Я знаю, куди поїду після війни. Це буде не море, не гори, навіть не рідне село, куди теж лине душа. Але я поїду у маленьке село Омельник, обпаленого і обпеченого війною Оріхівського (тепер Пологівського) району. Віднині маю там близьких по духу людей, подружжя Валентину і Сергія Германів. Ми ніколи не зустрічалися, не довелося мирної днини, а тепер і поготів – їхню Богом благословенну землю ворог поливає смертоносним залізяччям. Мені дуже хочеться обійняти обох, подякувати, що у суворі наші дні вони не взяли квитки на зарубіжжя, а чи бодай у Запоріжжя, а міцно, з усіх сил, тримають свій фронт, аграрний, своє господарство «Аврора», і не віддають на поталу його гордість і красу – фруктовий  сад. Така місія дорого вартує. 

А поки що в Омельник і Широке телефоном пробитися майже неможливо, тому коли вдалося, я сприйняла це як подарунок. Бо передусім привітала Валентину Павлівну Герман із високою  відзнакою – їй, головному агроному ТОВ «Аврора», з нагоди Дня Незалежності присвоєно почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України». Може комусь і спаде на думку покепкувати на тему знецінення в наш час таких відзнак, проте землякам і односельцям пані Валентини так не здається. Її праця на виду, вона тут народилася, зростала у саду, де розкошували яблуні і вишні, сливи й черешні. Сад удома плекав дідусь, тут під його крилом дівча вчилося розуміти велику таїну кожної живої рослини.

«Дідусь сторожував у колгоспному саду, брав мене на роботу, мені це подобалося, - розповіла Валентина Павлівна. - Коли закінчувала десятий клас, радилися, куди йти навчатися. У родині я старша, нас у батьків росло четверо - двоє хлопчиків і двоє дівчаток. Тато працював  головним інженером колгоспу, мудрим був і міркував, що сини собі дорогу прокладуть самостійно, а дочки повинні здобути вищу освіту. І хотів, щоб я була зоотехніком. Але мене ця справа не приваблювала, та й боялась, тож повідала  йому своє бажання – займатися садом. Так вибір випав на Кримський сільськогосподарський інститут. Їхати самій мені було страшнувато,  із татом зібрали сумки і вирушили. 
У Криму якраз квітувало таке гарне лавандове поле, я до нього прикипіла, і була такою щасливою, що наближаюсь до мети! Вступила я на факультет плодоовочівництва і виноградарства, навчалася із задоволенням. По закінченні повернулась додому, хоча мені  під Сімферополем у тепличному господарстві роботу пропонували. Але я любила своє село, приїхала садоводом в садівничу бригаду тодішнього колгоспу Куйбишева, її  очолював герой соціалістичної праці, надзвичайно мудра людина і садівник Андрій Сергійович Єфименко. Він був мені наставником, відіграв знакову роль у моїй долі. Так ми з ним пропрацювали до 2003 року».


Валентина Павлівна каже, що за роботою не зчулася, як промайнули 38 років у тому саду. Вони були щасливими, бо жінку тримає не лише улюблена робота, а й родина, коханий чоловік, двоє дорослих дітей, онуки. 
Із Сергієм Володимировичем вони у парі без одного року сорок. Їхнє подружнє життя є яскравим прикладом гармонії стосунків, коли двох людей об’єднує світле почуття творення, - їм добре удома разом, і з задоволенням кожен займається своєю справою.  Сергій Володимирович очолює господарство – не рік чи два, а від самого створення, із 1997 року. «Аврора» спеціалізується головним чином на садівництві,  окремі площі відведені під зернові та олійні культури. До повномасштабної війни   господарство займало третє місце в Україні серед експортерів свіжої черешні, відправляло свою смачну продукцію до ЄС – Німеччини,  Нідерландів, Сполученого королівства Великої Британії, інших країн.  З часу свого існування   взяли курс на диверсифікацію  виробництва та інтенсивне землеробство з використанням сучасних технологій вирощування сільськогосподарських культур. Тут дбають про розвиток виробництва на сучасних засадах.  Господарство завжди будувало свій бізнес як  соціально-орієнтований. Підтримували молодь, надаючи перше робоче місце після закінчення навчання, кошти для придбання житла в сільській місцевості. Створили гідні умови праці й забезпечували людей з навколишніх сіл робочими місцями, передусім  жінок та молодь. Залучили до праці та виховали когорту кваліфікованих спеціалістів. 
На шляху розвитку перед війною ТОВ «Аврора» впровадила всі інструменти та заходи для  отримання сертифікату Global.G.A.P. Проходження сертифікації було заплановано на травень 2022 року. А далі – війна…


Люди кажуть, що за кожним успішним чоловіком стоїть успішна жінка. У Германів так і є. Валентина Павлівна  ніколи не шукала привілеїв чи поблажок як дружина голови господарства. Навпаки, вона бачила, як важко йому буває і перебирала на себе нелегкий шмат справ.

