Серед яскравих зірочок, яких відкрив Міжнародний фестиваль-конкурс дитячої та юнацької виконавської майстерності “Акорди Хортиці” - талановиті Богдан і Ізольда Авраменки.
Сцена Запорізької обласної філармонії, де проходять гала концерти цього престижного проєкту для юних музикантів, вже стала рідною для брата і сестри — вони беруть участь в програмах Запорізької дитячої музичної школи №3, де вчаться, міської дитячої філармонії і вже в двох фінальних концертах “Акордів Хортиці”.
Причому Ізольда і Богдан подають заявки на участь в ньому як окремо, так і дуетом.
Ізольда вправно володіє саксофоном і скрипкою, а Богдан — кларнетом і скрипкою. В дуеті вони виступають як віртуози-скрипалі. Їхні яскраві емоційні виступи завжди знаходять відгук у публіки, у юних музикантів вже є свої шанувальники.
Вперше брат і сестра вразили журі “Акордів Хортиці” у минулому році, вони стали лауреатами і в гала концерті виступали як солісти, так і як сімейний дует. «Угорський танець №5» Й. Брамса у виконанні брата і його маленької сестрички справив на глядачів величезне враження!
Цьогоріч лауреати ІІ ступеня Ізольда та Богдан Авраменко яскраво зіграли п’єсу Володимира Птушкіна «Безперервний рух». І хоча вони не стали переможцями, це аж ніяк не применшує талант юних музикантів. До того ж вони отримали спеціальний приз від одного з членів журі конкурсу.
Наталія Чепуренко, яка багато років живе в Бельгії, має там приватну музичну школу і музичну академію, рада буде бачити юних талантів із Запоріжжя на творчій мистецькій школі, яка проходитиме з 5 по 11 липня. Для участі пані Наталія запропонувала пільгові умови.
«Коли ми вийшли на сцену філармонії у рідному Запоріжжі, мені перехопило подих, - ділиться враженнями від виступу Ізольда Авраменко. - Зал, де ще зовсім нещодавно було тривожно через сирени, затих, а за спиною могутньою стіною встав наш симфонічний оркестр.
Я хвилювалася, але коли в залу увірвалися перші акорди, а мій братик кивнув мені, занепокоєння розчинилося в чистому захваті.
Моя скрипка зазвучала так легко й високо, ніби уносила нас і всіх глядачів далеко-далеко від війни, у світ, де є тільки музика, безпека та абсолютне щастя».
Своїми емоціями від виступу на гала концерті “Акордів Хортиці” поділився і старший брат Ізольди.
«Виступати на головній сцені Запоріжжя зараз — це не просто концерт, це наш спосіб довести, що ми живі й сильні, - зазначив Богдан Авраменко. - За лаштунками мені зводило пальці від хвилювання, адже поруч стояла одинадцятирічна сестричка, яка дивилася на мене як на захисника, і я розумів, що не маю права на помилку.
Але щойно смичок торкнувся струн, мандраж перетворився на крижану концентрацію: я вів нашу тему, прикривав її у складних переходах і відчував неймовірне піднесення від того, як наші скрипки перекривають гуркіт оркестру.
У ці хвилини, підмигуючи їй на спільному пасажі, я почувався абсолютно дорослим чоловіком, який просто тут і зараз відвойовує у темряви красу та мир».
Коли Ізольда з Богданом грали дуетом, без сумніву, найбільше в цей момент хвилювалася одна людина — їхня мама Тетяна
«Це окреме, майже фізичне колотіння серця, де в один вузол зв'язалися гордість, страх і невимовна ніжність.
Коли за спинами моїх дітей загримів оркестр, а в залі запала та особлива, щемлива тиша, мені здалося, що я забула, як дихати.
Я бачила, як моя одинадцятирічна малеча шукає очима підтримки, і як мій п'ятнадцятирічний син, раптово подорослішавши на кілька років, розправляє плечі та впевнено веде її за собою.
