У Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці відбулася презентація книги гуляйпільського журналіста, письменника і краєзнавця Івана Кушніренка.
Книга про життя серед гуляйпільських степів, будні й випробування тих, хто виборює зі зброєю в руках саме існування України у час російсько-української війни - вже 101-а в творчому доробку члена Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України.
На презентацію прийшло дуже багато людей — земляки Івана Кириловича, переселенці з інших громад, письменники, друзі, знайомі, ветерани журналістики.
У презентації, зокрема, взяли участь голова обласної організації НСПУ Ольга Стадниченко, депутатка обласної ради Ірина Півень, запорізькі письменники, члени НСПУ Пилип Юрик (Пилип присвятив Івану Кириловичу вірш), Віра Шмига, Віра Коваль, Тетяна Осінь, Валентина Вісленко, Костянтин Сушко.
А ще — випускники 1974 року Полтавської школи-інтернату Гуляйпільського району, у яких Іван Кушніренко був класним керівником. Пройшло кілька десятиліть після закінчення школи, а перші випускники досі пам’ятають, люблять і шанують свого вчителя, підтримують з ним зв’язок. От і на презентацію чергової книги дружно завітали!
У Полтавській школі-інтернаті Іван Кирилович викладав українську мову і літературу у 1970-1976 роках. У 1976 році він прийшов працювати у районну газету “Голос Гуляйпілля”, яку очолював у 1991-2011 роках. На презентації, до слова, Іван Кирилович розповів, що школа йому кілька разів снилася, а от редакція — ніколи.
Завідувачка відділу краєзнавства ЗОУНБ Тетяна Паливода акцентувала увагу присутніх на тому, як плідно працює Іван Кушніренко. І особливо — під час повномасштабного вторгнення рф в Україну.
Після того, як місяць просиділи в підвалі будинку, де мешкала донька, родина Кушніренків весною 2022 року покинула рідне Гуляйполе, яке ворог нещадно обстрілював.
Кілька місяців Іван Кирилович, за його словами, не міг працювати зі словом. З дружинолю Лідією вони долучилися до Центру журналістської солідарності, створеного при обласній організації НСЖУ, відвідували різноманітні заходи, які організовували співкоординаторки ЦЖС - Наталія Кузьменко і Валентина Манжура, у т.ч. різні психологічні тренінги.
І творче натхнення повернулося до письменника - за цей час із друку у видавництві “Дніпровський металург” вже вийшло 10 книг. Збірка «Вічна мелодія степу» — одиннадцята!
Під час зустрічі автор розповів історію створення книги, до якої увійшли чотири повісті — «Роман Крутояр», «Вічна мелодія степу», «Жовта акація» та «Літо в Яблунівці».
Ці твори охоплюють історію українського села та його мешканців від початку ХХ століття до наших днів. Прототипами героїв стали реальні земляки автора — серед них і сам Іван Кушніренко.
Автор познайомив читачів із жанрами творів, що увійшли до нового видання. Він поділився творчими секретами: хто став прообразом того чи іншого літературного героя, звідки черпав висловлювання й думки, що вклав у вуста героїв.
В книзі «Вічна мелодія степу», як і в попередніх збірках, є чимало автобіографічних деталей, адже за плечима автора дуже насичене подіями та зустрічами з цікавими людьми життя
Про що книга
“Тут історія наша з початку 20-го століття до сьогодні. Це українське село, українські люди, мої земляки, прототипи, живі люди є, в тому числі я, в повісті “Роман Крутояр”, - розповів Новинам Оріхова Іван Кушніренко. - Це художня книжка, не документальна. «Літо в Яблунівці» – про перше літо після Другої світової війни, 45-й рік. Як село відроджувалося, як люди поверталися з фронту, з примусових робіт з Німеччини, як налагоджувалося життя.
«Вічна мелодія степу» – прототипом є одна сім'я, яка на початку ХХ століття, коли була Столипінська реформа, і людей заохочували, щоб їхали в Сибір, на Алтай, вирішила спробувати кращої долі в чужому краї.
Сім'я Никона Смоли поїхала на Алтай. Цікава історія їхнього меншого сина, в них їх було кілька. Він потім був учасником Першої світової війни, потрапив у полон у польську сім'ю. Його депортували, коли війна закінчилася, сказали, всі повертайтеся додому. І він приїхав до рідних в Алтайський край, але вирішив повернутися в Україну.
В цій повісті є й історія кохання. До того, як його забрали на війну, він зустрічався з двічиною, вони любили один одного. Але коли він був в армії, то батьки коханої насильно видали доньку за сина старости. А от син народився від нього.
Він знав, що його дівчину видали насильно заміж. Тому знайшов собі у Польщі жіночку, це була хазяйка, в якої він жив. Чоловік у неї був офіцер, на війні, тоді він умер. Але вертається він з війни, забирає жінку із сином, і приїжджають вони в Україну. В те село, де колись жили батьки. В їхній хаті, звичайно, вже інші люди живуть.
В 20-ті вони пережили голод. А в 37-у його посадили - “добра” людина написала на нього донос — про те, що у 20-х роках Нестор Махно дав їм мішок зерна, щоб з голоду не померли. І він сидів у тюрмі... Така перипетія.
Книга обсягом 285 сторінок традиційно вийшла у видавництві “Дніпровський металург”. Тираж невеликий, усього 50 екземплярів. Як сказав автор - “бо грошей, як завжди, немає”..
До слова, у цьому році кілька ювілейних дат у житті Івана Кушніренка. У 1965 році вийшла його перша публікація в ЗМІ - вірш "Іду степом", в 1995 році побачила світ перша книга - "Клин зеленого жита", у 2025 - сота книга "Оборонці Гуляйпільського краю".
А ще в цьому році Іван Кушніренко став державним стипендіатом - як видатний діяч культури і мистецтва. Вітаємо!
На завершення презентації працівник Центру культури й дозвілля Гуляйполя Ігор Лазорик виконав «Пісню про Гуляйполе» на вірші Василя Крилатого.
Ще фотомиті презентації книги Івана Кушніренка
Фото авторки, Віри Юрик, Наталії Стіни та з фб-сторінки ЗОУНБ
