Сьогодні, 28 квітня, запорізький «Центр допомоги Запоріжжя» відзначає третю річницю роботи
За три роки центр став справжньою опорою для понад 1600 вимушено переміщених осіб, які виїхали з окупованих територій чи населених пунктів поблизу лінії бойового зіткнення. За цей час центр став прихистком у тому числі для 450 дітей. Сьогодні тут проживає 71 людина, 23 з яких діти.
Особливо багато мешканців було у перший рік, коли проходила масова евакуація. У цей прихисток практично усі ВПО потрапляли після реєстрації у пунктах прийому евакуйованих поблизу «Епіцентру» чи в «Козак Палаці».
— Ідея створення цього шелтеру належить керівництву нашої компанії, мені запропонували очолити прихисток для переселенців, які евакуюються з окупованих територій,— розповідає керівник «Центру допомоги Запоріжжя» Микола Городенський, який представляє засновника центру - групу компаній «Інвестохіллс». — Акцент був на Донецькому та Запорізькому напрямку. Рішення про створення центру прийняли дуже швидко, за один день, враховуючи, що у Запоріжжя на початку повномасштабного вторгнення евакуювалося дуже багато людей.
У компанії було офісне приміщення площею біля 2000 м2, яке до війни здавалося в оренду. Але з початком вторгнення армії рф усі орендатори з’їхали. Ми негайно почали діяти. Кожен куток будівлі був облаштований з максимальним урахуванням потреб людей, які шукали притулку.
Акціонери компанії "Інвестохіллс" Андрій Волков та Михайло Бакуненко вклали значні кошти, щоб забезпечити центр всім необхідним, і продовжують це робити і сьогодні, не дивлячись на виклики, з якими компанія зіткнулася за ці роки. Компанія виділила понад 2 мільйони гривень на переобладнання будівлі під шелтер для ВПО.
Були повністю замінені електропроводка та каналізація, зробили дві кухні, установили душові кабіни. Для переселенців закупили побутову техніку — холодильники, пральні машини, електрочайники, бойлери, а також ліжка, матраси, подушки, ковдри, постільну білизну.
Від появи ідеї створення центру для переселенців до її реалізації минув приблизно місяць: роботи по переоблаштуванню почалися на початку квітня, а вже 28 квітня тут вже приймали першого мешканця — жителя Мелітополя.
На травневі свята у 2022-му в центр вже заїхало близько півсотні людей. І з часом кількість мешканців тільки збільшувалась. Регулярно в центрі у перші два роки проживали 100-120 осіб, зараз 70-80.
Із Запорізької області це переважно мешканці окупованих Василівської громади, Енергодара, Мелітополя, а також Оріхівської громади, яка знаходиться під постійними ворожими обстрілами. Багато було на початку повномасштабної війни з Маріуполя Донецької області, Лисичанська Луганської, Херсона, Берислава, Каховки та сіл Херсонської області.
Перебування у центрі для усіх мешканців безкоштовне. Він розрахований на 200 осіб, зараз тут 180 ліжок. Нещодавно обладнали кімнату для маломобільних людей, облаштували і санітарну кімнату.
До речі, тут діють суворі правила — за знаходження у стані алкогольного сп’яніння чи під дією наркотиків виселяють протягом двох годин. Керівник центру навіть алкотестер придбав для перевірки мешканців.
У шелтері є мешканці, які живуть тут майже з початку його функціонування і пам’ятають, у якому стані тут були нежилі приміщення, яка була занедбана територія. Під керівництвом Миколи Городенського люди згуртувалися — разом вони навели порядок на прибудинковій території, тут запроваджені чергування в місцях загального користування та на вахті.
- Насправді ми не ставили мету об’єднати людей, - зазначає керівник шелтеру. - Ми хотіли створити домашній затишок у нашому закладі, щоб люди відчували себе у повному комфорті. Розуміли, що повноцінно замінити їм зруйноване чи втрачене житло не зможемо, але надати тимчасові умови, близькі до домашніх, ми все ж таки стараємось. І те, що зараз можна бачити в центрі — результат роботи багатьох людей. І велика заслуга в цьому — співробітників нашої компанії.
