Напередодні Пасхи офіцери-рятувальники громад Пологівського району знову вирушили до знайомих адрес — до тих, кого раніше вивозили з-під обстрілів. Цього разу — не з евакуацією, а з пасками та словами підтримки. Святкову випічку готували юні рятувальники разом зі студентами Пологівського професійного ліцею — як символ  дому, який багато хто втратив.
«Це не просто паска — це увага, підтримка», — пояснюють рятувальники.

 

«Ми їх вивозили — тепер приїхали провідати»

Офіцер-рятувальник Юрій Голінько пояснив, що більшість із тих, до кого вони приїхали, — це люди, з якими команда працювала роками: «Деяких ми вивозили буквально тиждень тому. А з іншими чотири роки тримали зв'язок — возили гуманітарку, допомагали. Тепер приїхали провідати. Для них це дуже важливо».


За його словами, найболючіше — це самотність. Саме так живуть люди на прифронтових територіях: «Здебільшого це люди похилого віку. Вони  один від одного - за кілометри. Спілкування не вистачало. А тут зустрілись — і це вже свято».
Євакуація, каже рятувальник, триває досі, але стала значно складнішою: «Зв'язку немає, світла немає. Ми не знаємо, чи люди ще в будинку, чи він уже зруйнований. Приїжджаємо та шукаємо по хатах».
Незважаючи на ризики, команда продовжує виїзди — навіть після того, як їхня машина потрапила під удар дрона.
«Страшно не за себе — страшно за людей, яких везеш. Вночі виїжджаємо, щоб встигнути до світанку, поки менше небезпеки».
За годину роботи тільки з Пологівського району евакуювали щонайменше 115 людей.

«Вони стали нам рідними»

Для евакуйованих ці візити — більше, ніж просто увага. Це зустріч із тими, хто врятував життя.
Пані Валентина Міхєєва, яка виїхала з Преображенки у березні, не стримує емоцій:


«Я чотири роки жила під обстрілами — гради, каби, дрони. Вже не можна було залишатися. Ці хлопці вивезли нас під покровом ночі. Я їм дуже вдячна. Вони стали мені рідні».


Жінка каже, що найважче — починати життя з нуля: «Я винаймаю квартиру за пенсію. З сином-інвалідом. Важко. Але життя цінніше за все, що лишилося там».
Попри це вона зберігає надію: «Як тільки закінчиться війна, я повернуся. Навіть у руїни».

«20 днів після евакуації – і не стало»

Для родини Науфак із Васинівки евакуація стала початком нових втрат. Їхнього батька не стало вже за 20 днів після переїзду.
Він так і не прижився на новому місці. «За 10 днів піднялася температура, кашель — і все…», — розповідає його донька Раїса.


Її чоловік Богдан згадує, як важко дається людям вирване з корінням життя: «Як дерево пересадити — воно не росте. Так і люди».
Їхній дім у селі вже пошкоджений: «Ми виїхали — і за два дні туди прилетів дрон. Там уже майже все розбите».

«Золоті люди»

82-річна Валентина Тимофіївна з Преображенки пам'ятає свою евакуацію як диво: «Несподівано було. Я казала: золоті люди, чесне слово. Якби не вони — ми б там загинули».


Зараз вона живе у Запоріжжі під опікую доньки і вперше за довгий час  почувається у безпеці: «Тут, як на курорті. А там… там пекло було».

Паска, зроблена з душею

Особливу роль у цій історії відіграють діти — юні рятувальники, які пекли паски для евакуйованих. Вони місили тісто, пекли, прикрашали. І робили це з душею і думикою про тих, кому вони призначені.


13-річна Ксенія зізнається: «Коли чуєш історії цих людей – це дуже страшно. Хочеться хоч якось підтримати».
Дівчина каже, що головне в пасці — не рецепт: «Потрібно робити з душею. Тоді вона справді порадує людину».

"Живе лиш той, хто не живе для себе"

Рятувальник Денис Шингаренко говорить, що навіть після евакуації не можуть кинути людей.
Він згадує випадок, коли під час виїзду їхню машину атакували FPV-дрони: «Сильний вибух, жар… Але треба діяти. Ми їхали 30 кілометрів на одній шині, щоби врятувати людей» (про це ми розповімо у нашому наступному матеріалі про людей, які рятують, та про тих, кого рятують).


І додає: «Живе лиш той, хто не живе для себе. Хто для чужих виборює життя». Денис Шингаренко
«Живе лиш той, хто не живе для себе. Хто для чужих виборює життя»

Свято з присмаком втрати

У більшості історій — однаковий біль: зруйновані домівки, втрачені господарства, розірвані зв'язки.
«Було все — і нема нічого», — каже один із евакуйованих.
Але незважаючи на це, люди тримаються — завдяки підтримці одне одного і тим, хто поруч у найважчий момент.
І навіть маленька паска, привезена рятувальниками, стає для них символом: життя триває.

Відео Дар'ї Зирянової