У Запорізькому обласному краєзнавчому музеї відкрили виставку «Що у твоєму смартфоні», експонати якої частині відвідувачів будуть знайомі, а частина бачитиме їх вперше.
«Ми звикли думати, що смартфон – це просто телефон, а насправді він замінює цілий спектр пристроїв: друкарські машинки, вінілові та касетні програвачі, різноманітні радіоелектронні пристрої, кінопроєкційні апарати, фото та відеокамери, телевізори різних модифікацій, рахувальні пристрої та багато інших.
Виставка презентує більше п’ятдесяти експонатів. ЇЇ мета – продемонструвати відвідувачам, наскільки багатофункціональним став звичайний мобільний телефон, а також надихнути на бережливе ставлення до технологій, їхнього історичного значення та важливості інновацій», - зазначила завідувачка відділом новітньої історії музею Ірина Коробова, яка є кураторкою цієї виставки.
Як розповіла на відкритті експозиції заступниця директора Вікторія Водоп'ян, ідея зробити таку виставку народилася влітку минулого року.
“Три роки поспіль ми відкривали виставки, присвячені повномасштабній війні. Змінити тему і відкрити цю виставку вирішили після заходу, який провели для дітей у рамках наших “Музейних канікул”. Один співробітник запропонував тему “Що у твоєму смартфоні”. Спочатку ми не розуміли, про що буде мова. А коли він почав розповідати, то самі захопилися.
Адже в одному гаджеті зараз вміщуються і ігри, і книги, і календар, і фотографії, і відеоматеріали і ще багато чого. Співробітники (Наталія Зубенко, Марина Єльнікова та інші. - Авт.) принесли з дому компас, відеокамеру, калькулятор, частина речей зберігалася у фондах музею. Ми намагаємося показати, що наші фонди великі і що вони варті уваги”, - розповіла Вікторія Водоп’ян.
А головна спеціалістка департаменту культури, туризму, національностей і релігій Запорізької ОДА Ірина Пономаренко згадала, як на початку 90-х років у їхній родині дивилися маленький телевізор, бо великий зламався.
“Ми маємо можливість згадати про минуле, тут багато цікавих речей, якими колись користувалися”, - зазначила пані Ірина.
Кураторка виставки Ірина Коробова, яка займалася розміщенням речей, частина з яких реально раритетні, провела екскурсію, під час якої розповідала історію практично кожного експоната.
“Мета виставки — показати як раніше виглядали пристрої. Тому виставка буде цікава шанувальникам історії та ретро-пристроїв, а також молоді, яка звикла користуватися смартфоном щодня. Це унікальна нагода порівняти сучасні рішення з тим, як виглядали й працювали пристрої всього кілька десятиліть тому
. Відвідувачі матимуть змогу до інтеракції із приладами. Наприклад, можуть себе відчути письменником минулого сторіччя та написати своє повідомлення на друкарській машинці “OPTIMA”, - розповіла Ірина Коробова.
На виставці можна побачити справжні раритети, якими користувалися у минулому столітті. Це — друкарські машинки, дисковий телефон, фотоапарати, радіоприймачі, старовинний німецький будильник, патефон 1935 року випуску, який можна послухати, радіола на ножках з програвачем вінілових грамплатівок (цей експонат музею передала найвідоміша запорізька гідеса Валентина Вініченко).
А ще - вуличний репродуктор, компас, барометр, старі - працюючі! — телевізори, залізничний старовинний ліхтар, чорнильна ручка і чорнильниця з чорнилом, яким можна писати, калькулятор, магнітофонні касети, які — пам’ятаєте? - можна було прокручувати за допомогою ручки. тетріс та колекція старих моделей мобільних телефонів тощо.
...Коли я дивилася на поштові листівки з привітаннями, які принесла працівниця музею Наталя Зубенко, згадала, як перед великими святами - Новим роком, Днем 8 Березня - батьки купували на пошті кілька десятків вітальних листівок і по списку вечорами їх підписували — родичам, друзям, знайомим, однокурсникам.
Це був традиційний передсвятковий ритуал! І ми на свята отримували купу вітальних листівок!
І радіола старенька у нас була — мабуть, тоді це був один із символів заможності родини. Потім батьки купили більш сучасний програвач, але радіола у їхній спальні продовжувала працювати як радіоприймач. До речі, радіола була і у моєї бабусі.
Щемливі спогади викликав і фільмоскоп. Зимовими вечорами ми з сусідськими дітьми влаштовували кінозал: на стіну чіпляли біле простирадло - екран і дивилися улюблені мультфільми. У мене він, напевно, десь і зараз є, хоча своїй доньці я, на жаль, не “крутила кіно”.
А коли дивилася на рахівницю, згадувала свою бабусю Віру, яка багато років працювала в універмазі в Черкасах. Бабуся звикла підраховувати суму до сплати на рахівниці і ніяк не хотіла з нею розставатися, коли з’явилися калькулятори — не довіряла.
До речі, оскільки бабуся працювала у магазині, у нас було чимало речей, які тоді вважалися дефіцитом — гарний посуд, постільна білизна, килими, пледи, ковдри, тобто все те, що інші діставали, як казали тоді, “по блату”. Нам же це все на свята - чи просто так — дарувала мамина мама. Під настрій бабуся могла ходити по нашій 3-кімнатній квартирі і перелічувати: “Це я купила, і це я”...
А з патефоном і друкарськими машинками спогади пов’язані з роботою. Старовинний красень-патефон був у кабінеті фотокореспондента “Индустриалки” Петра Іваненка і він одного разу, перебуваючи у гарному настрої, зробив мій художній портрет біля патефону. Дуже гарний!
Друкарські машинки, здається, "Ятрань", були у нас у машбюро і три машиністки набирали матеріали журналістів. До речі, дуже зручно — поки ти знаходишся на заході, вони працюють з твоїм “творінням”. Повертаєшся в редакцію, забираєш матеріал з машбюро, вичитуєш, щоб не було одруківок (усі машиністки в редакції були дуже грамотними, вони могли дати фору деяким журналістам) і здаєш заввідділом чи заступнику редактора.
Можна з впевністю прогнозувати, що відвідувачі поважного віку на виставці будуть вигукувати: “О, в мене це було!”, а молодь здивовано запитуватиме: “А що це таке?” Приходьте в краєзнавчий музей за емоціями!
Виставка працюватиме, орієнтовно, 2 місяці згідно з графіком роботи музею: четвер, п’ятниця, субота та неділя з 9-00 до 16-30 (каса завершує роботу за годину до закриття музею).
