Поліцейські офіцери громади доставили гуманітарну допомогу жителям Копанів та Долинки.

Про поїздку в небезпечну зону  Пологівського району розповіли у відділі комунікацій ГУНП в Запорізькій області.

"Хліб, питна вода, крупи – справжній порятунок для людей, які буквально виживають в обстрілюваних селах. Люті морози й російські снаряди нищівні й для покинутих тварин. Тож, правоохоронці подбали й про них – привезли корми. Однак основна місія – це переконати місцевих евакуюватися якнайшвидше.

Фронт за 10-11 кілометрів звідси. Тут залишається 12 жителів. Без комунікацій, зв’язку, медичної допомоги та магазинів.

Частина будинків розбита вщент, у повітрі гудуть дрони. На вулицю не виходять, їдять те, що є – картоплю, іншу заготовану на зиму городину, крупи з гуманітарної допомоги.

Цього разу поліцейським вдається евакуювати подружжя. Жінка травмована й потребує медичної допомоги – на неї під час вибуху КАБу завалилася стіна будинку. Вона отримала забої та перелом руки

. «З понеділка» планує виїхати ще один житель Копанів. Йому треба зібрати деякі речі та підготувати до виїзду 90-річну матір. Поліцейські повернуться за ними бронекапсулою

. Жінці, яка підгодовує десятки хвостатих залишенців, заносять на подвір’я сухі корми й консерви для тварин. Сама ж вона евакуюватися ще не планує.

Їдучи вулицями, офіцери громади не оминають жодної побаченої тварини – щедро сиплють привезений корм, бо розуміють: холоди й голод – їхні найстрашніші вороги.

Цей виїзд короткий, однак не обходиться без неприємних несподіванок – «чуйка» сигналізує про наближення дронів двічі. На щастя, обходиться.

Будь-яка робота на прифронтових територіях межує з крайньою небезпекою. Однак, поліцейські залишаються поряд з людьми до останньої можливості, аби вчасно врятувати, евакуювати або надати потрібну допомогу", - . інформують правоохоронці

Враження від поїздки

"Ніхто з нас не чекає слів вдячності - лише згоди на евакуацію"

Анна Ткаченко, керівниця відділу комунікації ГУНП в Запорізькій області: 

"с. Копані. Відстань до ЛБЗ - 10 км
с. Долинка - 11 км

Для цієї місцевості асортимент вбивчих засобів росіян цілком стандартний - КАБи, дрони, РСЗВ, арта.

Разом із поліцейськими офіцерами громади добираємося туди полями. Навіть не рокадним шляхом, а навпростець.

Нас заздалегідь споряджають «чуйкою» і радіозвʼязком. Основна команда: пильнуйте небо і не відставайте. Якщо що (тут - окремий інструктаж), вистрибуйте з машини і - врозтіч.

В обох селах залишається 12 жителів. На вулицях - багато покинутих тварин.
Людям веземо хліб, питну воду, крупи.
Котам і собакам - сухі корми й консерви.
Гуманітарка нехитра, але вкрай необхідна тут, на межі цивілізованого світу. В люті морози.

Ніхто з нас не чекає слів вдячності - лише згоди на евакуацію.
Оперативно вирішує виїхати літня пара. Жінці необхідна медична допомога - снаряд завалив стіну будинку просто на неї. На щастя, обійшлася лише забоями і переломом руки. Із собою беруть лише документи і якісь заощадження.

«На понеділок» - такий дедлайн зборів ще для одного чоловіка, який доглядає в Копанях  90-річну матір.
Решта місцевих пручаються. Кажуть, ще не час, хоч і знають, що сусідніх сіл вже фактично не існує.

«Чуйка» спрацьовує двічі. Один дрон пролітає повз нас. Ті, хто «в темі», знають це огидне відчуття страху і власної безпорадності.

Повертаємося з купою відзнятого і сумним осадом на душі: хто вони? Фаталісти? Ні. Тоді хто?

Поліцейські повертатимуться туди ще і ще, аж поки дозволятиме (не-)безпекова ситуація. Аби врятувати їхні життя. Аби ж тільки не ціною власного".

Фото з фейсбук-сторінки Анни Ткаченко