Після бойових дій питання відновлення стосується не лише зруйнованих будівель та інфраструктури. Довкілля також потребує уваги — але на відміну від доріг чи мостів, екосистеми не можна «відбудувати» швидко. У Запорізькій області, де бойові дії тривають уже чотири роки, значні території залишаються потенційно небезпечними через вибухонебезпечні предмети, а масштаби очищення лише окреслюють глибину проблеми. За минулий рік піротехнічні підрозділи Головного управління ДСНС в Запорізькій області здійснили 1461 виїзд, знищили 7853 одиниці ВНП та обстежили 1167 гектарів території.
«Після закінчення бойових дій роботи по розмінуванню територій триватимуть десятки років, — зазначає начальник відділу гуманітарного розмінування Головного управління ДСНС в Запорізькій області Олександр Юрковський. — Першочергові заходи по очищенню території триватимуть, припускаю, 5-10 років, але ця історія буде з нами завжди».
Втім, навіть очищення територій не означає повернення екосистем до довоєнного стану. «Екосистеми не відновлюються швидко. Це не питання одного року чи навіть п’яти років», — наголошує еколог Максим Сорока. За його словами, у багатьох випадках можна говорити лише про часткове відновлення або стабілізацію, адже «повернути все так, як було, — часто неможливо».
Тому відновлення довкілля — це не окремі локальні роботи, а довгострокова стратегія, що потребує оцінки масштабів забруднення, визначення пріоритетів і чесного розуміння меж можливого.

Земля, що ховає небезпеку

У Запорізькій області відповідно до стандартних операційних процедур усю окуповану територію вважають потенційно небезпечною. Тобто такою, де можуть залишатися вибухонебезпечні предмети. Також потенційно небезпечною є 20-кілометрова зона від лінії бойового зіткнення.
Окрім мін, там залишаються гранати, боєприпаси, випущені з танків, ствольної артилерії, реактивних систем залпового вогню. Біля лінії бойового зіткнення є мінні поля, у тому числі комбіновані. Саме тому цю територію також вважають замінованою.

«Ми не радимо вести сільськогосподарську діяльність у 20-кілометровій зоні через велику загрозу від вибухонебезпечних предметів. Всі угіддя, які входять в цю зону, треба очистити, здійснити перевірку і вже потім на цій землі можна буде працювати. Кожна людина, яка буде там щось проводити, бере ризики на себе», — зазначає Олександр Юрковський.
Наразі піротехніки працюють за заявками. Процес гуманітарного розмінування в Запорізькій області ще не запущений. Незважаючи на те, що деякі населені пункти військові звільнили від ворога, розпорядження щодо початку робіт з розмінування не приймалося — очевидно, з урахуванням безпекової ситуації.

Алгоритм реагування визначений чітко. Якщо фермер бачить вибухонебезпечний або підозрілий предмет, він телефонує 101 і залишає заявку. Виїжджає ідентифікатор — фахівець, який встановлює, чи є предмет вибухонебезпечним. Якщо так, «протягом трьох діб ми відпрацьовуємо цю заявку. Туди виїздить піротехнічний розрахунок і знищує ВНП на місці, або, якщо конструкція дозволяє, то вивозить боєприпас у безпечне місце і там підриває».
Водночас оперативне реагування не дорівнює повному очищенню території. Якщо аграрію потрібно, щоб обстежили все поле, земля має бути включена до річного плану розмінування через органи влади. Після завершення бойових дій її візьме в роботу сертифікований оператор протимінної діяльності — це може бути не лише ДСНС, а й одна з понад 100 сертифікованих організацій, зокрема міжнародних.

Комплекс робіт включає нетехнічне обстеження, технічне обстеження і очищення. Територія має бути безпечною на певну глибину — звільненою від усього металу, а не лише від вибухонебезпечних предметів. «Це довготривалий процес. І він потребує закінчення бойових дій», — наголошує Олександр Юрковський.
Роботу ускладнює й те, що бойові дії тривають поруч. Для транспортування вибухонебезпечних предметів необхідна важка техніка, яка може стати мішенню. «Тобто залучення в зону бойових дій виконуємо специфічно — приїжджаємо, швидко відпрацьовуємо і їдемо», — пояснює він.
За словами Юрковського, масштаби майбутніх робіт важко навіть оцінити. «В часи Другої світової війни таких інтенсивних дій протягом такого тривалого часу на території нашої області не було. Зараз же бойові дії йдуть вже чотири роки, і весь цей час постійно тривають обстріли! Тобто, масштаби робіт, які треба буде провести, вражаючі, це буде надзвичайно великий об’єм».

Те, що лишається після прильотів

Питання розмінування — це не лише безпека людей і можливість працювати на землі. Йдеться і про прямий вплив боєприпасів на екосистеми.
«Вибухонебезпечні предмети бувають з різною бойовою частиною — зокрема, запалювальною, коли після прильоту виникає пожежа, там напалм знищує все. Є хімічні боєприпаси, які несуть хімічну загрозу для ґрунтів, для природи. Дуже багато металу, пороху…», — зазначає Олександр Юрковський.
Йдеться не лише про кратери після вибухів. У ґрунтах накопичуються металеві уламки, продукти горіння, залишки вибухових речовин. Пожежі знищують рослинний покрив і порушують структуру верхнього шару ґрунту.

