Про таких як він кажуть: скажи мені, хто твій друг – і  я скажу хто ти. Його друзями були ті, хто не вагаючись став на захист Батьківщини: мужні, сміливі, патріотичні. Він і сам не бачив для себе іншого шляху. І вже у 18 пішов на фронт. А його приклад став надихаючим для інших. Ми поспілкувалися із двома найдорожчими для Артьома жінками – його мамою Оленою та коханою Євою, аби розповісти більше про нашого Захисника, якому назавжди – лише 20….

Спогади мами

Із пані Оленою ми спілкуємося телефоном. На прохання поділитися найсвітлішими спогадами про сина, вона з теплотою згадує: «Артьом ріс дуже слухняним хлопчиком, ніколи не суперечив, за все життя жодного разу навіть голос не підвищив. Коли народилася молодша донечка Аліна, він постійно допомагав мені її нянчити. Між ними різниця у віці – 10 років. Він насправді проводив з нею так багато часу, що по-доброму жартував: «Для кого ви її народили?». Ставши дорослим, хлопець мріяв, що в майбутньому у нього народяться діти-погодки. 

Одним із  найбільших захоплень Артьому був спорт. Ще зі школи він займався футболом та тенісом. Пізніше – дзюдо, бразильським джиу-джитсу та боксом. Їздив на змагання, де займав переможні місця. Так у 2022 році посів 2 місце на Чемпіонаті України з грепплінгу у Києві.  А вже у березні 2023 року виборов першість на Чемпіонаті із бразильського джиу-джитсу у Львові.

Подорослішав хлопець дуже рано. Настільки рано, що навіть був готовий відмовитися від щасливих років студентського життя, аби тільки скоріше стати  на захист.

«Ще до повномасштабного вторгнення син хотів вступити до військового училища. Він найбільше мріяв стати військовим. В принципі, я не заперечувала. Коли почалася велика війна, ми переїхали із Малої Токмачки до Запоріжжя. Артьом якраз закінчував  11 класів. І все… далі він навіть не хотів навчатися. Тільки одразу йти  захищати Батьківщину", - згадує мама Захисника і з жалем у голосі додає - Я його дуже вмовляла спочатку вивчитися, а вже потім йти на військову службу. Думала, що навчання відволіче його від цих намірів, думок. Можна сказати, він мені зробив як послугу, коли все ж таки пішов навчатися далі. Може я була недостатньо переконливою, хто знає…»

Зрештою, на вмовляння мами, хлопець вступив на механіко-технічний факультет до Таврійського державного агротехнологічного університету імені Дмитра Моторного, де провчився рік. За цей час бажання стати на захист не лише не зникло, а й посилилося.
Вже влітку Артьом поїхав до рекрутингового центру 12-ї бригади НГУ «Азов». Через два тижні йому зателефонували, сказали збирати речі і їхати до Києва.

«Я до останнього сподівалася, що може він все таки не пройде... Як сказав син: «Не підтримаєш – я все одно поїду, але ти не знатимеш куди». Так він вирішив. Мені було хоч спокійніше, щоб знати де він і що з ним. Я зібрала його в дорогу і все…», - розповідає жінка. 

28 червня 2023 року, у віці 18 років, Артьом Чучко вступив до «Азову». Наступного дня прийняв присягу. І вже наприкінці серпня перебував на Донецькому напрямку. Рідним спочатку не зізнався, говорив – на навчанні. Розповів лише згодом. 

Він настільки не хотів засмучувати близьких, що навіть не казав про перше поранення у жовтні 2023 року. І тільки коли, наприкінці листопада, отримав друге – повідомив про це. 
Останній раз Захисник був на зв’язку із мамою 6 листопада 2024 року.  

«Артьом мені відписався, сказав, що йде на завдання. На той час  він вже служив у розвідці. Зазвичай ми списувалися вранці і пізно ввечері. А тут син попередив, що декілька днів не буде на зв’язку. Я ще подумала, може на позицію куди відправили. До речі, напередодні у Артьома були дуже погані передчуття. Але мені він про це не сказав. Поділився лише із коханою дівчиною – Євою. А далі пішли дні без зв’язку. А я все чекала і чекала…»

12 листопада 2024 року Олені Чучко принесли сповіщення про загибель сина. «Артьом загинув 7 листопада. Мені сповістили пізніше. Аліна дуже важко перенесла це. Перший день сильно кричала. По цей день дитина не вірить, що все так склалося, що її  рідного братика більше немає. Не може прийняти це…», - ділиться болючими спогадами пані Олена. 