На самому початку ми розмістили у загальному чаті інформацію, що нам потрібні одяг, посуд тощо, і все це доставлялося в Запоріжжя посилками з Києва та Київської області. Отримали дуже суттєву підтримку! Тобто ми виступили єдиним волонтерським фронтом, щоб забезпечити переселенців усім необхідним".
А в шелтері мешканці, за словами Миколи Васильовича, об’єдналися і почали спільно працювати над благоустроєм. Територія біля будівлі була в дуже занедбаному стані — там було сміттєзвалище.
“Протягом перших двох місяців після відкриття ми це власним коштом вичистили, вивезли тонни сміття. Тобто люди згуртувалися навколо ідеї створення домашнього затишку — як всередині будівлі, так і біля неї. Досить багато мешканців самі питали, що треба робити, вони добровільно виходили на прибирання території”, - ділиться Микола Городенський.
Результат соціальної згуртованості може побачити кожен бажаючий. Мешканці разом навели лад на території поруч з будівлею, біля якої три роки тому були бур“яни в людський зріст та купи сміття. Для його вивезення знадобилося кілька машин. Тут з’явилися дитячий та спортивний майданчики, палісадник з квітами, клумби, площадка для сушіння білизни, гойдалки, місце для паління. А ще - великий стіл, за яким можна попити вранці каву.
Остання спільна акція — наведення ладу на площадці позаду будівлі, де росли великі старі дерева і було повно сміття. На суботнику працювали усі чоловіки, яким дозволяє вік і стан здоров’я. Тепер там порядок! Попиляні дерева перетворилися на дрова, які акуратно складені, тут же є мангал для смаження шашликів (коли у шелтері не було світла, на ньому гріли чайники та готували їжу). А ще тут влаштували ще одну площадку для сушіння білизни.
Зараз у “Центрі допомоги Запоріжжя” вже не така плинність мешканців, як була напочатку — коли люди трохи поживши тут, прямували далі у більш безпечні місця. Для мешканців — як дорослих так і дітей — проводиться дуже багато різноманітних заходів: тренінги, майстер-класи, поліцейські та надзвичайники проводять заняття для школярів з основ безпеки тощо
. - Наш центр - це місце, де пересічні українці змогли знайти не лише притулок, але й підтримку та надію на краще майбутнє, - зазначає керівник центру Микола Городенський. - Історія нашого Центру повна важливих кроків і подій, рішучих дій та віри у справу, яку робиш!
Висаджувала квіти
Найстарша мешканка шелтеру — 87-річна Антоніна Іванченко з села Інженерне Пологівського району. Дорога до шелтеру у Василівни, як тут її усі називають, була “тернистою”. З подругою з Новокарлівки чекали евакуації кілька тижнів.
Жінка каже, що вони садили городи, а над головами літали літаки. Облаштували підвал, тиждень прожили там, а коли вже осколки були у дворі і на городі, вирішили виїжджати. Записалися на чергу для евакуації, але їх ніхто не вивозив. Найняли сусіда, в машину помістилися три сім’ї.
З речей Василівна взяла сумку з постільною білизною і сумку харчів. Найбільше бідкається, що там залишилися усі її вишивки — портрети Шевченка, картини, ікони, а також килими.
У Запоріжжі 7 місяців прожила у сестри, потім з різних причин далі не змогла там жити, її перевезли в прихисток у Палаці культури металургів. А вже звідти волонтери доправили в “Центр допомоги Інвестохіллс” (так у 2022 році називався цей прихисток).
Перший рік Антоніна Василівна запоєм читала книги. А ще - вишивала, чим продовжує займатися і сьогодні, у неї вже ціла колекція — молитва, Божа матір, Іісус Христос, котики, вишила 4 чоловічі сорочки на подарунки (одну — Миколі Городенському). Зараз захопилася малюванням, ходить на заняття, де “художницям” 60+. Малюнків у Василівни дуже багато!
А у минулому році Антоніна Василівна вирішила засадити квітами палісадник. Накупила насіння на 180 гривень, у цьому році витратила ще 200 грн.
“Я місто не люблю, люблю село, - ділиться жінка. - У мене в Інженерному було 60 соток городу: капуста, картопля і квіти. Дуже люблю квіти! Приїхала сюди і тут почала хазяйнувати. То куплю, то десь відщипну і посажу. У минулому році було дуже гарно кругом”.