«Коли представили до нагороди, - розповідає жінка, - мені згадалася дорога, яку ми пройшли. Завжди багато працювали. Перейшли разом нелегкі часи, коли взялися обновляти 330 гектарів старого саду,  займалися цим з 2003 по 2015 рік. Це дуже важка робота - корчували, поетапно вирощували саджанці, сама шукала цікаві сорти, раділа, як малим дітям, коли гарно приймалися... Я знала, що директор, мій люблячий чоловік, не витягне восени з кишені мільйон і не скаже: «Валю, купи собі саджанців, які бажаєш».  Знала, що ніхто мені тих грошей не дасть, потрібно  самій шукати сорти, які можуть гідно конкурувати  на експортному ринку. До речі, наша черешня вийшла саме на міжнародний рівень. До війни ми відправляли її за кордон, і отримували лише схвальні відгуки. Красунечка наша, Крупноплідна. Сорт надзвичайно вдалий, районований, урожайний, ягода пружна, може довго зберігатися, долати відстані. Наприклад, ми сміливо відправляли її, знаючи, що і через чотири – п’ять днів вона буде, як щойно з дерева. Її розкуповують  дуже швидко.  Або слива Стенлі - вишукана угорка, яка чудово зберігається в холодильних камерах, здатна до заморожування. Слива й черешня – то наші «родзинки», бо ж яблука на території нашого донецького кряжу, де проблеми з поливною водою, родять не так рясно. До того ж, нашим сортам притаманне пізніше дозрівання – ми починаємо збирати, коли в Мелітополі, наприклад, черешня вже відійшла. Я була королевою серед тих, хто продавав, бо пізня ягода завжди має особливий смак».


Про свій сад, кожен сорт Валентина Павлівна розповідає, як пісню співає. А коли торкнулися справ цього року, голос враз змінює тембр:

«Цей рік важкий, як ніколи,  у нас багато черешень пропало. Сади квітли  на диво рясно,  а 13 травня вдарили заморозки, прибили цвіт, частина  у зв’язку з бойовими діями пропала. Було прикро, а заспокоювались хіба тим, що  потужному врожаєві не дали б ради -  війна. Адже у мирний час в господарстві чітко була налагоджена логістика, для збирання врожаю за трудовими угодами залучали сезонних працівників,  люди приїздили із задоволенням, ми формували бригади, у селі  навіть купували людям хати, щоб їм було де розташуватися.  Тепер все шкереберть. Проте, прагнемо  зберегти налагоджений збут своєї продукції, не втратити довгострокові господарські зв’язки з постійними покупцями основних видів продукції». 


Війна, звісно, перекреслила і призупинила багато амбітних планів, проте розвиток не зупинити. Сергій Володимирович розповідає, що на  серпень поточного року ТОВ «Аврора» уклала договір про наміри оренди  сертифікованих за міжнародною системою Global.G.A.P. виробничих потужностей у Дніпропетровській області, де заплановано розмістити лінію сортування та калібрування черешні. Використання  таких потужностей дозволить  створити безпечні умови праці для трудівників  ТОВ «Аврора» з Преображенської громади, яких планується залучати до роботи позмінним графіком.  Для цього  товариство  готове орендувати для проживання людей комфортні приміщення та організовувати  проїзд за власний рахунок. Це відкриє нові можливості й для малих фермерських господарств Запорізької та Дніпропетровської областей які займаються вирощуванням черешні. Матимуть надійний ринок збуту  продукції, вийдуть на експорт з відкаліброваною черешнею. До речі, всі податки  від використання цих виробничих потужностей  сплачуватимуться за місцем реєстрації ТОВ «Аврора» - у Преображенську територіальну  громаду Пологівського району.
Знаючи потенціал виробництва, а головне – характер його керівника, віриться, що все це неодмінно збудеться. А поки що Германи постійно перебувають на гребені випробувань.  

