Вшанували оплесками: у запорізькому театрі згадували народних артистів, які давно пішли з життя

Перед початком 97-го сезону у театрі імені Магара провели два душевних заходи — поклали квіти до пам’ятника Володимира Магара, який був головним режисером майже 30 років, і відкрили пам’ятні таблички на гримерках на честь народних артистів України Григорія Антоненка, Тетяни Мірошниченко та Володимира Лук’янця, які віддали усе своє життя служінню театру і стали невід’ємною частиною його історії.

У 2025 році “зійшлися” три ювілейні дати, пов’язані з основоположником традицій театру Володимиром Магаром: 125 років із дня народження та 60-та річниця по смерті, а ще - 70 років виставі “У неділю рано зілля копала”, яка належить до скарбниці історії українського театру.

Традиційно, напередодні відкриття нового сезону «магарівці” вшанували пам’ять корифея. Представники колективу на чолі з директоркою-художньою керівницею театру Наталією Власовою поклали квіти до пам’ятника видатному режисеру й актору.

Вшанувати пам’ять Володимира Герасимовича прийшли, зокрема, й ті, хто був знайомий із Майстром особисто: заслужені артистки України Світлана Бобир та Алла Карпенко, концертмейстерка заслужена артистка України Світлана Ващенко та балетмейстерка-постановниця Тамара Боброва.

«Разом згадали про яскраві ролі та видатні постановки Магара, про ті традиції, які він заклав як головний режисер театру, що очолював і розвивав колектив майже 30 років, із 1936-го по 1965-й. …

І не втрималися від порівняння магарівського масштабного класичного “У неділю рано зілля копала” та ігрового сучасного “Зілля”, у постановці заслуженого діяча мистецтв України Віталія Денисенка, яким у театрі відкривають 97-й сезон», - розповіла директорка-художня керівниця академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. В.Г. Магара Наталія Власова.

Традиційно, напередодні відкриття нового сезону, у театрі вшановують і пам’ять видатних акторів. Торік відкрили пам’ятні таблички на гримерках на честь народних артистів України Івана Смолія, Олександра Гапона, Владілена Попудренка.

А сьогодні такі таблички з’явилися на честь народних артистів України Григорія Антоненка, Тетяни Мірошниченко та Володимира Лук’янця.

З цієї нагоди тут провели невеликі урочистості, на які запросили ветеранів театру, які поділилися спогадами про іменитих колег, а також студентів акторського відділення ЗНУ.

З вітальним словом до присутніх звернулася керівниця театру Наталія Власова, яка зазначила, що дуже важливо пам'ятати акторів, які зробили запорізький тнеатр одним з найкращих в Україні.

Ведуча - заслужена артистка України Наталія Зубик навела цікаві факти з життя цих видатних акторів, які підготувала завідувачка літературно-драматичною частиною Наталія Ігнатьєва.

Спогадами про видатних акторів поділилися колишня багаторічна заступниця директора Валентина Горб, заслужена артистка України Світлана Ващенко і народна артистка України Ніна Шинкарук. А на екрані можна було побачити фотодобірки та архівні відео з вистав, у яких грали Григорій Антоненко, Тетяна Мірошниченко і Володимир Лук’янець.

Григорій Антоненко

Народний артист України, стипендіат довічної стипендії Президента Григорій Миколайович Антоненко - найстарший із акторів-магарівців, який пропрацював із Володимиром Магаром 21 рік! Людина-легенда. А загалом віддав театрові 70 років життя!

Він зіграв двісті з гаком ролей, співав, танцював, мав неймовірно чіпку пам’ять і довгий був «живою енциклопедією» театру. Саме він надихнув видатного історика, колишнього завліта Михайла Гайдабуру на глибоке дослідження історії театру в роки Другої світової війни, під час окупації нацистськими військами.

Григорій Антоненко ще підлітком відвідував театр, дивився вистави українського та російського театрів, що потрапили в окупацію під час Другої світової війни. Відразу після звільнення Запоріжжя від нацистських військ, влаштувався учнем художника в українську трупу.

А в 1944-му році пройшов прослуховування у самого Магара і став ...артистом балету! Уже бувши артистом драми, Григорій Миколайович танцював усе життя.

У багатьох виставах грав із Володимиром Магаром і всією плеядою видатних магарівців. Улюбленими партнерами по сцені були відомі актори Федір Стригун і Микола Гринько.

У кожній із ролей він був неймовірно чарівним. Учасники заходу мали змогу переглянути деякі архівні відео. Перше з них – справжній раритет, адже це запис 50-х років.

«Щорс» Дольда-Михайлика, режисер-постановник Володимир Магар. На кадрах - не лише Григорій Антоненко, а й колоритний Михайло Хорош та Аркадій Трощановський, який був чудовим Лукашем у «Лісовій пісні», а запам’ятався всім за численними ролями Леніна, вождя більшовицького перевороту.

Ще на одному відео присутні побачили вже більш сучасну виставу - «Королева чардашу», де Григорій Антоненко грав Мішку, це одна з найяскравіших його ролей.

