В Оріхівській багатопрофільній лікарні інтенсивного лікування відбулася зворушлива подія — з теплими словами і квітами колеги провели на заслужений відпочинок лікаря-педіатра Лілію Коноваленко, яка присвятила медицині понад 50 років свого життя.
В Оріхівській лікарні Лілія Олексіївна працювала з 1 серпня 1975 року, свою професійну діяльність у цьому закладі охорони здоров’я шанована колегами та батьками маленьких пацієнтів лікарка завершила 1 квітня 2026 року.
З 1979 по 2022 рік Лілія Коноваленко очолювала дитяче відділення Оріхівської БЛІЛ, а на заслужений відпочинок вона пішла з посади “лікар-педіатр поліклінічного відділення”.
Кілька поколінь оріхів“ян знають цю приємну, гарну і чуйну лікарку, яка сумлінно та віддано працювала, надаючи кваліфіковану медичну допомогу наймолодшим пацієнтам.
«Колектив Оріхівської БЛІЛ вдячний Лілії Олексіївні за багаторічну сумлінну працю, професіоналізм, відданість справі і особистий внесок як людини, як фахівця, як професіонала, яка використовувала всі свої знання для здоров’я дітей Оріхівської громади. Ми бажаємо Лілії Олексіївні нових емоцій, міцного здоров’я, душевного спокою, тепла в родині, благополуччя, довгих років життя та мирного неба”, - зазначив директор КНП «Оріхівська БЛІЛ» Дмитро Сидоренко.
Понад пів віку в Оріхівській лікарні промайнули для Лілії Коноваленко як одна мить: дні були наповнені роботою, турботою про маленьких пацієнтів та вирішенням різноманітних питань, які потребували втручання завідувачки дитячого відділення.
Лікарів у родині Лілії не було, але відношення до медицини мала мама, яка працювала медичною сестрою (батько був водієм). Вони були не корінні оріхів’яни: родина переїхала до невеличкого затишного містечка з Миколаївської області. Тут маленька Ліля пішла у п’ятий клас середньої школи №1. Школу закінчила з золотою медаллю.
До речі, в школі зустріла свого майбутнього чоловіка Анатолія, вчилися в одному класі, з яким у минулому році відзначила золоте весілля.
Після закінчення Оріхівської СШ №1 Лілія поїхала у Сімферополь вступати до Кримського державного медичного інституту. У Запоріжжі такого вишу тоді ще не було, а в Криму, у Севастополі, жила бабуся, мама тата, та його брат
. “Поступила в перший рік. Мені, як золотій медалістці, треба було здати на відмінно профілюючий предмет — фізику. Школа наша була українською, а в медінституті викладали російською. Питаю: “Можна я буду відповідати на українській мові?”. “Да, мы понимаем ваш язык», - була відповідь. Здала фізику на “5” і пройшла, - згадує Лілія Олексіївна. - Закінчила інститут з відзнакою, з “червоним дипломом”, у 1974 році і отримала направлення у Запорізьку область.
На другому курсі вийшла заміж за однокласника. Анатолій після школи не поступив, пішов в армію, повернувся і вступив до Запорізького машинобудівного інституту імені Чубаря. Я вчилася в Сімферополі, він у Запоріжжі.
Між іншим, могла б вийти заміж за військового моряка (посміхається). Коли проходила після третього курсу медичну практику у Севастополі, мене сватали. Але я була впевнена - то не моє!
Коли отримала направлення в інтернатуру, чоловік ще вчився. Після закінчення “машинки” його направили на “Орсільмаш”, мене ж — в Оріхівську ЦРБ. Ми, інженер і лікар, поїхали додому. Як молодим спеціалістам нам дали в Оріхові квартиру.
Чоловік на заводі розпочинав професійну діяльність як рядовий інженер, а закінчував головним конструктором”.
Професійну кар’єру лікаря-педіатра Лілія Коноваленко починала з роботи у пологовому відділенні ЦРБ. Три роки пропрацювала лікарем, потім стала районним педіатром. Потім — декретна відпустка: народився синочок Юра.
