У Запоріжжі рятувальники давно працюють у реальності, де «прильоти» — це не виняток, а буденність. Поранені, зруйновані будинки, загиблі — це те, з чим вони стикаються щодня. І самі визнають: у більшості випадків часу, який минає від виклику до початку робіт, уже достатньо, щоб шансів майже не залишалося.
«Зазвичай це закінчується трагічно. Поки люди подзвонили, поки ми виїхали, доїхали, оцінили ситуацію — проходить час. І буває, що допомогу надавати вже нікому», — розповів під час брифінгу в ГУ ДСНС у Запорізькій області заступник начальника 4 ДПРЧ Вадим Попсуй.
Але 16 березня стало винятком. У Шевченківському районі після удару приватний будинок був зруйнований майже повністю. Стіни впали, перекриття трималося на одній пошкодженій стіні, під завалами — дрібні уламки конструкцій. Усе це ще й горіло.
Рятувальник згадує: візуально шансів знайти когось живим практично не було. Вирішальним стало те, що люди поруч швидко зреагували.
«Ми приїхали доволі швидко, люди одразу повідомили і підказали, де шукати. Тому всі сили кинули на розбір завалів і порятунок», — каже Вадим.
Під уламками була 15-річна Крістіна. За словами рятувальника, її врятував випадок, який інакше як дивом не назвеш: на дівчинку впали шафи, які прийняли на себе основний удар і стримали інші конструкції.
«Було чути, що вона жива і реагує. Це додавало нам впевненості і змушувало працювати ще швидше», — згадує він.
Дівчинка була у свідомості, але в шоковому стані. Її тіло частково прикрили уламки, а голова залишалася під будівельним сміттям. Дихати було важко — довкола стояв густий дим від палаючого утеплювача. У таких умовах кожна дія могла стати фатальною.
«Ми стараємося відволікти, щоб людина відійшла від цього стану. Питаємо, як себе почуває. У випадку з дитиною дуже важливий контакт», — пояснює рятувальник.
З Крістіною постійно говорили. Питали прості речі — про вік, про самопочуття, про біль. Тримали за руку. Цей контакт був не лише психологічною підтримкою.
«Ми навіть відчуваємо, якщо робимо щось не так — вона реагує тілом. І тоді розуміємо, що треба змінювати тактику», — каже Вадим.
Працювати доводилося практично вручну. Конструкції могли обвалитися будь-якої миті. Гасити пожежу — обережно, щоб не нашкодити дитині водою.
Попри все — вони встигли. Крістіну витягли з-під завалів живою і передали медикам. Вона перенесла кілька операцій, але, за словами лікарів, швидко пішла на поправку.
Того ж дня рятувальники врятували ще одну жінку, яка опинилася під завалами сусідньої частини цього ж будинку. Її життя також вдалося зберегти.
Історія порятунку не завершилася на місці трагедії. Після брифінгу Вадим Попсуй поїхав до лікарні — у відділення травматології, щоб особисто провідати Крістіну. Це була їхня перша зустріч після порятунку.
І, як зізнаються обидва, — дуже емоційна. Дівчинка подякувала рятувальнику за життя. Він — подякував їй у відповідь.
«Ти нам дуже допомогла. Ти говорила, де ти, що болить — це було важливо», — сказав Вадим.
Крістіна говорить тихо. Каже, пам’ятає небагато, але один момент залишився чітко: «Він сказав не боятися і що витягне мене. Я повірила».
Рятувальник не стримує емоцій — обіймає дівчинку. Поруч стоїть її батько. Дякує і каже, що родина обов’язково запросить його в гості, коли донька повністю одужає.
Лікарі підтверджують: найважче позаду. Завідувачка ортопедо-травматологічного відділення Світлана Анатоліївна повідомляє, що Крістіна перенесла дві операції, її стан стабільний, і вже найближчими днями її готують до виписки.
«Вона боєць. І дуже багато в її одужанні залежить від неї самої — а вона тримається гідно», — зазначає лікарка.
Рятувальники не романтизують свою роботу. Вони кажуть чесно: у приватному секторі після таких ударів шансів небагато. Будинки руйнуються до фундаменту. Єдине, що іноді рятує — підвал, якщо він укріплений і підготовлений. Але навіть це не гарантія.
Тому такі історії — це нагадування, що іноді життя тримається на речах, які неможливо прорахувати: швидкій реакції сусідів, точному рішенні, чи навіть простій розмові, яка не дає людині здатися під завалами.
І, можливо, саме через такі моменти рятувальники щоразу знову заходять туди, звідки всі інші виходять.
Фото авторки, Дар'ї Зирянової, ДСНС Запоріжжя
