Фотовиставка «Світло, що тримає», яка відкрилася у Центрі сучасного мистецтва напередодні Різдва, присвячена ветеранам російсько-української війни та діючим військовослужбовцям.

Всього на виставці представлені 16 історій. Кожен герой розповів про світло, що надихає або тримає його у найскладніші моменти. Для більшості це тепло родини, близькість побратимів, спогади, щирість – усе те, що робить людину живою і дає сили рухатись далі.

Автор атмосферних світлин — артист «Дому актора» Денис Коцюбинський, який не тільки гарно танцює, а й займається фотомистецтвом — глядачі, які приходили на вистави театру-лабораторії Vie, мали можливість відвідати персональну виставку Дениса.

Виставка «Світло, що тримає» - це простір, де сила і людяність поєднуються в єдину історію. Наші воїни є символом стійкості, витривалості та незламності. Хлопці й дівчата, які зображені на світлинах, щодня ризикували (а хтось і сьогодні продовжує ризикувати) життям, захищаючи країну, її майбутнє. Одночас вони залишилися людьми зі своїми мріями, почуттями і турботами.

«Світло, що тримає» – це виставка, що розповідає про внутрішній світ героїв. Про те, що підтримує їх у найважчі часи. Це маленькі речі, що дарують тепло - спогади, фотографії, дитячі іграшки, шеврони. І саме вони зберігають історію, емоцію і світло, яке допомагає висвоїти.

Як зазначалося на відкритті, “кожне фото на цій виставці – це талісман війни, що нагадує про родину, друзів. Про тих, хто поруч і тих, кого вже немає. Про тепло, близькість, щирість і спогади. Усе те, що робить людину живою і дає сили рухатися далі».

Виставка організована за ініціативи департамента ветеранської політики Запорізької міської ради. Це вже друга виставка такого направлення.

Попередня проходила в стінах міської ради, світлини захисників — самих або з членами родини - були розміщені на підставках у холі першого поверху будівлі.

Нинішня авиставка значно масштабніша — вона займає весь простір Центру сучасного мистецтва. Концепт виставки народився з різдвяної фотосесії, на яку департамент запросив ветеранів та їхні родини. І кожен поділився тим, що є його джерелом світла, натхнення та сили. І саме ці речі стали частиною фотографій, які розміщені в експозиції.

На відкриття виставки «Світло, що тримає» запросили ветеранів та їхні родини. Учасників фотосесії з відкриттям виставки привітала секретар міської ради Регіна Харченко.

– Мабуть, 95% історій – про родини, про найближчих, про тих, хто завжди приймає, любить, хто поруч. Сьогодні кожен з нас розуміє, наскільки це важливо – мати опору, підтримку рідних та близьких. Особливо для людей, які повертаються в суспільство після тяжкого досвіду війни. Ми тут, в українському Запоріжжі, будемо завжди пам’ятати, що світло обов’язково переможе темряву, – зазначила Регіна Харченко.

Посадовиця вручила подарунки ветеранам, які були присутні на відкритті. Хтось отримував сам, хтось — з дружиною, а хтось прийшов на фотовиставку з дітьми.

Нагородили Андрія Заблуду, Андрія Гаженка, Ріната Мансурова і його дружину Ілону,  Ігоря Коцукон і Ганну, Юрія Мурзіна і Ларису, Михайла Донця і Світлану, Михайла Мартинюка і Олену, Костянтина Чучка і Анну, Андрія Бобровніка, Катерину і їхнього сина Ярослава, Данила Бабченка, Аліну та їхню доньку Дану, Станіслава Казакова, Альону та їхнього сина Тимофія, Людмилу Ганзю і її сина Богдана, Сергія Крітіна і його доньок Діану і Анастасію.

Серед відвідувачів мистецького простору – Андрій. На світлинах – він із дружиною та песиком.

– На початку 2024 року побратими мені подарували собаку. Вона була зі мною на позиції, чекала вдома, поки я служив. Завдяки їй я познайомився з майбутньою дружиною. У неї французький бульдог. Якось ми гуляли, наші собаки почали гризтись, і Віра хотіла їх розтягнути. Хтось із песиків вкусив її за палець. Далі – лікарня. Це і стало початком нашого спілкування. Через рік ми одружилися. Тепер ми разом – з нашими собаками та родиною.

Моє світло – це віра в себе та близькі люди. Ніколи не варто зупинятися. Життя триває, і воно все ще повне досягнень, мрій і подвигів, – переконаний ветеран.

Один з розділів експозиції присвячений військовослужбовиці Людмилі Ганзі. На відкриття Людмила прийшла з молодшим сином Богданом.

“Хотілося б, звичайно, родиною, але зараз такий час, що всіх не збереш, - каже пані Людмила. - Чоловік збирався у відпустку, але зламався автомобіль і він не потрапив. Я йому сфотографувала наші світлини з виставки і відправила. Тому єдиний, хто поряд — найменший син.

