28 липня о 13:19 до відділення поліції № 2 (Вільнянське) надійшло повідомлення про ДТП з потерпілими.

На місце події прибули слідчо-оперативна група поліції, рятувальники та медики.

«Попередньо правоохоронці встановили, що 36-річний водій автомобіля «Mitsubishi Pajero» під час обгону виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем ЗАЗ 1103, - повідомляє подробиці відділ комунікації ГУНП в Запорізькій області. - Унаслідок аварії дві пасажирки ЗАЗ загинули на місці, 35-річного водія цього автомобіля з тілесними ушкодженнями госпіталізували.

Водія позашляховика поліцейські затримали на підставі ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України.

За результатами медичного огляду встановлено, що на момент ДТП він перебував у стані алкогольного сп'яніння.

За фактом дорожньо-транспортної пригоди слідчі відкрили кримінальне провадження - правова кваліфікація - ч. 4 ст. 286-1 Кримінального кодексу України (Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом у стані сп'яніння, що спричинило загибель кількох осіб).

Санкція статті передбачає до 12 років позбавлення волі. Тривають слідчі дії».

Поліція закликає водіїв не сідати за кермо у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, неухильно дотримуватися Правил дорожнього руху та швидкісного режиму.

«Відповідальна поведінка на дорозі допомагає зберегти життя і здоров'я всіх учасників дорожнього руху», - зазначили комунікаційники поліції Запорізької області.

Про загиблих жінок розповіли на сторінці КЗ “Центр культури і дозвілля” Михайло-Лукашівської сільської ради.

“Дві долі. Один день. Один біль… Іноді життя пише такі історії, у які не хочеться вірити… Дві жінки. Дві людські долі. Один рік народження — 1966-й… від учора і один день і один рік останнього дня життя …Кожна мала свій життєвий шлях, свою родину, свої турботи, свої мрії, свою працю. Кожна жила звичайним життям, працювала, дбала про близьких, будувала плани на завтра…

Їх об’єднало село Михайло-Лукашеве. Об’єднала багаторічна праця, людська повага, добрі справи. Вони підтримували одна одну, жили поруч, але кожна мала свою історію...

28 липня 2026 року вони вирушили у своїх справах, за збігом обставин їхали разом… Як і тисячі людей щодня, навіть не підозрюючи, що ця дорога стане останньою…

Одна мить. Одне фатальне рішення тих, хто дозволив собі сісти за кермо у стані сп’яніння. Одна страшна трагедія, яка назавжди змінила життя двох родин…

Особливо боляче усвідомлювати, що ці жінки пережили роки війни, повітряні тривоги, безсонні ночі під звуки «шахедів», щоденну тривогу за життя рідних і майбутнє країни.

Вони вистояли перед багатьма випробуваннями, але їхні життя трагічно обірвалися не від ворожої зброї, а через людську безвідповідальність. Вся громада схиляє голови у скорботі. Ми прощаємося з двома жінками, які залишили після себе добру пам’ять, чесно прожите життя, любов своїх рідних і вдячність людей.

Жужа Олена Миколаївна та Тертишна Анна Михайлівна… Дві різні долі, які трагічно поєднав останній день їхнього життя.

Жужа Олена Миколаївна

Є життя, які вимірюються не роками, а добром, яке людина залишає після себе…

Олена Миколаївна народилася 10 липня 1966 року в селі Ясна Поляна Оріхівського району Запорізької області. Після закінчення Яснополянської школи у 1983 році вступила до педагогічного коледжу в місті Запоріжжі.

Навчаючись, уже працювала помічником вихователя у дитячому садку, адже ще змалку відчувала, що її покликання — дарувати дітям любов, турботу та знання.

Після одруження переїхала до села Михайло-Лукашеве, де понад два десятиліття працювала вихователькою у місцевому дитячому садку.

Для багатьох поколінь дітей вона стала другою мамою — лагідною, терплячою, доброю, справедливою. Вона вміла знайти підхід до кожної дитини, підтримати, навчити, заспокоїти, подарувати відчуття любові й безпеки. Саме такі люди назавжди залишаються у пам’яті своїх вихованців.

Та життя не було легким для Олени Миколаївни. Вона рано втратила чоловіка, який помер після тяжкої хвороби.

Залишившись сама, виховала двох дітей — Бориса та Юлію, ставши для них і мамою, і татом, і найнадійнішою опорою.

Вона ніколи не боялася важкої праці. Після роботи поспішала додому, де чекало велике господарство. Тримала корів, заготовляла корми, переробляла молочну продукцію, яку продавала на ринку, щоб забезпечити своїх дітей.

Скільки праці, недоспаних ночей, сил і любові було вкладено в кожен прожитий день… Усе це — на одних жіночих плечах. Вона не нарікала, а просто жила, працювала і любила свою родину…

Саме такими людьми тримається наше село. Скромними, працьовитими, добрими, щирими. Людьми, які не говорять про свої подвиги, а щодня роблять добро.

Особливо боляче усвідомлювати, що життя Олени Миколаївни обірвалося так раптово й трагічно.

Важко знайти слова, які могли б загоїти біль цієї втрати. Висловлюємо щирі співчуття дітям — Борису та Юлії, рідним, близьким, друзям, колегам і всім, хто знав та поважав Олену Миколаївну.

Нехай Господь дарує її світлій душі вічний спокій, а пам’ять про її доброту, щире серце, невтомну працю та любов до людей назавжди житиме у серцях тих, кому пощастило знати її. Світла пам’ять Олені Миколаївні… Вічна пам’ять…

Тертишна Анна Михайлівна

Анна Михайлівна народилася 6 лютого 1966 року в селі Хильчичі Середино-Будського району Сумської області (нині — Шосткинський район). Саме там минули її дитячі та юнацькі роки.

Після закінчення школи здобула освіту в Охтирському технікумі. Після навчання приїхала працювати до села Михайло-Лукашеве, де зустріла свою долю — майбутнього чоловіка Віктора. Тут вони створили міцну та дружну родину, виростили дітей, разом будували своє життя.

Анна Михайлівна була турботливою дружиною, люблячою мамою, доброю господинею. Не цуралася жодної роботи, дбала про родину, тримала господарство, вкладала душу у свій дім, цінувала працю і вміла створювати затишок.

Понад сорок років свого життя Анна Михайлівна присвятила сумлінній праці та служінню людям.

Свій трудовий шлях вона розпочала у 1984 році в галузі поштового зв’язку, де працювала оператором, а згодом — начальником Михайло-Лукашівського відділення зв’язку.

Із 2006 року працювала у сфері земельних відносин, а з часу створення Михайло-Лукашівської територіальної громади обіймала посаду спеціаліста ІІ категорії відділу житлово-комунального господарства, земельних відносин, охорони навколишнього природного середовища, благоустрою, будівництва та архітектури.

Відповідальна, працьовита, компетентна, щира та доброзичлива — саме такою Анну Михайлівну знали колеги, друзі та всі, хто мав честь працювати поруч із нею.

Вона завжди була готова допомогти, уважно ставилася до людей, сумлінно виконувала свої обов’язки та користувалася заслуженою повагою. Її життя було прикладом чесної праці, відданості своїй справі та безмежної любові до сім’ї.

Саме такими людьми тримається громада — скромними, щирими, працьовитими, які не шукають визнання, а просто щодня роблять свою справу.

Висловлюємо щирі співчуття чоловікові Віктору, доньці Світлані, синові Валерію, рідним, близьким і всім, хто знав та любив Анну Михайлівну”.

Вічна пам'ять...