18 листопада 2023 року обірвалося життя захисника України Чумаченка Андрія Валентиновича. Три місяці і дев’ять днів він не дожив до свого 50-річчя…
Звернувшись до матері загиблого на фронті воїна Бірути Іванівни, попросила її розповісти про сина: яким він був за характером,  чим займався, які захоплення мав.


- Андрій народився 27 лютого 1974-го  у місті Торез Донецької області.  У 1979-му ми переїхали до Оріхова, де й пройшло його дитинство. Вчився у міській СШ №1, де я працювала вчителем німецької мови. Чоловік Валентин Сергійович був перекладачем на заводі «Орсільмаш».
Син захоплювався історією. У книжковій шафі у нього була окрема полиця з книгами про полководців різних часів. З першого класу відвідував ДЮСШ, захоплювався різними видами спорту: футболом, паверліфтингом, боксом, гандболом.


Дуже любив тварин, у нас вдома завжди були котики, собаки, папужки, акваріумні рибки, про яких піклувався.
Закінчивши школу, переїхав до Запоріжжя, мав власну справу, займався встановленням охоронних систем.
Одружився на своїй однокласниці Ірині. Був люблячим і турботливим чоловіком і став чудовим батьком для їхньої дочки Ксенії. 


Деякий час працював з хлопцями-випускниками інтернатів, з якими завжди знаходив спільну мову, допомагав набути навички, необхідні молоді для самостійного життя.
- Доброта і чуйність, мабуть, були головними рисами його, в той же час, сильного характеру?
- Так. Саме тому Андрій брав участь у будівництві близько 30 будинків  сімейного типу для дітей, позбавлених батьківського піклування. Їздив з дітьми-сиротами на екскурсії в Крим і Карпати.
З 2019 року  син працював у благодійній організації, яка надавала допомогу постраждалому від війни населенню Донеччини.
- А коли потрапив на фронт?
-  У травні 2023 р. був призваний до лав Національної гвардії України. Був на посаді солдата-стрільця і  майже всю службу  «на нулі». З честю виконував свій військовий обов’язок.

Загинув 18 листопада 2023-го західніше с. Старомайорське Донецької області при відбитті ворожого штурму.
Для батьків, дружини і доньки загибель рідної людини – непоправна втрата.
Чумаченко Андрій Валентинович посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Похований на  кладовищі Святого Миколая у Запоріжжі.

Тамара Курочкіна

Фото з домашнього архіву родини Чумаченків