«Ми з чоловіком вранці виходимо з дому і благаю Бога, щоб усі були живі. А чи повернемось, ніхто не знає, - каже Валентина Павлівна. - Он сиділи люди на лавці і за мить стали інвалідами з відірваними кінцівками… Йдемо на роботу, як на війну. Дім наш в Омельнику понівечений, 12 касет прилетіло. Побитий дах, зруйновані перестінки, ми сиділи в підвалі, бо село часто обстрілювали, під час однієї з атак загинув сусід. Розбита школа, згорів дім неподалік. В Омельнику дуже важко зараз, люди у постійному неспокої, по підвалах.  Коли стало нестерпно, ми переїхали у вільну  хатину в Широкому. Я її вишкребла, вимила, там затишно, і головне, є пічка, груба, я в захваті, як довго вона тримає тепло. Людина до всього звикає, головне – ми живі».

Широке також потерпає від ворожої напасті. Розбитий міні-завод з виробництва соків, який виплекав директор. А все так чітко  було відлагоджено! Загальний обсяг виробництва  на листопад  2021 року складав 75 тонн. Соки – цілющі ліки, адже  використовують виключно фрукти та овочі власного виробництва  без додавання води,  цукру та консервантів. В асортименті -  яблучний сік та  мікси -  яблуко-гарбуз, яблуко-морква, яблуко-слива, яблуко-буряк. Усе смачно, як для себе.  Багато лиха наробила зловісна  С300, яка влучила між конторою та холодильними сховищами. А коли на очах Валентини загинув від осколкового поранення комбайнер, її однокласник, через тяжкий стрес жінка опинилася в реанімації…
Найвразливіша батьківська струна – діти. Євгенію, старшу дочку, разом з дітьми відправили в іншу країну. Сумують, рвуться додому, влітку приїздили ненадовго, коли дозріли черешні, Женя допомагала мамі в саду, адже вона проклала собі мамину стежину і працюють поруч. Онуки Максим і Мирослава просили залишитися, згодні були пересиджувати тривоги в погребі, проте дівчинка дуже вразливо реагувала на звуки сирени.  Молодший син Едуард теж на постійному зв’язку з батьками.

«Я вже пенсіонерка, могла б податися в ту ж Ірландію, отримувати б гарну допомогу і насолоджуватися життям, - припускає Валентина. – Чуємо іноді поради про переїзд у спокійніші місця. Проте, коли б нас тут не було, це була б вже занедбана пустка, а ми тримаємо все з надією відродження після Перемоги. Сад треба постійно доглядати, тут же власноруч виплекане кожне деревце. А люди, вони ж, як той сад, так і дивляться з тривогою, чи ми є, куди прямує наша автівка, чи повернулася, -  бачать у нас захист і повсякчасну допомогу. Як таке  кинути! Трудовий фронт зараз не менш важливий від військового».

Отак разом, плече до плеча, двоє людей йдуть через війну, трепетно підтримуючи одне одного. «У мене  чоловік лагідний, ніжний, це я жорсткіша, - каже дружина. - Я йому дуже вдячна, що не втручається у мою сферу і не заважає у ній творити. От як гляну на поле, і розумію, що тут має рости слива, то саме вона і ростиме, не інакше, бо  так шкірою відчуваю. Тому самостійність рішень, для мене є дуже важливою. А він спокійно каже: «Роби, як хочеш». І це так окрилює, жінці ж так потрібна підтримка чоловіка. Наприклад, взяла і насадила троянд - квітнуть! Він керівник, завжди в роботі, а ситуації  такі непередбачувані. У холодильник, наприклад, закладається продукція, треба встановити певну температуру, а тут раптово вимикають електроенергію. Він за все відповідає: як зберегти людей, зібрати урожай, вивезти його, якщо порушена логістика, як ліквідувати наслідки прильотів. А я завжди поруч».
А ще берегині оселі треба справлятися з побутом, бо ж левова частка дня належить роботі. Валентина призналася, що все встигає і робить це із задоволенням. Так склалося роками. Сільська жінка! Як втомилася, звечора приляже, може встати о другій-третій ночі, зварити, випрати, прибрати. В Омельнику чоловік облаштував у домівці для неї гарні умови - все автоматизовано, газ, вода, теплі підлоги. У Широкому живеться без теплих підлог, зате завжди зі свіжим борщем і  з теплом сердець. 


«Ходімте в сад. Я покажу вам сад, Де на колінах яблуні спить вітер…» - написав колись Вінграновський. Я знаю, куди поїду після війни. В Омельник, у Широке. Якщо це буде весна, знайду Валентину у саду, вона сказала, що від неймовірного  весняного цвіту там голова йде обертом. Влітку, восени і навіть взимку я теж шукатиму її в саду, бо він для жінки – частинка душі. Ми будемо говорити, слухати, радіти тиші. Помовчимо про пережите і недосказане…
Дай, Господи, усім нам перейти через чорну межу війни…

Ганна Кліковка
Пологівський район, Оріхівщина
Світлини із сімейного архіву родини Германів