У кожному русі їхніх смичків я чула не просто бездоганні ноти, а наш спільний маніфест життя: попри сирени, попри затьмарене війною дитинство, вони стоять тут, красиві й непереможні.
Коли під фінальні акорди син ледь помітно підмигнув сестрі, а вона відповіла йому щасливою посмішкою, сльози самі покотилися моїми щоками — це були сльози абсолютного материнського тріумфу і віри в те, що світло обов'язково переможе», - розповіла Тетяна Авраменко.
Ізольді — 11 років. Вона надзвичайно талановита виконавиця, лауреатка багатьох конкурсів: має вже 65 дипломів, з яких 6 — як володарка Гран прі.
“Саксофон зачарував Ізольду з перших занять — своїм глибоким та оксамитовим звучанням. Стало зрозуміло, що родина саксофоністів поповнилася дуже відданим і надзвичайно талановитим виконавцем. А скільки дивовижних мелодій написано для цього інструменту! І всі їх мріє виконати Ізольда”, - так рік тому представляв глядачам юну харизматичну саксофоністку ведучий Аристарх Клименок.
В активі 15-річного Богдана вже понад 90 дипломів, з яких 13 — як володаря Гран прі.
“Знайомство Богдана з кларнетом відбулося, коли він вже кілька років займався на скрипці. Юні скрипалі, в залежності від свого росту, проходять шлях - від малої скрипки до повнорозмірної. А от дитячих кларнетів не існує, цей інструмент розрахований на руки дорослих музикантів. Але це не зупинило Богдана, зараз він дуже вправно володіє кларнетом, поєднуючи у своїх виступах технічну майстерність і глибокі емоції”, - розповідала про юного виконавця ведуча “Акордів Хортиці-2025” Василиса Мартиненко.
Богдан Авраменко вже офіційно визнаний юний талант: він має звання “артист міської дитячої філармонії” (цього звання удостоюються учні мистецьких шкіл Запоріжжя, які є багаторазовими переможцями конкурсів виконавської майстерності) і стипендіатом міської програми “Обдаровані діти”.
“Богдан та Ізольда почали займатися музикою дуже рано — музика стала для них природним середовищем. Богдан - з 7 років, Ізольда - з 5. Щоденні репетиції та самодисципліна дозволили досягти результатів у ранньому віці.
Богдан подолав складнощі гри на кларнеті та удосконалює гру на скрипці. Ізольда також опанувала одразу два інструменти. Завдяки викладачам ЗДМШ № 3 Биковій Ніні Володимирівні (скрипка) та Небогіну Ігорю Борисовичу (духові) вони отримують новий досвід та професійно зростають кожного дня. Богдан та Ізольда надихаються успіхами один одного. Їхній розвиток — це постійний творчий діалог”, - зазначає мама талановитих юних музикантів Тетяна Авраменко.
За словами викладача з фаху духових Ігоря Небогіна, сама природа наділила Богдана та Ізольду незвичайними музичними здібностями.
«Крім чудового слуху, незвичайного почуття ритму, музичної інтуїції завжди вражало одне — звідки у них розуміння того, як має звучати той чи інший твір?
Відповідь на це складне питання виявилася дуже простою. Музика в їхній душі, музика в їхньому серці, музика в кожній миті життя, яке вони переживають.
Для Богдана та Ізольди музика – це повітря, без якого вони не зможуть жити.
Ніколи не забуду першу зустріч із Богданом та Ізольдою. Вони сиділи в коридорі музичної школи і з особливим благоговінням, як на небожителів, дивилися на кожного педагога, який проходив повз них. В їхніх очах читалося прохання, буквально благання: «Навчіть нас. Ми вже у вашій школі. Ми знайшли те місце, куди нас тягла невидима сила і привела сміливо до вас".
Заняття із подібними учнями — це нагорода для будь-якого педагога. З кожним днем, з кожним місяцем, з кожним роком ми наближаємось до спілкування на рівних.
Ні в кого немає сумнівів, що Богдан та Ізольда стануть нашими колегами і займуть гідне місце серед яскравих виконавців», зазначає Ігор Небогін..
