Автопробіг, у якому взяли участь кілька десятків легкових автомобілів, стартував на Прибережній магістралі.
Учасників автопробігу можна було вирізнити в транспортному потоці на центральному проспекті по прапорах та плакатах відповідного змісту. Вони сигналили, нагадуючи мешканцям Запоріжжя і гостям міста про своїх близьких чи побратимів, які знаходяться у ворожому полоні.
На підтримку їх вимог звільнити захисників України на клаксон тисли і інші учасники дорожного руху. Це було так щемливо!
Акція на підтримку військовополонених і зниклих безвісти «Свято без свята» пройшла на площі Митців.
Як і тиждень тому, тут встановили ялинку, яку прикрасили іграшками з назвами підрозділів та іменами військових, які перебувають у полоні.
Зелену красуню обплутали колючим дротом, аби нагадати про те, що наші герої позбавлені найголовнішого - свободи
“Ми хочемо нагадати суспільству і особливо владі, що у полоні нема свят і вихідних, і поки люди святкують, росіяни катують наших хлопців і дівчат! Ми не маємо права мовчати, нас просили про тишу, але не про забуття. Замість 3-4 місяців захисники Маріуполя вже третій рік знаходяться у російських катівнях, де над ними знущаються, морять голодом, катують, - розповідає організаторка щотижневих акцій військова волонтерка Стелла Орел.
Автопробігом і акцією, зазначає волонтерка, "хочемо сказати, що хлопці та дівчата не забуті, що ми боремося за їх визволення. Боротьба за їх звільнення з полону триватиме поки останній герой не повернеться додому».
Біля ялинки — розбита новорічна кулька, як символ «свята без свята», на якому і цього разу не присутній брат, чоловік, син, батько... І одяг з плямами крові...
До речі, під час акції до Стелли Орел підійшов чоловік, який зі сльозами почав дякувати і цілувати руку. Як розповіла потім волонтерка, він служив у 23 бригаді НГУ, у Маріуполі потрапив полон, пройшов через усі жахи, вижив в катівнях і в одному з обмінів повернувся додому.
Рідні військовополонених також влаштували фотовиставку світлин військових, які знаходяться у полоні або мають статус зниклих безвісти.
Зрозуміло, що це далеко не всі герої, які вже третє Різдво чи Новий рік не можуть відсвяткувати з рідними. Серце рветься на шматки, коли думаєш про те, як же багато їх у ворожому полоні.
Віра прийшла з банером, на якому зображені її племінник Олександр, військовий з 36 бригади морської піхоти, і чоловік Валерій, який служив у 54 бригаді. Про Олександра є інформація, що він у полоні, а от Валерій вважається безвісти зниклим, він воював на Донецькому напрямку.
Жінка розповідає, що про долю військовослужбовців 54 бригади, яку вона називала "м'ясокомбінатом", практично немає інформації. Її чоловік зник безвісти ще 1,5 року тому, з тих пір про нього нічого невідомо.
“Про бійців цієї бригади, які потрапляють в полон, російські канали нічого не розповідають, за весь цей час лише чоловік 15 бачила, що вони потрапили в полон”, - каже Віра.
Але попри все, вона не втрачає надії дочекатися племінника з полону і дізнатися про долю свого чоловіка.
Серед учасників акції була і Світлана Дорохова, яка на акції добирається з Степногірська. Її син Олександр Дорохов зник безвісти біля населеного пункту Гродівка Покровського району.
Цього року жінка отримала акт про смерть – за результатами службового розслідування з’ясувалось, що захисник загинув, але вивезти його тіло не було можливості.
Але Світлана не вірить, що сина немає в живих. На акціях в підтримку військовополонених, вона, як і інші мами, тримає фото сина.
А нещодавно стався випадок, який ще більше укріпив віру матері в те, що Олександр живий. Останнім часом здоров’я Світлани погіршилось і жінці знадобилась паличка, щоб пересуватись. Волонтери подарували жінці ціпок, і на одному з малюнків Світлана впізнала зображення вовка – як на татуюванні Сашка.
«Цю палочку мені подарували волонтери, бо зараз просто так не можу ходити. І коли подруга побачила палочку, вона сказала: «Світлано, глянь, тут такий же малюнок, як у твого сина на руці”. Значить, мій син живий», – ділиться Світлана і додає: «Допоки не побачу тіла – не вірю. Впізнаю Сашка за тату вовка на руці»