«Шкода природному середовищу, довкіллю вже на даний час нанесена колосальна, а війна ще ж не скінчилася! На його відновлення підуть десятиліття!».
Таким чином, екологічні наслідки війни не обмежуються моментом вибуху — вони формують довгострокові зміни у стані земель, водних ресурсів та природних систем.

Коли повернення стає неможливим

Навіть після очищення територій від вибухонебезпечних предметів питання відновлення довкілля не знімається. Йдеться не лише про безпеку, а про стан ґрунтів, водних систем, лісів та природних ландшафтів, які зазнали тривалого впливу бойових дій.
«Екосистеми не відновлюються швидко. Це не питання одного року чи навіть п’яти років», — наголошує еколог Максим Сорока.
За його словами, масштаби руйнувань такі, що будь-яке відновлення потребує десятиліть. При цьому варто розрізняти поняття відновлення і повернення до довоєнного стану.

«Ми можемо говорити про часткове відновлення, рекультивацію, стабілізацію. Але повернути все так, як було, — часто неможливо», — пояснює Сорока.
Особливо складною є ситуація з ґрунтами. Вони формуються тисячоліттями, а руйнуються за лічені роки.
«Ґрунт формується тисячами років. Те, що ми знищили за кілька років війни, неможливо відновити швидко», — зазначає еколог.
Навіть після проведення рекультиваційних робіт повного відновлення родючості може не відбутися.
«Ми можемо частково стабілізувати ґрунти, але говорити про повернення до довоєнних показників родючості — це дуже оптимістично», — додає він.
Схожа ситуація з лісами. Посадка дерев сама по собі не означає відновлення екосистеми.
«Посадити дерева — це не означає відновити ліс», — підкреслює Максим Сорока.

Ліс — це складна система, яка включає ґрунти, мікроорганізми, тваринний світ і водний баланс. Навіть якщо висадити дерева, повноцінна лісова екосистема формується десятиліттями.
Окремо еколог звертає увагу на водні екосистеми, які є надзвичайно чутливими до наслідків війни.

«Забруднення ґрунтів автоматично тягне за собою забруднення води», — зазначає він.
І додає: «Неможливо очистити річку, якщо навколо неї зберігається забруднення».
За словами Максима Сороки, важливо не лише впроваджувати технічні рішення, а й розуміти природні обмеження.
«Людина не може пришвидшити природні процеси так, як їй хотілося б», — наголошує еколог.
У багатьох випадках, переконаний він, найефективнішим механізмом є самовідновлення.
«Природа здатна відновлюватися сама, якщо їй не заважати».

Водночас цей процес залежить від рівня забруднення, кліматичних умов і типу екосистеми, а інколи може тривати десятки років.
Еколог застерігає від спроб швидких рішень. «Спроби швидкого відновлення можуть призвести до нових проблем», — зазначає Сорока.
Тому кожна територія потребує індивідуальної оцінки. «Немає універсальних рішень. Те, що працює для однієї ділянки, може бути неприйнятним для іншої».

У підсумку, відновлення довкілля після війни — це не окремі локальні роботи, а довгострокова стратегія.
«Відновлення — це не окремі проєкти тут і зараз. Це стратегія на десятки років», — наголошує Максим Сорока.

Поля, куди небезпечно ступати

Для фермерів Запорізького району питання відновлення довкілля нерозривно пов’язане з безпекою. Земля, яка ще вчора давала врожай, сьогодні перебуває під обстрілами або потенційно замінована.

«Наступна весна буде найважчою за всі воєнні», — говорить Яків Шкарупило, голова ФГ «Ніка». Його господарство з 2 березня 2022 року перебуває в окупації. «Втрачено землю, засоби виробництва, дорогу техніку. Там залишилось самої лише продукції на 46 мільйонів гривень».
Фермер переконаний, що після завершення бойових дій значна частина територій залишиться небезпечною для обробітку. «Коли закінчиться війна, дуже багато земель, зокрема, на окупованих територіях і поблизу, залишаться замінованими. Це нечуваних масштабів екологічна катастрофа! Якщо вартість розмінування одного гектара буде коштувати карколомні суми, які озвучують вже зараз, то відновити землю для обробітку буде просто нереально».
У господарствах, що працюють поблизу лінії бойового зіткнення, ситуація не менш складна. Віктор Хоменко, керівник фермерського господарства «Велест», обробляє землі сіл Преображенка і Таврійське, які перебувають під постійними обстрілами.
«Під прильотами вийти в поля нереально, якщо буде тихо – підемо працювати».

За його словами, за роки війни техніка неодноразово зазнавала ушкоджень: «Під час одного з прильотів ворог розбив чотири трактори. Двічі трактор з культиватором підривали касетні снаряди».