А також зазначає: «Його дуже сильно надихали приклади товаришів, які служили, ставали на захист. Один із його найкращих друзів – Костя Іщенко, також із Малої Токмачки рахується безвісти зниклим після оборони «Азовсталі» (Прим. ред.: Про Костю Іщенко ми писали у 18 номері «Трудової слави» від 18 вересня 2025 ««Там немає зв’язку. І немає його роками…» Ольга Іщенко про полон сина»). Ще один хороший друг –  Дмитро зараз має поранення. Артьом і сам надихав своїм прикладом інших. За ним багато друзів теж пішли на захист. І саме до «Азову». Деякі перевелися з інших бригад, деякі пішли служити вперше. Один хлопчина заради цього повернувся із-за кордону. Навіть батьків не попередив. Сказав уже потім, коли поповнив лави військових.»

Ще за життя, у серпні 2024 року  Артьом був нагороджений нагрудним знаком  «Золотий хрест». У грудні того ж року його нагородили «Хрестом хоробрих», уже посмертно. А у 2025 році присвоїли орден «За мужність» ІІІ ступеня також посмертно.
Рідні відкрили петицію на присвоєння Артьому Чучко звання Героя України (посмертно). Вона зібрала необхідну кількість голосів і наразі перебуває на розгляді. 

Спогади коханої – Єви

Із Євою Артьом познайомився під час військової служби на Донецькому напрямку. Ось як вона згадує їхнє знайомство: «Спочатку Артьом просто заходив до магазину, в якому я працюю. Він був одним із тих постійних покупців, яких запам’ятовуєш без причини: тихий, уважний, завжди з якоюсь внутрішньою глибиною в очах. Одного разу, коли він прийшов зі своїм побратимом, я розраховувала їх на касі й невпевнено сказала: «Я бачила Вас у Tik-Tok». Артьом посміхнувся у відповідь і вже того дня знайшов мене серед тисячі вподобайок та запросив на побачення.»

Також дівчина ділиться спогадом про їхню останню розмову: «Наш останній вечір я пам’ятаю до найменших подробиць. Ми довго спілкувалися по телефону. Зазвичай він завжди жартував, заспокоював, обіцяв, що скоро побачимося. Але того вечора в його голосі вперше з’явилася тривога, він сказав:

«У мене погане передчуття». Ця телефонна розмова тривала дуже довго — допоки Артьом не заснув. А я продовжувала йому щось розповідати, наче хотіла, щоб наша розмова не закінчувалася. Тоді я ще не знала, що вона стане для неї останньою...»

Для Єви Артьом назавжди залишиться першим та справжнім коханням: «Артьом був особливим. У свої роки він мав стільки мужності, відваги й небайдужості, що інколи здавалося — він живе на рівні, недоступному для багатьох дорослих. Він завжди думав про своїх побратимів, про родину в прифронтовому місті, про тих, хто поруч. У ньому було щось справжнє, чесне — і я це бачила з перших днів.

Минув рік і місяць від того дня, коли він загинув, а мені досі хочеться прокинутися, щоб він мене обійняв і сказав, що це все неправда. Цей біль зі мною кожного дня. Мені дуже й дуже сумно, що нам було відведено так мало часу… Я дуже за ним сумую. Навіки моє перше кохання! Мій Герой! Мій Космос!»
Зараз дівчина підтримує теплі стосунки із родиною Артьома: спілкується, вітає зі святами, приїздить в гості. Вона дуже потоваришувала із молодшою сестричкою свого загиблого коханого – Аліною. Разом вони вчать уроки, гуляють,  з посмішками любові та вдячності згадують про Артьома. «На превеликий жаль, час не лікує. Але світла пам’ять, любов і підтримка одне одного допомагають жити далі. І нести в собі те, що він залишив у наших серцях!» - на завершення розмови додає Єва. 

Будняк Капітоліна