Учасником російсько-української війни він став у жовтні 2014 року, ставши на захист України в числі добровольців «Правого сектора». Олександр Богданович Юричко вже мав тоді неабиякий життєвий досвід: школа, строкова армійська служба (звільнився в запас у званні старшого сержанта), заняття спортом (він – кандидат у майстри спорту з кікбоксингу), робота водієм і механіком. Але не міг залишатися байдужим до подій, що сколихнули Україну.
З пам’яті військовослужбовця неможливо викреслити випробування, що випали на його долю. Як тримали оборону у Мар’їнці на Донбасі і у Степовому та Щербаках (Василівський район), як відбивали атаки на в’їзді до Роботино, як вибивали ворожі диверсійні групи, як зупинили колону росіян, які з Нестерянки рухалися у бік Оріхова.
Мінометник Юричко якось отримав образливе звернення від рашиста у соцмережі. Знаєте, яка була відповідь? На ворожі позиції послав кілька мін. «Щоб не гавкали свинособаки!», - додав услід пострілам.
Був він особисто знайомий з Дмитром Коцюбайлом, легендарним командиром штурмового батальйону «Вовки да Вінчі», під його командуванням воював кілька тижнів.
- Штурмовики — це, звичайно, сила, - говорить мій співбесідник. Їхнє завдання — вибити ворога, зачистити позиції, на яких залишається наша піхота. Ось піхотинці справжні герої: вони тримають оборону, щомиті ризикуючи власним здоров’ям і життям.
- Але на війні без втрат не буває — продовжує Олександр. - Одного разу зателефонував другу Дмитру Дротянку, а він мені: «Приїжджай, передам тобі «кабачків» (так міни ми називали). Наступного дня поїхав до нього, та вже не застав живим — загинув «Сивий». Гірко усвідомлювати, що його немає, а він починав війну ще в АТО.
Тепло відгукується «Санич» (такий у нього позивний) про побратимів-земляків, які воюють на оріхівському напрямку — Михайла Бондаренка, Стаса Франка, Олексія Плохого, Руслана Ісмаїлова, Юрія Кащенка і про свого відважного командира з позивним «Дімич».
Пишається Олександр Богданович старшим сином. Олександр-молодший закінчив Запорізький обласний інтернат-ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою «Захисник», далі — Львівську академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. У 2024 лейтенант Юричко вже був на фронті. Не оминула його біда: на лінії бойового зіткнення отримав поранення, пройшов курс лікування у госпіталі.
На Покровському напрямку воює і племінник Максим, син молодшого брата.
У 55-річного Юричка-старшого троє синів, і коли він йшов на бойове завдання, у бронежилеті біля серця клав їхні фото, як оберіг.
Він зізнається: «Головне для мене - сім’я, моя дружина і діти. Заради них, їхнього майбутнього, заради миру в Україні воював з росіянами, які називали нас братами. Вірю в нашу перемогу, інакше не може бути».
Наші армійці вважають, що кожен чужий солдат зі зброєю на українській землі, навіть коли не стріляє, – вбивця. Його послали, щоб руйнувати і вбивати. Тому з гнівом і ненавистю знищують окупантів.
Фронтові будні виснажують, адже доводиться перебувати в екстремальних умовах, пристосовуватися до обставин, не панікувати, долаючи страх і біль. Це все пережив і «Санич», мав два поранення (одне з них отримав у Малій Токмачці), шість контузій, та знову повертався у стрій, у свою ротно-тактичну групу «Степові вовки». Значно погіршився зір (він «спалив» очі, коли постійно з 5-ї години вечора до 5-ї години ранку стежив за ворожими позиціями у приладі нічного бачення, від контузій погіршився слух та ще має кілька діагнозів. І тепер через другу групу інвалідності не може повернутися в гарячі точки, медики проти.
Велика вдячність від бійців, що тримають оборону на Оріхівському напрямку, волонтерам-землякам Дмитру Гончару та Олені Мірошниченко. Підтримка небайдужих людей, які допомагають захисникам вистояти в цих нелюдських умовах, для «Санича» та його побратимів була й залишається неоціненною.
Коли запитала Олександра про нагороди, він посміхнувся:
- Є, але ними не хизуюся. З останніх — медаль «За оборону міста Запоріжжя».
Тепер він займається супроводом і охороною волонтерів, які доставляють до Оріхова гуманітарну допомогу.
Дякуємо за службу і бажаємо здоров’я захиснику Вітчизни!
Тамара Курочкіна
