Запоріжець Сергій Іванченко повернувся в останній день великого обміну
На акції в підтримку військовополонених та зниклих безвісти, яка пройшла на площі Поляка 31 травня, найщасливішою, поза усяким сумнівом, була Камілла Іванченко, яка чекала чоловіка понад три роки і нарешті дочекалася його повернення.
Сергію 39 років, три дня народження він зустрів у ворожому полоні...
Камілла часто відвідувала акції, які з родинами військовополонених з травня минулого року щотижня у Запоріжжі організовує військова волонтерка Стелла Орел. І навіть після звільнення коханого чоловіка вона долучилася до маніфестації, учасники якої вимагають негайного звільнення усіх оборонців України.
«Сергій, він моряк, був мобілізований до лав ЗСУ ще на самому початку повномасштабної війни - у кінці лютого 2022-го. А вже 1 квітня під час бою в селі Роздольне Великоновосілківського району Донецької області разом з побратимами потрапив у полон, про що я дізналася через кілька місяців. На них, як мені розповіли, на танках пішла орда чеченців, багато наших загинуло. Через тиждень, коли тіла евакуювали з поля бою, мені повідомили, що Сергій загинув і навіть запросили на похорон, який організували. Але виявилося, то була помилка. Дали статус зниклого безвісти, почали шукати і через кілька місяців офіційно підтвердили, що він у полоні”, - розповідає Камілла Іванченко.
І потягнулися довгі місяці очікування на його обмін. “38 місяців”, каже дівчина.
Сергія мобілізували в одну з бригад ВСУ, яка через деякий час через велику кількість бойових втрат була розформована, військового Іванченка у статусі безвісти зниклого приписали до Кременчуцької бригади. Через такі обставини Камілла не могла увійти у спільноту родин військовополонених якогось конкеретного військового підрозділу. Тому боролася за звільнення чоловіка “сама по собі” — писала звернення у різні організації, виходила на акції з плакатом “Моє серце в полоні”.
- Камілло, чи отримували ви за весь цей час звістку від чоловіка?
- Отримала одного листа, який був написаний по шаблону, він був зовсім неінформативним. “Нас кормят вкусно и питательно. Администрация относится уважительно. Постельное белье свежее. В свободное время ходим на прогулки и читаем книги”. Це була, очевидно, така одноразова акція, однакові за змістом листи написало багато військовополонених. Більше він жодного разу не виходив на зв’язок.
Інформацію про Сергія отримувала від хлопців, які звільнилися. Першу — через 1,5 роки його полону. Залишила у телеграм-каналах заявку, співкамерник чоловіка мене знайшов і дав відповідь на мою анкету. Я з ним поспілкувалася.
За три роки було ще три звістки. Останній раз отримала інформацію 6 травня, від хлопця, який сидів у камері разом з чоловіком.
- І де знаходився ваш Сергій?
- У Борисоглєбскій колонії, це у Воронезькій області, вона вважається однією з найбільших російських катівень. Як розповідали хлопці, є колонії, які відвідують представники міжнародних організацій, і там умови кращі від тих, до яких доступу немає, вони більш-менш схожі на тюремні. Вони кажуть, що тюрма — це курорт в порівнянні з колоніями.
Тому дуже важливо добиватися, щоб представники міжнародних організацій мали можливість відвідувати усі місця тримання українських військовополонених. Це дуже важливо!
Камілла каже: дуже сподівалася, що чоловік повернеться під час великого обміну. Надію давала, зокрема, інформація про те, що військовополоненим в колонії ще у лютому цього року почали давати “добавочний суп”: один день — одному поверху, наступного дня — іншому. А ще - 100 мл молока двічі на тиждень.
- Після міжнародного тиску, який дуже важливий, їх почали готувати для обміну. Хлопці розповідали, що в колонії перестали виливати собакам половину того, що належало давати в’язням, почали давати хоч і несмачну, але калорійну їжу - як гусям, яких відгодовують перед забоєм. Щоб хлопці набрали вагу”, - розповідає Камілла.
- А ваш чоловік сильно втратив вагу?
