Свій 65-річний ювілей відома мелітопольська журналістка Ірина Левченко зустріне 16 вересня не просто за гратами, а й з жахливим вироком суду.

3,5 роки «розслідування», постійні переміщення по маршруту Мелітополь — Сімферополь - Донецьк і вирок - 15 років, який окупаційний Запорізький обласний суд виніс у справі журналістки Ірини Левченко через понад три роки її свавільного позбавлення волі.

Вирок Ірина вислухала в рідному Мелітополі. За даними на сайті установи, її засудили до 15 років колонії загального режиму за обвинуваченням у шпигунстві: нібито вона передавала дані в Україну про російських військових.

На момент початку окупації Мелітополя Ірина Левченко перебувала на пенсії. Вона була відомою журналісткою не тільки в рідному місті: свого часу Ірина працювала власною кореспонденткою в обласній газеті «Индустриальное Запорожье» та всеукраїнському популярному ЗМІ тижневику «Факти», після завершення роботи в якому писала в місцеву газету «Новий день»

З окупованого міста виїжджати не схотіла — мовляв, вони з чоловіком пенсіонери, тому росіянам не будуть цікавими. Понад рік так, дійсно, і було. До 6 травня 2023-го, коли їх з Олександром окупанти затримали просто на вулиці. Згодом чоловіка Ірини відпустили, а про її долю довгий час не було ніякої інформації.

«Ґрати» розповідають, що відомо про справу на цей момент.

«Передала відомості про державні міністерства та відомства РФ, зокрема про силовий блок»

Мелітопольську журналістку Ірину Левченко Росія судила у закритому режимі. 4 вересня 2026 року так званий Запорізький обласний суд в окупованому Мелітополі оприлюднив повідомлення, що її визнали винною у шпигунстві (стаття 276 Кримінального кодексу РФ).

За цими даними, після початку російської окупації Левченко не покинула Мелітополь та не відмовилась від українського громадянства. Натомість вона нібито зв’язалась через телеграм з іншою (невказаною) громадянкою України та погодилась передавати через неї українським спецслужбам інформацію про розташування і переміщення російських військових та окупаційної адміністрації.

У тексті повідомлення обвинувачену позначають ініціалом «Л.», але на відео, опублікованому на телеграм-каналі установи, суддя із заблюреним обличчям називає її прізвище повністю.

«У лютому 2023 року жінка передала відомості про державні міністерства та відомства РФ, зокрема про силовий блок, із адресами та списками співробітників.  Передача зазначениого мобільного телефону не видаляла, продовжуючи зберігати їх, доки її злочинна діяльність не була прх відомостей українській стороні могла призвести до нанесення вогневого ураження по місцях розташування цих стратегічних об’єктів. При цьому зазначені відомості Л. з пам’яті свипинена співробітниками УФСБ Росії у Запорізькій області», — мовиться у повідомленні.

«Нічого ми не знаємо, з нею поки немає зв’язку» Російські військові викрали подружжя Ірину та Олександра Левченків у травні 2023 року прямо на вулиці Мелітополя та тривалий час утримували без зв’язку з зовнішнім світом.

За даними Національної спілки журналістів України, Олександр вийшов на волю через рік і чотири місяці — у серпні 2024-го — йому видали довідку про нібито затримання на 21 день через порушення комендантської години.

До цього чоловікові вдалося передати рідним записку, що їх намагаються звинуватити у тероризмі.

Ірину, яку окупанти тримали окремо, не відпустили, але жодних обвинувачень тоді не висунули. Відомо, що її утримували, крім Мелітополя, зокрема, у СІЗО Донецька, а до того — російського Краснодара та Сімферополя в окупованому Криму, періодично переміщуючи.

Олена Руденко, сестра Ірини Левченко, розповіла «Ґратам», що дізналась про вирок із відкритих джерел. Каже: ні з Іриною, ані з її адвокатом стабільного контакту в родини немає, тож де сестра зараз і чи подаватиме вона апеляційну скаргу, жінка не знає.

«Може, сьогодні вона ще в Мелітополі, але, напевно, її можуть назад поки що в Донецьк [етапувати]. А далі… нічого ми не знаємо, з нею ж поки немає зв’язку, ми спілкуємось через волонтерів», — говорить Олена.

За словами жінки, волонтери іноді передають їй від сестри листи, і так можна дізнатись про неї хоч якісь новини. Зараз Олена сподівається, що Ірині знову дозволять написати.

Головна редакторка «РІА Південь» Світлана Залізецька, яка стежила, наскільки це можливо, за розвитком цієї кримінальної справи, розповіла «Ґратам», що Ірину Левченко возили у Мелітополь із Донецька кожні десять днів на засідання.

За її словами, вони відбувались у так званому Запорізькому обласному суді на Червоній гірці  (історичний район Мелітополя у північно-східній частині міста): після окупації росіяни швидко відремонтували цю будівлю і пристосували під свої потреби.