“У шелтері все робимо самі”
Наталія Оберемок виїхала з Оріхова у квітні 2022 року. У шелтер разом з сином Олександром заселилися п’ятими. Окрім Наталії Олексіївни та її сина, тут також живуть їх земляки з Оріхівської громади Олег Козир, Олена Гайдаш і Михайло Руденко.
“Ми жили в Оріхові біля автовокзалу, поруч міст, дорога, - розповідає Наталія Оберемок. - Там найбільше почали бомбардувати. Син працював тут в охороні, зараз працює на волонтерських засадах адміністратором. Коли заїхали 28 квітня, тут ще нічого не було. Йшов ремонт, скрізь були купи сміття, сантехніки переробляли систему водозабезпечення і каналізації.
Спочатку було багато оріхівців, приїжджали сім’ями. І всі стали до роботи: хочеш жити - працюй. Робимо все самі. Навели лад на подвір’ї, де були зарослі лози та бур’яни — тепер там дитячий майданчик, місця для відпочинку, облаштоване місце для сушіння білизни, квітники. По черзі чергуємо - при вході, у місцях спільного користування.
Побутові умови тут - куди ще краще? Є холодильники, на кухнях гарні плити, нещодавно привезли плитки з духовками, пральні машини, обладнані душові, санітарні кімнати. Завдяки зусиллям керівника шелтера Миколи Васильовича облаштовані укриття і дитяча кімната.
А нещодавно зробили кімнату для проживання маломобільних людей, обладнали для них санітарну кімнату.
Ремонтує все сам
Дитячу кімнату відремонтував оріхів’янин Олег Козир, який живе в прихистку з середини червня 2022 року. Олег виїхав з Оріхова 13 травня, коли знаходитися у місті, яке постійно обстрілює ворог, уже стало дуже небезпечно.
Спочатку чоловік проживав на території церкви “Джерело життя” на Кічкасі, працював волонтером у військовому госпіталі та у церкві. У мирні часи Олег Козир займався ремонтами, у Запоріжжі його професійні здібності стали затребуваними. Потім переїхав у цей шелтер.
“Я сюди потрапив як у другий дім, - каже Олег. - Тут моя друга родина, моє основне на сьогодні місце проживання. Працюю тут по будівельним роботам, все роблю своїми руками, що вмію. Микола Васильович позаштатно назначив мене завгоспом, виділив кімнату під майстерню”.
Олег Козир допомагав в ремонті укриття, сам відремонтував з нуля дитячу кімнату — шпаклював, фарбував, клав ламінат, він універсальний майстер.
Каже, це була його мрія — зробити самому дитячу кімнату. Зараз закінчив ремонт кухні на другому поверсі. Вона дуже гарна! Кольорову гаму та меблі підбирав керівник шелтеру, а всі будівельні роботи виконував Олег.
“Те, що в шелтері багато зроблено моїми руками, мені подобається, я щедра людина. Це моя родина, мій другий дім. Нового ще не збудував. Що з будинком в Оріхові, я жив у приватному секторі в Заводському мікрорайоні, не знаю”, - каже чоловік.
Він має свою думку стосовно соціальної згуртованості ВПО, які мешкають у шелтері. Каже, що у прихистку немає такого, що “ти повинен це зробити, є тільки прохання керівника допомогти”. У телеграм-каналі Микола Городенський розміщує прохання виділити час на прибирання території, на розвантаження машини з гуманітарним вантажем тощо. У кого є можливість - доєднуються.
“Це ж все робимо для себе, - підкреслює Олег. - Лінивих видно відразу, байдужих — також. Вони у нас, до речі, надовго не затримуються. Їх ніхто не чіпає, але людина сама бачить, що вона тут “не до двору”. Я так скажу: “Сім’я — у кімнаті, а наша згуртованість — у коридорі, тобто у справах, які ми робимо разом поза стінами помешкання, де живемо”. Мені подобається, що наш Микола Васильович до кожного ставиться з душею.”
Дійсно, переселенцям дуже пощастило з керівником, який турбується, щоб усім було комфортно у шелтері. Але і керівнику дуже пощастило, що у нього є опора з числа мешканців, які відгукуються на його прохання і вони усі разом роблять добрі справи.
Фото авторки і Миколи Городенського