- У нього ріст 1,92 м. У полоні було таке, що важив 53 кг. Але Сергію, слава Богу, пощастило. У нього була підозра на інфекційну хворобу і його направили в ізолятор. Він там пробув декілька місяців. Там не треба було стояти цілий день, і порція у лікарні більша. Він набрав декілька кілограмів. Потім в камері, звісно, скинув. Загалом Сергій схуднув приблизно на 30 кілограмів.
Із зібраної по крупинках інформації запоріжанка зробила висновок, що в’язнями Борисоглєбської колонії доукомплектовують обміни. За її словами, в останній день великого обміну з цієї колонії вивезли більше хлопців, ніж залишилося.
“Я не зневірилась, коли перші два дні чоловіка не було серед тих, кого повернула росія. У мене було передчуття, що щасливим буде третій день. І так це й було! Їх вивезли з колонії у суботу, вночі в неділю вони були на кордоні"
- А як ви дізналися про повернення Сергія?
- Майже одночасно на початку першої дня мені прийшло сповіщення в особистий кабінет військовополоненого і СМС-ка від Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. У сповіщенні вказувалося, що статус чоловіка змінено з “полон” на “звільнено”. А в СМС - “Вітаємо, Іванченко вдома”.
Але все одно хвилювалася — аби знову не було помилки, як зі звісткою, що він загинув. Тим більше, що він довго не телефонував. Заспокоїлася трохи, коли побачила його на одному з фото після прибуття хлопців в Україну. Воно було розмите, але я його впізнала і тоді видихнула.
А подзвонив він вже десь о шостій вечора. Нас інформували, що у кожного хлопця буде куратор, який називатиме телефон рідних, вказаний у заявці. Але, нічого цього не було — можливо, через велику кількість хлопців, які поверталися. Одна справа — готувати обмін 100 військовополонених раз в місяць і зовсім інший - четвертий обмін за місяць, третій день великого обміну. Телефони розряжалися, не вистачало часу їх зарядити...
Потім з’ясувалося, що Сергій не міг додзвонитися через те, що набирав з помилкою мій номер.
Я не витримала довгого чекання — написала його співкамернику. Він якимось дивом додзвонився до когось в автобус і продиктував мій номер. Тоді Сергій зміг зателефонувати.
Камілла вже їздила до чоловіка, який разом з іншими військовополоненими проходить місячну реабілітацію. Вона просто світиться від щастя. Дай Боже, щоб і усі дочекалися повернення з російського полону своїх рідних, друзів, побратимів.
За даними військової волонтерки Стелли Орел, на сьогодні майже 10 родин з їхньої спільноти (всього у групі понад 300 учасників) дочекалися повернення чоловіків чи синів
«На акції була радісна новина - наша Камілла, яка постійно боролася за своє серце у полоні, нарешті дочекалася рідного чоловіка, який був в обміні 1000 на 1000! Наша група вітає Каміллу з поверненням чоловіка додому! Обовʼязково дочекаємося кожного з полону, наша боротьба триває далі!
На жаль, ні одного азовця не було в обміні 1000 на 1000! Вже четвертий рік, як вони знаходяться у російських катівнях!Замість обіцяних 3-4 місяців, коли вони вийшли у почесний полон.
Це не їхне було рішення, це було рішення вищого керівництва держави! Ми маємо постійно нагадувати нашій владі і також всьому світу за наших полонених захисників України!
Тривалі тюремні вироки, психологічний стан, знущання, тортури, катування, голод - це через таке пекло вони проходять кожний день там, це боротьба за власне життя, гідність та надія на визволення!
Ми не маємо права мовчати, ми кричимо на весь світ за військові злочини росії. Вони повільно вбивають наших героїв, доводять своїми діями до зупинки серця у полонених, які знаходяться в катівнях або навіть повернулися додому.
. Також наші хлопці вмирають від хвороб, тому що їм не надають медичної допомоги у полоні. Це ганьба Червоному Хресту, який нічого не робить для того, щоб повернути в першу чергу важкопоранених від теракту в Оленівці, які до сих пір знаходяться у полоні! Наша боротьба триває далі, поки всі не повернуться додому», - зазначила Стелла Орел.
У цей же день і Запоріжжі пройшов і автопробіг на підтримку військовополонених, у якому взяли участь кілька десятків автомобілів.
Фото з фейсбук-сторінки Стелли Орел