Оріхів’янин Олександр Назаров свідомо обрав професію військового. Закінчивши у 2012 році 9 класів навчального закладу «Сузір’я», юнак вступив до Запорізького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою «Захисник». Коли у 2014-му почалася російсько-українська війна, він вирішив стати офіцером і продовжив навчання у Національній Академії сухопутних військ на факультеті бойового застосування військ.
У 2018-му молодий офіцер отримав призначення в 56-у окрему мотопіхотну Маріупольську бригаду, в 23-й окремий батальйон.
Мій співбесідник розповідає відверто і без прикрас:
- Починав лейтенантом, командиром взводу. Тримали позиції ЗСУ в с. Піски біля Донецького аеропорту. Пройшли три ротації. Четверта була біля с.Опитне, між Авдіївкою і Пісками, вздовж злітної смуги аеропорту. Там же зустріли і повномасштабне вторгнення росіян. Противнику давали гідну відсіч, але він мав значні переваги у живій силі і озброєнні. Стійко тримали оборону, а потім, коли всі батальйони, в тому числі і той, де я був командиром, втратили боєздатність, нас вивели на відновлення.
Перекинули підрозділ на Гуляйпільський напрямок, де ворог почав наступ. Силами двох батальйонів вибили ворога, закріпилися на позиціях, не давши противнику зайняти Гуляйполе.
А в лютому 2023-го батальйон перевели на Донбас, на північні околиці Бахмута. Вели жорстокі бої з вагнерівцями біля Берхівки, Парасковіївки, Дубово-Василівки. Довелося відійти, закріпитися на нових позиціях. Протягом півтора року тримали оборону на цьому рубежі. Далі були бої за Богданівку і Часів Яр.
У січні 2025-го призначений начальником штабу 153-ї бригади, брав участь у бойових діях на Покровському і Херсонському напрямках.
- А коли отримали нову посаду?
- У липні цього року, коли сталася трагедія у 110-й окремій механізованій бригаді, мене перевели начальником штабу цієї бригади.
- Звання підполковника Ви отримали, перебуваючи на посаді командира 23-го батальйону 56-ї ОМБ? Вам достроково присвоювали звання? Це за особливі заслуги? Нагороди маєте?
- Так, звання підполковника отримав, перебуваючи на посаді командира батальйону. Присвоєно достроково — за виконання бойових завдань, організацію оборони й наступу, збереження управління підрозділом у складних умовах.
Нагороди є. Не заради них воюємо, але це знак того, що робота підрозділу була помітною й результативною.
Для мене головна нагорода — довіра особового складу і те, що більшість хлопців після боїв могли повернутися додому живими.
- В Оріхові, місті, де народились і виросли, давно були?
- У грудні 2022-го і січні 2023-го, коли наш підрозділ воював під Гуляйполем. Приїжджав подивитися на нашу квартиру, яка зазнала пошкоджень в результаті ворожих обстрілів.
- Розкажіть про свою сім’ю.
- Батько перебував на службі в ЗСУ з 2014-го по 2019 рік, хоч мав третю групу інвалідності внаслідок війни. Служив у 55-й бригаді. У 2022-му знову пішов на фронт, але через рік був комісований з другою групою інвалідності. Капітан у відставці.
Мама виїхала з тимчасово окупованого Токмака у березні 2022-го, живе у Запоріжжі, працює у лікарні.
Одружений, донечці Єві два з половиною роки.
- Чому Вас навчила війна? Що найбільше цінуєте в людях, які поруч з Вами?
- Війна навчила відрізняти важливе від другорядного. Цінувати людей, життя і кожну хвилину. Командувати серцем, а не тільки наказом.
Мене війна навчила багато чому. І більшість з цих уроків не прочитаєш у книжках. Вони викарбувані в очах побратимів, у тиші після втрати, у відповідальності за кожного, хто в строю.
- Побажання читачам нашої газети.
- Бережіть те, що ми тут захищаємо — родини, спокій, мову, честь і право бути вільними. Не забувайте, що тил — це не просто місце без вибухів. Це простір, де формується сила країни. Живіть гідно. Працюйте чесно. Тримайте внутрішній стрій.
Тамара Курочкіна
Липень 2025 року