“Коли дитині було 9 місяців, дзвонить головний лікар і каже, що відкривається дитяче відділення, немає кому працювати і просить вийти на роботу. У лікарні тільки здали новий 2-поверховий корпус: на першому — терапія, на другому - дитяче відділення на 40 ліжок. Так у 1979 році я стала завідуючою відділення.
У ті роки в Оріхові було дуже багато дітей! Ліжки усі були заповнені маленькими пацієнтами. Чергування, безсонні ночі...
Два покоління дітей пройшли через мої руки і руки медперсоналу відділення. Бувало, йдеш по Оріхову, люди вітаються. Вони мене знають, а я їх не пізнаю, вони ж дітьми були, коли потрапляли у відділення”, - розповідає Лілія Олексіївна.
Коли Лілія Коноваленко була районним педіатром, вона за пропозицією обласного педіатра у 28 років отримала першу кваліфікаційну категорію, хоча їй мали б дати другу — перша присвоюється через 10 років роботи. Але показники були настільки хороші, що першу категорію молода лікарка отримала достроково. Потім, звісно, отримала і вищу.
Всі роки роботи Лілія Коноваленко була керівником інтернів, з Гуляйпільського, Оріхівського і Пологівського районів, які вчилися в Запорізькому медінституті (потім виш став університетом) по спеціальності “Педіатрія”.
У Запоріжжі студенти вивчали теорію, а в Оріхові опановували практику. Лілія Олексіївна згадує, що була керівником інтернатури у Журавльова, Антоніни Бондаренко, Надії Шаповалової...
У інтернів був куратор з вишу, який приїздив раз на три місяці, приймав екзамени, їх представляла Лілія Олексіївна, яка й навчала нюансам роботи дитячого лікаря. Батьки маленьких пацієнтів, які проходили лікування у дитячому відділенні, відзначали чистоту і порядок в палатах, кабінетах і коридорі.
“Так, у нас у відділенні був порядок, - каже колишня завідуюча. - Медсестри і санітарки знали свою роботу — тричі на день треба провести прибирання з дезрозчином, підтримувати чистоту. У цьому плані я була вимоглива. Колектив треба виховувати! Хто не вписувався, довго не затримувався, йшов далі”.
З часом демографічна ситуація в Оріхові, як і по всій Україні, почала погіршуватися, кількість дітей зменшилася вдвічі. У дитячому відділенні кількість ліжкомісць спочатку скоротили до 30, потім до 20, а перед повномасштабною війною залишилося лише 10 ліжок.
У релокованій до Запоріжжя Оріхівській БЛІЛ лишилося лише поліклінічне відділення, тому Лілія Коноваленко почала працювати рядовим лікарем-педіатром. У минулому році вона перенесла дві складні операції, після яких відновилася, але все ж задумалася, що можна вже було б і відпочити.
“Треба йти вчасно, поки тебе не попросили, - сміється Лілія Олексіївна і додає: - Зір у мене хороший, читаю без окулярів, слух теж, почуваю себе добре. Моя мама прожила до 93 років, у 90 ще читала напам’ять поеми Шевченка, “Руслана и Людмилу” Пушкіна. Я, хоч і закінчила школу з золотою медаллю, знаю якісь уривки з творів”.
Така постійність і в професійній діяльності — одне місце роботи, і в сімейному житті — один чоловік заслуговує, на мій погляд, на повагу і шану.
Сидіти вдома Лілія Олексіївна, яка в жовтні відзначить поважний ювілей, не збирається. Планує, якщо пощастить, влаштуватися на пів ставки по спеціальності на Космосі, недалечко від дому.
42 роки в Оріхівській лікарні разом з Лілією Олексіївною пропрацювала районний педіатр Надія Шаповалова. Надія Теофанівна з Вінничини, але приїхала після медінституту в Оріхів та так тут і залишилася.
