«Коли є світло і проривається мобільний інтернет, ловлю кожну мить, щоб дізнатися новини, - розповіла знайома з Вільнянського району. – У нас буває дуже гучно, але потреби в евакуації поки що немає. А от за сестру з чоловіком дуже тривожусь, вони на території Оріхівського району. Селяни похилого віку, обстріляні з усіх боків, разів зо три вікна забивали тим гіпсокартоном, живуть на межі між цим і тим світом. Умовляю виїхати, та вперто тримаються за свою хатину, кота і песика, повторюють «кому ми там потрібні…» Бачила відео, як молоді люди у формі Червоного Хреста вивозили з Преображенки людей. Може спитаєте у командира загону, якими є крайні терміни виїздів і як це відбувається».
Команду загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста у Запорізькій області добре знають в обласному центрі й області, - волонтери оперативно прибувають на місце ворожого удару, і разом з іншими рятувальними службами негайно надають допомогу потерпілим. Їхня висока місія такою допомогою не обмежується, загін швидкого реагування евакуював і продовжує вивозити людей з небезпечної зони.
Тому запитання моєї співрозмовниці я адресувала командиру цього підрозділу Віталію Цибарєву. Наша розмова відбувалась саме того дня, коли ворог завдав чергового удару БпЛА по девʼятиповерховому житловому будинку. Травмовані люди, сталося загоряння чотирьох квартир на поверхах, на місці події чітко працювати волонтери загону. Це їхні жорсткі будні.
- Звісно, ми намагаємось встигати скрізь, де людям потрібна допомога, - розповів командир. – Наші дороги пролягали і в Оріхівський район, - возили гуманітарні вантажі, коли вони були, матеріали для захисту вибитих вікон, дверей, транспортували маломобільних мешканців. Доводилось евакуювати оріхівців, коли вони масово виїздили на початку війни. Зараз це поодинокі випадки, хоча в небезпечній зоні мешканці залишаються.
Виїздимо, коли до нас звертається з таким проханням керівник громади, у всіх є наші телефони. Звичайно, тема дуже дражлива, болюча особливо для старших, розуміємо, що важко залишати рідну хату, нажите працею майно, але життя, воно єдине і найдорожче. Тому просимо, щоб нас почули і вчасно, поки іще можна, згоджувалися на евакуацію. Адже ворог навісніє, і багато територій, куди команда загону могла дістатися, уже недоступні для в’їзду цивільних. Здебільшого, люди надіються, що «до мене не прилетить». Між тим, іще зо три місяці тому ми машиною могли вивезти людей з речами з територій, куди зараз вже не доберемось, з того ж Степногірська, Гуляйполя. І людям, які нарешті зважитися залишити свої обійстя, доводиться виходити пішки, з мінімумом ручної поклажі і ризиком бути обстріляними дронами, які невпинно чатують, та діставатися місцини, де їх може забрати евакуаційна техніка».
Командир загону радить з небезпеки виїздити зараз, тим паче, у Запоріжжі відкрито транзитний центр, де евакуйованим надається допомога. У центрі є умови для тимчасового перебування, поки представники громадських і державних організацій таким людям знаходять житло. Принаймні, на місце в гуртожитку, дах над головою, за потреби медичний супровід вони можуть розраховувати. Це надто важливо зараз, у зимові холоди.
Віталій Цибарєв з тих, кому дороге кожне життя. Ціну його він знає, щодня перебуваючи в епіцентрі небезпеки, або на відстані руки від неї. Його справа – поклик душі. Командир – спокійний, врівноважений, ледь іронічний. Він гартований небезпекою, до військової справи дотичним не був, до війни мав мирну спеціальність, а волонтерством почав займатися у 2014 році, коли почалася війна на Донбасі. Керує загоном з 2015 року. Загін має потужну історію порятунку людських життів. На початку повномасштабного вторгнення їм доводилося їздити доволі часто з евакуаційними колонами на той бік лінії розмежування. Балансували між життям і смертю. Зараз у загоні до 30 сміливих і відважних, серед них і дівчата, - заступник командира пані Оксана Жовнер, за словами Віталія, пройшла такі випробування, що під силу не всім бувалим хлопцям.
Під час атак “шахедами” по Запоріжжю волонтери їдуть на місце одразу після першого вибуху, коли небезпека триває, й інші безпілотники ще можуть бути у повітрі. Перед тим, як працювати на виїздах, всі волонтери проходять навчання: перша домедична допомога, робота з травмами і кровотечами, обладнанням, евакуація, психологічна підтримка. Такий вишкіл і психологічні навантаження під силу лише мужнім і тим, хто має велике бажання бути корисним людям в пору вселенської біди. Тому у загоні завжди очікують новачків, допомагають їм і навчають. Як свідчить досвід, нині такої підготовки потребує велика частина нашого суспільства, тож у загоні радо приймуть молоду відповідальну волонтерську силу.
-Він мій герой!- коротко і ємко сказала про Віталія Цибарєва голова голова Пологівської філії Товариства Червоного Хреста Людмила Калашнікова. – Попри страшну біду, яка постійно розгортається на його очах, Віталій залишається людяним, його серце не зачерствіло, знає, що таке робота в екстремальних умовах. Ніхто з нас не забув тих страшних днів 2022-го, коли вони з командою доправляли оріхівцям допомогу під обстрілами, приймали людей, які втратили все, знаходили слова і дії, щоб підтримати родини зниклих безвісти. Його вчинки – справжнього чоловіка, його слову можна вірити.
Ганна Кліковка
Фото загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста у Запорізькій області
