До автобуса зайшов чоловік, на перший погляд, років п'ятдесяти. Засмаглий, у кепці і сонцезахисних окулярах, чимось схожий на якогось артиста. Побачивши вільне місце біля мене, сів поруч, простягнув пакет з тортом. Сам прилаштовував другий пакет біля ніг.
- У когось день народження? - запитала.
- У мене був ювілей - 60! Тепер звикаю до цивільного життя, їду до друзів, щоб відзначити.
- Воювали?
- Два роки відслужив.
А далі почав розповідати про себе. У 2022-му він пішов до військкомату, та йому відмовити у відправці до армії. Тоді чоловіку було 56 років, вже пенсіонер, бо працював у металургії.
Через два роки його мобілізували в ЗСУ. Потрапив у піхоту, воював на Харківському напрямку.
Солдату "на нулі" було нелегко. Адже піхотинцям доводилося першими приймати удари противника, тримати оборону від ворожих атак, брати участь у штурмових операціях.
- Дуже близько були ворожі позиції, а ми стримували напади на лінії зіткнення, не даючи клятій русні просунутися вперед по нашій землі, - відверто говорив мій випадковий попутник.
Голос його видавав ненависть до ворогів, і він вживав лайливі слова і відразу вибачався.
Не питала його імені, а поцікавилася, який мав позивний.
Він посміхнувся:
- "Челентано". Кажуть, що трохи на нього схожий. А ще я з юності на гітарі граю і співаю.
Гітару на фронт дозволили взяти. У короткі хвилини перерв між боями іноді побратимам тихенько наспівував улюблені мелодії. Не вберіг інструмент, посікли осколками під час обстрілу.
Він знав, заради чого воював. Заради спокійного життя дружини, дітей, онуків. Саме вони були янголами-охоронцями бійця, тому й повернувся додому живим.
- Ось їду поспілкуватися з друзями. Одного вже списали з армії після тяжкого поранення. Другий скоро поїде у свою частину. Посмажимо шашлик, пом'янемо загиблих товаришів по зброї, вип'ємо за нашу Перемогу!
Він вийшов на зупинці, на прощання махнувши мені рукою.
Тамара Курочкіна