Тетяна Мірошниченко

Народна артистка України Тетяна Кузьмівна Мірошниченко магарівській сцені присвятила 53 роки життя! Вона в усьому була справжньою українкою.

Її зовнішність, яскрава та виразна, її приємний голос і прекрасна мова випромінювали українську сутність душі. Ці якості, поряд із жіночою чарівливістю і сильним характером, наповнювали сценічні образи Тетяни Мірошниченко.

У Запорізький музично-драматичний театр молода актриса прийшла працювати на запрошення Володимира Магара в 1956 році. Уже в перших ролях (Живка – «Під зорями балканськими» О. Левади, Варя – «Одна ніч» Б. Горбатова, Таня – «В шуканні радості» В. Розова) вона виявила вміння глибоко розробляти характер, з чарівною безпосередністю передавати почуття й думки своєї героїні.

А наступні роботи – Наталка Полтавка (п’єса І. Котляревського), Маруся Богуславка (п’єса М. Старицького), Харитина («Наймичка» І. Карпенка-Карого) – відкрили високу професійність і велику силу внутрішнього світу артистки.

Широке визнання глядачів і критики здобула роль Кассандри в однойменній драмі Лесі Українки. Над Кассандрою Тетяни Мірошниченко плакали, і під час гастролей у Києві глядачі йшли в театр саме для того, щоб побачити її гру.

У репертуарі Тетяни Кузьмівни залишилось понад 160 ролей у виставах за українською та світовою класикою, в сучасних п’єсах. В останні роки життя вона створила образи тьоті Моті – «Слобожанський анекдот» за п’єсою М. Куліша, Параски в «Сто тисяч» І.Карпенка-Карого, Бабусі – «Вісім люблячих жінок» Р. Тома, Амати в «Енеїді» І. Котляревського, Бабусі в «Сніговій королеві», Бернарди – «Дім Бернарди Альби» Ф. Ґ. Лорки.

Крім сценічної діяльності, Тетяна Кузьмівна займалась педагогічною роботою та брала найактивнішу участь у громадському житті: викладала курс сценічної мови в музичному училищі ім. П. Майбороди; очолювала обласну організацію Товариства «Просвіта» та обласну організацію «Меморіал», була депутатом міської ради, членкинею Союзу Українок.

Пропагувала і захищала українську мову, допомагала молодим акторам.

На відео можна було послухати фрагмент інтерв’ю Тетяни Мірошниченко та подивитися уривок з вистави «Дім Бернарди Альби» Ф. Ґ. Лорки, де велика актриса зіграла одну з своїх останніх ролей. Це фактично останній запис. Роль Бернарди Тетяна Мірошниченко грала до 1998 року, виставу поновили у 2009-у, але, на жаль, актриси згодом не стало.

Володимир Лук’янець

Народний артист України Володимир Олександрович Лук’янець - втілення інтелігентності, людина з чудовим почуттям гумору та поетичним талантом. У театр Володимир Лук’янець прийшов у 1965 році й не покидав сцени до останнього дня життя…

Прихована за зовнішнім спокоєм акторська пристрасність, скульптурна зовнішність, приємний голос і, найголовніше, – майстерність психологічної гри. Саме ці риси акторського таланту виявлялася вже в перших ролях Володимира Лук’янця. Він умів поєднати зовнішню «декоративність» романтичних героїв із трепетністю їхнього душевного життя.

Безсумнівним успіхом актора були ролі Гаральда в «Ярославі Мудрому» І. Кочерги та Долона в «Кассандрі» Лесі Українки – в цих характерах артист втілив тему мужності, відваги, подвигу. Любив і умів Володимир Олександрович створювати комедійні та сатиричні образи, виразно і з філігранним почуттям міри втілював на сцені народні типи.

Але особливо «дефіцитні» здібності В. Лук’янця розкрила психологічна драма. З неповторністю відкриття прозвучала його роль Березіна в драмі «Ураган» А. Софронова. Ця складна, сповідальна роль була дуже близька В. Лук’янцю. Її можна назвати однією з найкращих та найулюбленіших акторських робіт Володимира Олександровича.

Окрім сценічної діяльності, Володимир Олександрович займався педагогічною роботою, створив цілу низку літературних передач на радіо й телебаченні, неодноразово друкував статті-рецензії на вистави театру та нариси про колег-акторів у багатьох виданнях України.

В архіві театру збереглося відео з вистави «Любов під в’язами», в якій Володимир Олександрович зіграв головну роль.

Закінчився меморіальний захід оплесками, якими присутні за традицією вшанували пам'ять  великих  акторів - магарівців - народних артистів України Григорія Антоненка, Тетяни Мірошніченко і Володимира Лук'янця.

Спогади про великих акторів

Світлана Ващенко, заслужена артистка України:

“З Тетяною Кузьмівною ми були приятельками і в побутовому плані, і в творчому. Я вклоняюся їй за її талант, за її людяність. Це була неперевершена актриса - трагедійна, драматична, комедійна. На комедію за її участі я приходила тричі і щоразу сміялася голосніше за всіх. Штампів у неї не було, кожного разу вона була інша.

