18 днів пекла для Фана: ще один відважний нацгвардієць із запорізької бригади отримав найвищу державну нагороду

Указом Президента України №667/2024 за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові, звання Герой України з врученням ордена "Золота Зірка” присвоєно Олександру Федоровському, молодшому сержанту 23 окремої бригади "Хортиця" Національної гвардії України.

Найвищу державну нагороду Олександру 23 лютого вручив Президент України Володимир Зеленський.

Про подвиг військовослужбовця запорізької бригади на президентському сайті написано так: «Солдат Олександр Федоровський (НГУ). На Запоріжжі та Донеччині особисто ліквідував близько 40 російських окупантів. Торік у квітні разом із командиром підрозділу не допустив прориву позицій і, ризикуючи життям, знищив ворожу штурмову групу».

Більш детально про Олександра розповідається на фейсбук-сторінці 23 окремої бригади охорони громадського порядку "Хортиця"  Національної гвардії України:

«Вперше на фронт солдат Федоровський, на псевдо Фан, вирушив у вересні 2023 року. Брав участь у бойових діях у районі села Приютного на Донеччині, потім славнозвісного села Роботиного Запорізької області.

В 2024 році нацгвардієць пройшов підготовку за кордоном, після чого знову повернувся на передову в район села Старомайорського Донецької області. Тепер досвідчений боєць обійняв посаду командира відділення, йому було присвоєно звання молодшого сержанта.

Невдовзі після прибуття на фронт, Олександр Федоровський дістав легке поранення пальців на руці. Рана швидко загоїлася, і він знову став у стрій. 14 квітня Фан познайомився із Соєром – молодшим лейтенантом Дмитром Шеметою. Попереду на них чекали випробування, які зробили з них не інакше, як кровних братів.

Олександру та Дмитру належало зайняти важливу позицію на підступах до Старомайорського. Маленький окоп із норою-укриттям, маленька крапка на штабній мапі. Але тримати її було дуже важливо, щоб не дати піхоті рашистів зайти з флангу у тил.

Завдання, яке дісталося нацгвардійцям Олександру та Дмитру, було непросте. Кілька разів вони потрапляли під обстріл з мінометів та гармат, кілька разів ховалися від FPVішок рашистів, але таки дістались позиції. Те, що далі відбувалося, молодший сержант Федоровський характеризує одним словом – пекло.

Уже в першу добу Фан та Соєр відбили атаку кількох невеликих груп росіян. Зустрівши спротив, рашисти почали «прасувати» гвардійців всім чим могли – ствольною артилерією, мінометами, пострілами зі станкового протитанкового гранатомета. Те саме продовжилось і на другу, і на третю добу.

Планувалося, що через три дні Олександра та Дмитра мають змінити. Але реальна обстановка склалася така, що вийти чи зайти на позицію було просто неможливо – надто інтенсивний вогонь вели окупанти, надто велику увагу прикували до себе двоє відчайдушних гвардійців. Залишалося тільки одне – триматися за будь-яку ціну.

Рятувало те, що був зв’язок. Коли по радіостанції лунала команда «До бою!», Фан та Соєр зустрічали піхоту противника автоматними чергами, змушуючи ворога залягти. Після цього окупантів накривала наша «арта» чи дрони.

Саме завдяки дронам Фан та Соєр мали воду, їжу, цигарки, БК – усе доставлялося повітрям. І так 18 діб, аж до 3 травня, поки молодший сержант Федоровський та молодший лейтенант Шемета не отримали наказ на відхід.

За словами Фана, ті 18 днів були найтяжчими у його житті. Зараз навіть якісь подробиці згадуються важко. Адже все злилося у «кашу» зі штурмів росіян, обстрілів, від яких дрижала земля, постійного чергування біля радіостанції в очікуванні сигналу «До бою!».

Скільки рашисти втратили своїх людей на штурмах Олександр Федоровський сказати не може – просто не знає. Хто потрапляв у його приціл і після відкриття вогню або падав, або починав шкутильгати – значить було влучання. Та й хто з них був убитий, хто поранений – попробуй здогадайся. Тим більше, що після влучної роботи нашої «арти» та дронів, на місці ворожих бійців залишалася перекопана земля.

Фан на все життя запам’ятав епізод, коли на його очах у групу з кількох рашистів, які підібралися на відстань у сотню метрів, влучили наші мінометники. У ворожого солдата відірвало ногу. Жахлива картина. Але окупанти, які прийшли на нашу землю, заслужили цей жах.

Поки Олександр Федоровський та Дмитро Шемета тримали оборону, командування планувало їхній вихід із позиції. За допомогою «пташки» гвардійцям передали спеціальні плащі, які зменшили їхню помітність для тепловізорів і дронів.

Уночі 3 травня Фан і Соєр отримали наказ на відхід. Одягнувши накидки, вони вирушили до своїх. Ворожий БПЛА здійснив скид, і вибуховою хвилею Фана поранило в ноги. Дмитро також зазнав поранення – уламки влучили в його нижню кінцівку, але він міг рухатися.

Соєр наклав товаришу турнікет і рушив далі, відволікаючи на себе увагу ворога. Фан же залишився лежати, загорнутий в антитепловізійну накидку.

Олександр Федоровський втратив багато крові, кілька разів втрачав свідомість і пролежав так кілька годин. Його врятувало те, що наші пілоти виявили його з повітря за допомогою «пташки».

До місця, де перебував поранений, вирушили двоє гвардійців на баггі. Вони евакуювали Фана та передали його медикам».

Укази про присвоєння Дмитру Шеметі і Олександру Федоровському звання Герой України з врученням ордена "Золота Зірка” були підписані Президентом України в один день — 30 вересня 2024 року. Дмитро Шемета найвищу нагороду держави отримав 31 січня 2025 року. Його побратим Олександр Федоровський — 23 лютого. Героям слава!

Фото: фейсбук-сторінка 23 бригади "Хортиця" НГУ