Скажу чесно: дуже цікаво було! Те, чого зараз так не вистачає — змінити картинку, відволіктися від усього. Дуже вдячна організаторам за таку можливість! Участь у фотосесії переключає, надихає, дає нові сили йти далі”.

Людмила розповіла, що любить військову форму, носить її з гордістю, адже свідомо пішла в ЗСУ. І дуже любить вишиванки. Тому на фотосесії вона  була і в однострої, і у вишитому платті.

Пані Людмила почала службу в 2017 році, з 110 бригади ТрО, 114 батальон, підписала контракт резерву. У травні 2021 року - контракт з 55-ю артилерійською бригадою.

“Починала з бойового медика, у мене в підрозділі були строковики. Повномасштабну війну зустріла на Донеччині. Потім повернулася до Запоріжжя і вже понад рік - у відділі військово-цивільного співробітництва. Коли можеш допомогти, проконсультувати, підказати — відчуваєш, що ти потрібен, - поділилася військовослужбовиця.

На одній із світлин – важливий для Людмили шеврон.

– Шеврон «Умка» – для мене дуже пам’ятний. Це мій позивний, який придумав мій чоловік. А макет розробив мій побратим. Ми починали разом ще з ТрО. На жаль, він загинув. Тепер цей шеврон – пам’ять. І знак, що людина назавжди поруч. Моє світло – це моя родина. У мене є батько, є діти. Я вже бабуся, маю онучку. І це – моє найбільше натхнення, – написано в історії Людмили.

Пам’ятним шеврон є і для ветерана Ріната Мансурова, який прийшов на відкриття з дружиною Ілоною, у фотосесії вона брала участь разом з чоловіком. Рінат служив у 110 бригаді ТрО, 114 батальон, мінометна батарея.

“25 лютого 2022 року я приєднався до Збройних Сил України. Ми зібрали своїх хлопців, навчилися працювати разом і стали командою. Такою, що тримається і сьогодні. Шеврон для мінометної батареї 114 батальону я придумав сам. Хлопцям сподобалося і ми зробили його для кожного. Ми носимо ці шеврони і досі. Показуємо. Пишаємося. Для нас це не просто знак. З цим шевроном ми воювали. І воюємо зараз. Тому він цінний. Моє світло - родина і країна. Ми живемо тут. Любимо її. І нікуди не поїдемо”, - розповідається в історії Ріната.

Журналістам же ветеран розповів, що до повномасштабної війни був інженером-будівельником. На другий день вторгнення росіян добровольцем пішов захищати країну. Воював на Донецькому, Запорізькому, Харківському, Сумському напрямках. Після важкого поранення більше року тому звільнився, інвалід війни.

Каже, що такі фотовиставки дуже важливі: “Хай люди бачать, що є такі хлопці, ветерани, які захищали Україну”.

Добровольцем пішов захищати країну і Юрій Мурзін, який, до слова, запоріжцем став не так давно, раніше проживав у Києві.

«24 лютого 2022 року записався в лави київської тероборони, брав участь у київській кампанії. Потім — шпиталь, демобілізація, інвалідність. Шлях, який знайомий багатьом ветеранам. І який багатьом ще доведеться пройти", - розповідає ветеран.

Про обставини отримання важкої травми Юрій Мурзін говорити не любить, важко: “Був обстріл, закінчилося важким тромбозом легеней. Мене виключили з війська, списали”.

Батальон Юрія перекинули на Запорізький напрямок, тому коли він переїхав до нашого міста, допомагав хлопцям.

У Запоріжжі Юрій разом з однодумцями заснував ветеранську громадську організацію “Сила розвитку”, діяльність якої направлена на інтеграцію ветеранів у мирне життя. Зараз вони займаються працевлаштуванням та перекваліфікацією учасників бойових дій, їхньою психологічною реабілітацією, направленою на відновлення ментального здоров’я.

“Пропозиція взяти участь у фотосесії була для мене незвичайною. Я завжди намагаюся триматися в тіні, тому було несподівано, що мене запросили. Взяв участь, тому що хочу, щоб не забували про добровольців. Нас у Києві було 32000 — дві бригади ТрО по 16000 добровольців. Багатьох вже немає”, - поділився ветеран.

Історія Юрія, представлена на виставці:

“Особливий сенс для мене має військова форма і шеврон. Ми отримали їх лише після того, як загинув перший хлопець з нашого батальону. Хоч бригада вже існувала — добровольча, сформована на базі Київського 111 батальону, у перші дні ми були в цивільному. Тому форма і шеврон стали не лише елементами одягу. Вони з’явилися разом із втратою.

На початку в батальоні було 127 людей, зараз в живих залишилося лише 42. Вічна пам’ять нашим Героям.

Моє світло — віра. Я вірю, що доживу до дня, коли росія зникне з лиця землі”.

***

Виставка в Центрі сучасного мистецтва (бул. Центральний,3) триватиме до 25 січня.