Схожу ситуацію описує Михайло Архапчев, керівник фермерського господарства «Калина». «Наприклад, торік під час жнив на нашому полі комбайн вибухнув, дякувати Богу, люди живі».
Він прямо говорить про неможливість прогнозування весняних робіт: «Насамперед, тому, що ворог робить усе, щоб ми не могли вийти в поле, територія з ризиком для життя».
У Комишувасі, де працює фермерське господарство «Миколай–Поле», фронт наблизився до восьми кілометрів. Микола Грабко оцінює ситуацію без ілюзій: «Посівна буде не просто важкою – на сьогоднішній момент, я підкреслюю – з огляду нинішньої ситуації, ми не вийдемо навесні в поле. Звісно, якщо не станеться якогось дива, – чи то завершення війни, чи перемовин тощо, то працювати буде нереально, я не ризикуватиму життям своїх механізаторів».
Таким чином, екологічні наслідки війни для аграрних територій проявляються не лише в забрудненні ґрунтів чи мінуванні. Вони безпосередньо впливають на можливість господарювання, економічну стійкість громад і продовольчу безпеку.
Фермери наголошують: навіть якщо території будуть очищені, відновлення вимагатиме ресурсів. 

«Хочеться від держави, насамперед, кредитних коштів під дуже малий відсоток», — говорить Микола Грабко.
«На землі, якщо вона буде розмінована і буде чим її обробляти, ми, аграрії, працювати будемо», — зазначає Віктор Хоменко.
Втім, поки бойові дії тривають, питання відновлення залишається теоретичним.
«От як у цій ситуації будувати бодай якісь перспективи на майбутнє, те ж відновлення чи відбудову?» — ставить запитання Михайло Архапчев.

Міф швидких рішень після завершення війни

У суспільстві періодично звучить теза, що після завершення війни процес відбудови буде швидким. Проте як фермери, так і екологи ставляться до таких оцінок стримано.

«Побутує думка у деяких експертів, мовляв, “все швидко відбудується”. Таке заспокоєння дещо поспішне», — говорить Віктор Хоменко.
Максим Сорока також застерігає від спрощеного підходу: «Спроби швидкого відновлення можуть призвести до нових проблем».
Він підкреслює, що навіть за наявності технологій людина не може прискорити природні процеси. «Жодні технології не замінять часу. Ми можемо допомогти природі, але не можемо змусити її відновитися швидше».

Після чотирьох років інтенсивних бойових дій Запорізька область стикається не лише з проблемою руйнувань, а з комплексною трансформацією ландшафтів. Ідеться про ґрунти, що втратили структуру, території, які потребують очищення на певну глибину, водні системи, залежні від стану навколишніх земель.
У цьому контексті відновлення — це не питання темпів, а питання меж можливого.

Стратегія на десятки років: хто і як має відновлювати

Відновлення довкілля після війни не може бути фрагментарним або ситуативним. За словами еколога Максима Сороки, йдеться не про окремі проєкти, а про довгострокову політику.

«Відновлення — це не окремі проєкти тут і зараз. Це стратегія на десятки років», — наголошує він.
Передусім, переконаний експерт, необхідно чесно визначити межі можливого. Не всі території доцільно намагатися повернути до довоєнного стану.
«Є території, які простіше буде законсервувати, ніж намагатися їх повністю відновити», — зазначає Сорока.
Йдеться про землі з високим рівнем забруднення, порушеною структурою ґрунтів або зміненими водними горизонтами. У таких випадках спроби інтенсивного втручання можуть лише погіршити ситуацію.

Він підкреслює, що рішення мають ухвалюватися лише після ґрунтовної оцінки стану територій.
«Немає універсальних рішень. Те, що працює для однієї ділянки, може бути неприйнятним для іншої».
Ключова роль у плануванні відновлення, за словами Максима Сороки, належить державі.
«Держава має визначати пріоритети: де відновлювати, де консервувати, а де мінімізувати втручання».
Водночас без участі громад ефективна політика неможлива. «Громади мають розуміти, в якому стані їхні території і що з ними можна робити», — зазначає еколог.

Однак будь-яка стратегія відновлення залежить від базової умови — завершення бойових дій і забезпечення безпеки. Процес гуманітарного розмінування в області ще не запущений, а 20-кілометрова зона від лінії бойового зіткнення вважається потенційно небезпечною для господарювання.

«Це довготривалий процес. І він потребує закінчення бойових дій», — наголошує Олександр Юрковський.
Таким чином, відновлення довкілля в Запорізькій області — це не швидкий етап «після війни», а складний, багаторівневий процес. Він включає очищення територій, оцінку екологічного стану, визначення пріоритетів і реалістичне планування.
«Ми повинні чесно говорити про те, що можемо відновити, а що — ні», — підкреслює Максим Сорока.

І саме ця чесність у визначенні меж можливого може стати відправною точкою для майбутнього відновлення.

Валерія Константинова
Ірина Єгорова
Анна Кліковк