А голос який був у Тетяни Мірошниченко! Шикарне меццо-сопрано, таке насичене. Вона дуже любила співати, в усіх оперетах була зайнята, всі головні ролі грала.

Роль Бернарди у виставі “Дім Бернарди Альби”, уривок з якої ми побачили, це була її улюблена роль. Коли було обговорення вистави, я сказала “Оце вона зіграла саму себе — непримирима в житті і людяна”.

Ніна Шинкарук, народна артистка України:

“Я так розхвилювалася, коли дивилася на ці фотодобірки і відео з вистав. Це ж моя молодість! Я пам’ятаю, як прийшла до театру. Перша вистава — казка, в якій я грала лисичку. Так мені Володя Лук’янець написав такий вірш: “Ніно! Починаєш ти з лисиці, дійдеш, Ніно, й до цариці!”.

Один з найулюбленіших моїх партнерів, ми зіграли багато-багато ролей. Цих партнерів нам зараз дуже не вистачає. Я вдячна, що мені випала честь з ними працювати.

Тетяна Кузьмівна Мірошниченко була моєю наставницею. Ми, молоді актори, кожну виставу бігли на третій поверх, на “кукушку”, як ми називали, і вчилися грати. “Хапали” їхню майстерність, мову, дикцію.

Дуже сумую, що їх немає серед нас. Вічна пам’ять! Ми їх ніколи не забудемо!

Анатолій Сиротенко, заслужений артист України:

“Коли я прийшов у театр, ми дуже довго сиділи з Григорієм Антоненком в одній гримерці. Нас з ним призначали на одні й ті ж ролі. Я молодий, він постарше був. Ми характерні такі були.

З ним грав Шпріха в “Маскараді”, в “Сто тисяч” грали як партнери, у виставах “Мартин Боруля” і “Москаль-чарівник” грали. Як партнер він був чудовим!

Оце старше покоління — вони ж були геніальні актори. З ними нам, молодим акторам, легко працювалося, ми відчували себе як за кам’яною стіною.

На жаль, нинішнє молоде покоління акторів про них нічого не знає. Ніна Шинкарук сказала, що дуже їх не вистачає, оцих партнерів. Так! З ними було легко, було радісно працювати!

Вікторія Сироватко, членкиня Національної спілки письменників України:

“Я була молодою письменницею, коли познайомилася з Тетяною Кузьмівною Мірошниченко. Мала щастя виступати з нею на “Поетичному травні”, на зустрічах з читачами.

Для мене це був взірець жінки, патріотки - людини, яка дуже любить Україну. Тетяна Кузьмівна дуже багато знала, пам’ять у неї була просто феноменальна. Вона читала майже напам’ять “Марусю Чурай” Ліни Костенко, “Енеїду” Котляревського І це настільки захоплювало!

Вдячна долі, що на моєму шляху була ця жінка, велика акторка і людина! Дуже приємно, що в театрі пам’ятають і вшановують народних артистів, які усе своє життя віддали сцені.

Новий сезон скоро відкриється

97-й театральний сезон відкриється прем’єрою - виставою “Зілля” по повісті Ольги Кобилянської на дві дії. Її показуватимуть три вечора поспіль — 3,4 і 5 жовтня. Виставу, у якій задіяні майже всі артисти, поставив заслужений діяч мистецтва України Віталій Денисенко.

Це друга постановка по повісті Ольги Кобилянської. Першу - “У неділю рано зілля копала” 70 років тому поставив головний режисер Володимир Магар. До слова, Тетяна Мірошниченко грала у виставі і Настку, і Тетяну, і потім багато років — Мавру.

Як розповіла директорка-художня керівниця театру Наталія Власова, перед виставою у фоє можна буде переглянути фотовиставку під назвою “Дорога в 70 років” зі старими світлинами.

Новий театральний сезон обіцяє бути не менш цікавим, ніж попередній, який для Наталії Власової був першим на посаді керівниці театру. У репертуарі будуть старі вистави, оновлені в минулому році і прем’єри.

“У планах — трохи оновити дитячий репертуар. Діти — справжній, дуже щирий глядач, ми відразу відчуваємо виставу якої якості їм запропонували. У нашому репертуарі відсутні музичні казки. Коли до нас приїхав Дніпровський театр опери та балету з виставою “Білосніжка і семеро гномів”, я спостерігала за реакцією маленьких глядачів.

Спочатку в залі було чути: “А що, вони не будуть розмовляти?”, а потім - “Нам все зрозуміло, як в мультику”.

Думаю, нам треба привчати маленьких глядачів до музики, до високого музичного мистецтва. Тому у цьому сезоні у нас буде музична казка - “Дюймовочка”, яку ставить Віктор Васильович Попов. Прем’єра запланована на березень, до Міжнародного дня театру, у лютому буде прем’єра комедії. Працюватиме Мала сцена, порадує і Поетичний театр. Словом, планів багато. Дай Боже, щоб військова ситуація нам їх не зіпсувала, - резюмувала Наталія Власова.