Напередодні роковин Чорнобильської катастрофи тема ядерної безпеки для України звучить особливо гостро і водночас інакше, ніж будь-коли раніше. У 1986 році світ зіткнувся з техногенною катастрофою, яка стала наслідком помилок і недосконалості системи. Сьогодні ж йдеться про загрозу іншого порядку — про війну, яка ведеться довкола атомних об’єктів і робить їх частиною бойових дій.
Окупація Запорізької атомної електростанції стала безпрецедентною подією, що поставила під сумнів саму логіку глобальної ядерної безпеки. І навіть у Японії — країні, яка пережила аварію на Фукусімі-1 та побудувала одну з найсуворіших систем регулювання у світі, — визнають: до такого сценарію не готувалися.
Один із керівників Агентства з ядерного регулювання Японії, відповідальний за аварійне реагування, Шуїчі Канеко говорить про це прямо і без спроб пом’якшити формулювання. Поспілкуватися з ним вдалося під час адвокаційної поїздки до Японії делегації НСЖУ, до складу якої входила і авторка цього матеріалу. 

«Я не можу виправдати те використання Запорізької електростанції, яке ми бачимо з боку Росії. Це неможливо. І ситуація з тим, як воєнні дії проводяться поблизу, — такого не можна допускати», - впевнений фахівець.

Його оцінка — не політична, а професійна. І саме тому вона звучить особливо різко. За словами Канеко, навіть фахівці, які роками аналізують найгірші сценарії, не закладали у свої моделі подібного розвитку подій: «Керівництво наших атомних станцій було абсолютно не готове до того, що таке може трапитися».

Цей шок став спільним для міжнародної спільноти атомників, яку сам Канеко описує як певною мірою «єдину професійну родину», об’єднану принципом мирного використання ядерної енергії: «Ми докладаємо зусиль, щоб не шкодити населенню».

Саме тому події навколо Запорізької АЕС сприймаються не як локальна проблема, а як глобальний виклик.

 

Те, чого не врахували після Чорнобиля і Фукусіми

Після аварії на Фукусімі Японія фактично перезапустила свою систему ядерного регулювання. Було створено нове агентство, переглянуто стандарти, посилено контроль і запроваджено додаткові вимоги до безпеки. Основний акцент зробили на природних катастрофах — землетрусах, цунамі, складних погодних умовах.
Система будувалася на припущенні, що головні ризики — це техногенні збої або стихійні лиха. Саме під ці сценарії створювалися протоколи реагування, резервні системи і підготовка персоналу.

«Наша мета — безпечне використання ядерної енергетики, - говорить Канеко. - Ми створюємо умови, щоб у разі аварії тисячі працівників могли оперативно відреагувати».

Але події в Україні показали: цього недостатньо. «Ми вирішували проблеми після Чорнобиля та Фукусіми, але ситуація із Запорізькою станцією — це те, чого не очікували»

Йдеться не лише про новий тип загрози, а про фундаментальну зміну умов. У випадку війни не працюють ключові принципи, на яких будувалася вся система безпеки: «Неможливо нав’язати власні правила тим, хто збройно вторгається до твоєї країни».

Це означає, що навіть найкращі технічні рішення можуть виявитися безсилими, якщо об’єкт стає частиною військової стратегії.
Саме тому після 2022 року Японія активізувала співпрацю з Україною. За словами Канеко, зустрічі з українськими експертами відбуваються регулярно — приблизно кожні пів року. Йдеться про обмін досвідом і спробу осмислити нову реальність, у якій ядерна безпека більше не є суто технічним питанням.
Фактично, ці консультації — це спроба сформувати нові правила, яких раніше просто не існувало.

Дрони, силові сценарії і межі існуючих систем

Японська модель захисту атомних станцій вважається однією з найбільш продуманих у світі. Вона базується на багаторівневій системі безпеки: фізичний захист, контроль доступу, відеоспостереження, охорона, взаємодія з поліцією та морськими службами.

Основна логіка — максимально ускладнити будь-яке проникнення на територію: «Наша головна міра — не давати стороннім людям заходити на територію. Камери, охорона, обов’язково має бути захищений периметр».

Передбачені також сценарії реагування на терористичні загрози, включно із захопленням об’єктів або атаками з моря. У таких випадках залучаються спеціальні підрозділи: «Поліція і відповідні підрозділи мають мандат використовувати зброю для захисту населення».

Крім того, проводяться спільні навчання з військовими, під час яких моделюються різні сценарії, включно з ударами з повітря або моря.
Втім, навіть у Японії визнають: ці системи розраховані на обмежені загрози — насамперед терористичні. Повномасштабна війна виходить за межі цих моделей.

Ще одним викликом, який змінює уявлення про безпеку, стали дрони. Український досвід показав, що навіть добре захищені об’єкти можуть бути вразливими до атак з повітря, особливо з урахуванням швидкого розвитку технологій: «Для нас ця інформація теж стала зрозумілою — це нова небезпека, яка з’явилась».
При цьому функції реагування чітко розмежовані: персонал станцій не займається протидією таким загрозам: «Працівники електростанції нічого не можуть з цим робити. Це робота поліції, і зараз продумуються відповідні заходи».

Поки що японський підхід більше орієнтований на виявлення — спостереження, моніторинг, ідентифікацію об’єктів у повітрі. Питання ефективного перехоплення або нейтралізації таких загроз залишається відкритим.

Відкритість, страх і нова глобальна реальність

Окремий виклик — як говорити з суспільством про ядерну безпеку в умовах нових загроз. Японія має унікальний досвід відкритої комунікації про наслідки радіації — після Хіросіми, Нагасакі та Фукусіми. У країні накопичено значний обсяг знань про вплив радіації на здоров’я, і цю інформацію вважають необхідною для суспільства: «Ми вважаємо, що дуже важливо розповідати, як це впливає на людей, які можуть бути наслідки для здоров’я».
Водночас у сучасних умовах виникає складна дилема: відкритість може суперечити безпеці. Надмірна деталізація здатна створювати ризики, якщо інформація потрапляє до потенційного противника.
Ця проблема особливо актуальна в умовах війни, коли інформація стає частиною протистояння.

Японія також змушена враховувати ширший безпековий контекст. Країна перебуває в регіоні з власними викликами і не виключає можливості конфліктів: «Ми розуміємо, що небезпека війни існує».

У відповідь проводяться спільні навчання військових і поліції, моделюються різні сценарії, включно з ракетними атаками. Водночас визнається: у випадку масштабної агресії вирішальну роль відіграватиме міжнародна підтримка.

На цьому тлі особливо звучить звернення  Канеко до українських атомників — людей, які працювали або досі пов’язані із Запорізькою АЕС і фактично тримають ситуацію під контролем у надзвичайно складних умовах: «Бережіть себе, бережіть своє здоров’я. Ми дуже вдячні вам, що ви бережете станцію навіть у таких екстремальних умовах».

Сьогодні саме вони стоять на межі між війною і потенційною ядерною катастрофою. І їхній досвід уже змінює глобальне розуміння того, що таке ядерна безпека у XXI столітті — безпека, яка більше не обмежується технологіями і дедалі більше залежить від факторів, що виходять далеко за межі енергетики.