніми хризантемами. У різні періоди квітнуть тюльпани, гіацинти, троянди. “Ранкова кава біля квітучої клумби — це традиція”, - ділиться начальник відділу комунікації ГУ ДСНС в Запорізькій області, полковник служби цивільного захисту Юлія Баришева

Сьогодні у Юлії Баришевої - професійне свято, День рятівника України. Мої найщиріші вітання усім нашим героям без зброї!