«Судячи з того, як Ірина виглядала та відповідала в суді, то вона налаштована на апеляцію. Вона нескорена, не в депресії, і мене це дуже надихає, тому що головне — не тільки в тюрмі, а скрізь і завжди — не впадати в депресію», — каже Залізецька.

Куди далі можуть перевезти Ірину Левченко, вона не береться казати. Зауважує: коли окупанти засудили журналіста і адміністратора телеграм-каналу РІА «Південь» (попередня назва — «РІА Мелітополь») Георгія Левченка, колеги намагались з’ясувати, куди його етапували, майже рік.

«Він був у Маріуполі. Судили його в Мелітополі. А далі взагалі невідомо, де він зник. Попередні маємо тільки дані, де він зараз знаходиться. На Алтайському краї Алтайський край розташований на південному сході Західного Сибіру поблизу кордону Росії з Казахстаном », — зазначає Світлана Залізецька.

«Підірване здоров’я і практично нуль доступу до ліків та зв’язку з близькими»

На вирок окупаційного суду відреагував голова парламентського комітету з питань свободи слова Ярослав Юрчишин. Він назвав справу проти Ірини Левченко абсурдною та провів паралелі з іншими викраденими в окупації медійницями, зокрема, загиблою в російському СІЗО журналісткою Вікторією Рощиною

«Це помста Росії за професію, за те, що все своє життя Ірина працювала у вільній журналістиці, що неприпустимо “за порєбріком”. Більш як три роки жінку тримали в жахливих умовах, а потім окупаційний суд сфабрикував справу. В Ірини — підірване здоров’я і практично нуль доступу до ліків та зв’язку з близькими. Ми довгий час взагалі нічого не знали про її стан. Усе так само як це було з Вікторією Рощиною», — написав депутат у фейсбуці.

Звернення голови НСЖУ Сергія Томіленка

«Ірина Левченко має вийти на волю! Сьогодні стало відомо, що окупанти незаконно «засудили» нашу колегу — членкиню НСЖУ, відому мелітопольську журналістку Ірину Левченко — до 15 років ув’язнення.

Понад три роки вона вже перебуває в російській неволі. Окупаційний «Запорізький обласний суд» у своєму повідомленні навіть не називає її імені — лише першу літеру прізвища: «Л., 1961 року народження». Але оприлюднені дані й відео із цього судилища дозволяють впізнати Ірину. Її звинуватили в «шпигунстві».

Особливо боляче читати, як окремо наголошують: жінка «від громадянства України відмовлятися не стала». Українка залишилася українкою у власному місті. Це її право, яке не потребує жодних виправдань.

За сухим ініціалом — людина, яку знають і цінують колеги та читачі. Ірина десятиліттями писала про людей, працювала в місцевих і всеукраїнських медіа. У 2017 році її визнали «Журналістом року» у творчому конкурсі НСЖУ.

16 вересня їй виповниться 65. На момент викрадення вона вже була на пенсії. Разом із чоловіком займалася садом і городом. 6 травня 2023 року російські військові забрали їх просто з вулиці Мелітополя. Відтоді для родини почалися пошуки, довгі місяці невідомості й очікування бодай кількох рядків від Ірини.

Її сестра Олена розповідала НСЖУ, що найбільше мріє про звістку про звільнення — щоб покинути все й нарешті побути поруч із сестрою.

Колеги з рідної редакції розповідають: Ірина зустріла вирок із посмішкою. У цій посмішці більше сили, ніж у всій їхній системі з ФСБ, конвоями й судами.

Я хочу, щоб за повідомленнями про суди й вироки ми завжди бачили цю родину, цю гідність і цю надію.

Закликаю колег, Міжнародну та Європейську федерації журналістів, правозахисників і дипломатів посилити увагу до справи Ірини Левченко й наполегливо вимагати її звільнення.

Потрібні доступ до незалежного адвоката, належна медична допомога й достовірна інформація про її стан.

Прошу поширювати її історію. Ім’я Ірини Левченко має звучати в медіа, міжнародних зверненнях і переговорах про звільнення наших людей — поряд з іменами Анастасії Глуховської, Ірини Данилович, Сервера Мустафаєва, Геннадія Осьмака, Георгія Левченка та інших незаконно ув’язнених українських журналістів.

Ірино, ми пам’ятаємо про Вас. Солідарні з Вами та Вашими рідними й продовжуємо боротися за Ваше звільнення», - написав Сергій на фейсбук-сторінці.

Факт

За даними Інституту масової інформації, станом на середу серпня цього року в російській неволі перебувають щонайменше 27 цивільних українських медійників та один журналіст, який долучився до війська.

З них семеро належать до медійної спільноти окупованого Мелітополя: Ірина Левченко, Олександр Малишев, Георгій Левченко, Максим Рупчов, Яна Суворова, Анастасія Глуховська та Владислав Гершон.