“Я приїхала на інтернатуру по розподілу у серпні 1984 року. Лілія Олексіївна була у нас керівником, вона працювала на той час 10 років в лікарні, була молодим завідуючим дитячого відділення. Амбіційна, дуже грамотна, дуже професійна, - розповідає Надія Теофанівна. - Нас приїхало чотири інтерна, Лілія Олексіївна вела нас протягом року, вчила, показувала, багато розповідала. Після закінчення інтернатури вона залишила мене у відділенні.
Дуже професійна, дуже відповідальна людина. Вимоглива. У відділенні був, я б сказала, ідеальний порядок, це було одне з кращих відділень в Оріхівській ЦРБ.
В Оріхові тоді було дуже багато дітей. З 1984 і до 2000 року відділення функціонувало на 40 ліжок. У перші роки, коли я працювала інтерном, було, що на прохання матері відпустиш дитину, яка одужує, на ніч додому, приходиш вранці, а на ліжку сидить 2-3 дитини: швидка привезла чи батьки привели. Відділення було дуже загружене!
Всі важкі діти, складні питання у лікуванні дітей — все йшло через Лілію Олексіївну, як завідуючу відділення. Як лікар вона була на висоті! Скільки вона провела безсонних ночей біля важких дітей! Її часто викликали на консультації і в пологове відділення.
Важко уявити, скільки дітей пройшло через її руки. В Оріхові, коли вона йшла по місту, багато віталися, зараз приходять: “Ви нас лікували”. У нас запроваджена телемедицина, можемо консультувати за допомогою цієї системи.
Було підписано багато декларацій. Приходять дітки, які виїхали у Запоріжжя, телефонують з інших міст України, з-за кордону.
Лілію Олексіївну поважав колектив, цінував, вона завжди знала, в кого які проблеми, завжди відгукувалася, вирішувала питання. Завжди гарно виглядала, вона була взірцем для всіх.
Всі ці роки мені працювалося спокійніше, бо я знала, що є Лілія Олексіївна, до якої можна завжди звернутися за порадою”, - поділилася Надія Шаповалова.
Багато років з Лілією Олексіївною пропрацювала і районний терапевт Ніна Татарінцева.
“Лілія Олексіївна після закінчення медичного інституту в Сімферополі була направлена на роботу в Оріхівську центральну районну лікарню педіатром. Маючи неабияку цілеспрямованість, високий професіоналізм, вона очолила педіатричне відділення в ЦРБ.
М’яка і добра людина в особистому спілкуванні і в той же час жорстка і вимоглива в роботі - ці якості сприяли створенню згуртованого колективу педіатричного відділення.
До своїх маленьких пацієнтів Лілія Олексіївна завжди заходила з доброю посмішкою, і малеча повністю їй довіряла. А почуття душевної теплоти, рівноваги та спокою - запорука успіху перемоги над хворобою.
Протягом п’яти десятків років, працюючи пліч-о-пліч з нею як районний терапевт, я не переставала дивуватися її колосальній працездатності, яка дозволяла Лілії Олексіївні справлятися з будь-якими завданнями — обходи, консультації, планірки, наради, медичні ради, конференції, нічні чергування,
А вдома — сім’я: чоловік, син, потім з’явилася онучка, і всі чекають її, і на них усіх вистачає її тепла. Лілія Олексіївна уміла створити домашній затишок, у якому було комфортно усім.
Відділення, яке вона очолювала, багато років виходило за показниками роботи на перші місця, нагороджувалося призами і почесними грамотами.
По-справжньому пощастило лікарям, які працювали поруч з нею, і тим студентам, хто вчився у неї.
Весь наш колектив бажає Лілії Олексіївні на новому етапі життя залишатися такою же бадьорою, дарувати людям свою любов і доброту, мудрі поради. А натомість отримувати здоров’я, радість і достаток! Хай доля подарує Лілії Олександрівні ще багато мирних років!”, - зазначила Ніна Татарінцева.
Фото з архівів Надії Шаповалової і Ніни Татарінцевої
